Постанова № 77127977, 10.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1986/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бондара В.О.

суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду, від 20.04.2018, суддя Тітов О.М., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004 повний текст складено 20.04.18 по справі № 820/1986/18

за позовом ОСОБА_1

до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач), звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі по тексту - Київське ОУПФУ м. Харкова, відповідач), в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова щодо відмови ОСОБА_1, у здійсненні перерахунку та виплати пенсії за вислугу років відповідно до ст.ст.19, 20, 53-55, 64, 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та відповідно до ст.46 Конституції України;

- зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років за ст.ст.19, 20, 53-55, 64, 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та за ст.46 Конституції України з 12.11.2012р. з урахуванням виплачених сум;

- стягнути з Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України М.Харкова судові витрати, понесені ОСОБА_1.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року пог справі №820/1986/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо відмови нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року.

Зобов'язано Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код 41247819, 61022, м. Харків, майд. Свободи, Держпром, 2 під., 3 пов.) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, 61040, код НОМЕР_1) перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої їй пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61040, код НОМЕР_1) судові витрати в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код 41247819, 61022, м. Харків, майд. Свободи, Держпром, 2 під., 3 пов.).

В решті позовних вимог залишено без розгляду.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваного рішення з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що має право на перерахунок та виплату їй пенсії за вислугу років за ст.ст.19, 20, 53-55, 64, 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та за ст.46 Конституції України з 12.11.2012р. з урахуванням виплачених сум. Зазначила, що не знала про порушення своїх прав пенсійним органом та невідповідність її пенсії вимогам Конституції України, тому вважає, що нею не були порушені строки звернення до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського ОУПФУ м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

В судовому засіданні ОСОБА_1, а також її представник, підтримали викладені в апеляційній скарзі доводи та просили рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити. З викладених підстав вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач по справі був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Київському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Харкова і пенсія призначена за вислугою років з 12.11.2012 року як працівнику освіти.

Пенсію було обчислено із середньомісячного заробітку, що становить 2221 гривню 27 коп. з урахуванням показника середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 2009-2011 роки - 2001 гривня 20 коп., за даними відділу персоніфікованого обліку, інформаційних систем та мереж з липня 2000 року по жовтень 2012 року. Коефіцієнт заробітку становить 1,10997. Для розрахунку пенсії було застосовано загальний стаж роботи 28 років 11 місяців 26 днів. Коефіцієнт стажу до 01.10.2017 року - 0,28917 (347 місяців). Коефіцієнт стажу з урахуванням кратності - 1,35 до 01.10.2017 року - 0,39038.

16.08.2016 року, 28.09.2017 року, 21.11.2017 року позивач зверталась до відповідача із заявами про прийняття рішення про перерахунок її пенсії відповідно до ст.ст. 19, 20, 51-55, 64, 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова та його правонаступником Київським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова листами № 213/ц-10 від 22.08.2016, №211/ц-7 від 12.10.2017, №15331-47/02 від 04.12.2017 року на заяви позивача надано відповіді, в яких зазначено, що виплата пенсій здійснювалась відповідно до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність згідно із Законом про державний бюджет України. У тексті заяв відповідач здійснює розрахунок пенсії позивачу.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом про визнання їх неправомірними та зобов'язання Київське ОЦПФУ м.Харкова зробити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років за ст.ст.19, 20, 53-55, 64, 65 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та за ст.46 Конституції України з 12.11.2012р. з урахуванням виплачених сум;

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з протиправності дій відповідача, які полягали у ненарахуванні та невиплаті позивачеві пенсії у належному розмірі за період з 01.11.2015 року по 30.09.2017 року та, враховуючи шестимісячний строк на звернення до суду з позовом, прийшов до висновку, що права ОСОБА_1 підлягають захисту з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 1 та п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За приписами ч.2 ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Пенсійне забезпечення" №1788-12, в редакції від 01.10.2011 (яка діяла на момент виникнення правовідносин з виплати пенсії за вислугу років) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 51 цього Закону, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.52 цього Закону, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Згідно з пунктом "е" статті 55 цього Закону, право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У ст. 53 цього Закону, визначено розмір пенсії за вислугу років та зазначено, що такий вид пенсійного забезпечення призначається в розмірах, встановлених статтями 19 і 21 цього Закону для пенсій за віком.

Тобто, ст. 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відсилає до ст. 19 цього Закону, яка містить положення про визначення розміру пенсії за віком, яка буде використовуватись при розрахунку пенсії за вислугою років.

У ст. 19 міститься припис, що пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії.

У відповідності до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-15 від 09.07.2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Статтею 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-15, непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.

Колегія суддів зазначає, що пенсію позивачу нараховано відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому мінімальний розмір щомісячної пенсійної виплати не може бути меншим розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у орієнтовному розрахунку недоотриманої пенсії за період з листопада 2012 року по вересень 2017 року (а.с. 7, 8), позивач у стовбці 2 зазначає фактично виплачену суму пенсії та у стовбці 3 прожитковий мінімум на відповідний час виплати пенсії.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" (на відповідний рік) наведені позивачем цифри прожиткового мінімуму відповідають розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не може братись за основу для розрахунку мінімального розміру пенсії за вислугою років.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" ( з урахуванням змін, внесених Законом № 704-VIII від 17.09.2015) встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" (з урахуванням змін, внесених Законом від 19.05.2016 р. N 1384-VIII) прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.

З наявної в матеріалах справи довідки, виданої Київським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України від 3 січня 2018 року за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року виплата пенсії здійснювалась у розмірі меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, з 01.11.2015 року, весь 2016 рік та з 01.01.2017 року по 30.09.2017 року пенсія ОСОБА_1 була нижчою від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18.07.06 р. по справі "Проніна проти України" констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалась, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Суду національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні та, відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні.

В ході апеляційного розгляду підтверджено, що з 01.10.2017 року ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії до 1399 гривень грн. 57 коп., тобто розмір її пенсії відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виходячи з норм ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік".

Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надала доказів, що з 01.10.2017р. розмір пенсії, яку вона отримує, є нижчим прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та, що за жовтень 2017 року їй не було доплачено відповідні суми до пенсії.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з 01.11.2015 року по 30.09.2017 року пенсійний орган допустив порушення прав ОСОБА_1, що полягало у виплаті їй пенсії у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, всупереч Конституції України.

Однак, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що з позовом про захист своїх порушених прав, позивач звернулась до суду 21.03.2018 року із вимогами щодо захисту її порушених прав, що мали місце з 2012 року.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Порушення прав позивача відбувалося періодично - кожного місяця, а тому, отримавши пенсію в неналежному розмірі, у неї було достатньо можливостей для своєчасного звернення до відповідача з заявою про перерахунок пенсії та, відповідно, до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом - 21.03.2018 року, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити її права, останні підлягають захисту з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року.

Доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії за період з 2012 року, позивачем не було надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Вказана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України (постанова від 01 березня 2018 року у справі №344/10641/17).

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 12.11.2012 року по 31.08.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, здійснивши виплату ОСОБА_1 пенсії у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року, діяв не у відповідності та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за період з 01.09.2017 року по 30.09.2017 року, а в решті періоду - позов підлягає залишенню без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 по справі № 820/1986/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)В.О. БондарСудді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 16.10.2018.