Постанова № 77127900, 08.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4398/15Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Мельнікової Л.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції - Рубан В.В.) від 21.06.2018р. (повний текст рішення складено 02.07.2018р.) по справі №820/4398/15

за позовом ОСОБА_1

до Харківської митниці Державної фіскальної служби України третя особа Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Харківської митниці Державної фіскальної служби України у Харківській області, третя особа: ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Харківської митниці Державної фіскальної служби України від 03 квітня 2015 року № 203-о "Про звільнення ОСОБА_1.".

- поновити позивача на посаді головного державного інспектора аналітично-пошукового відділу управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Харківської митниці Державної фіскальної служби з дня звільнення;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 07.10.1996 року по 03.04.2015 року працював на різних посадах в Харківській митниці. 03 квітня 2015 року позивача звільнено з займаної посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", у відповідності до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на підставі наказу Харківської митниці ДФС № 203-о від 03.04.2015 р. Вважає, що оскільки звільнення є незаконним, спірний наказ підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.09.2015 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 року задоволено касаційну скаргу позивача; постанову Харківського окружного адміністративного суду від 8 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Харківської митниці Державної фіскальної служби України від 03.04.2015 року № 203-о "Про звільнення ОСОБА_1.".

Поновлено позивача на посаді головного державного інспектора аналітично-пошукового відділу управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Харківської митниці Державної фіскальної служби з 04.04.2015 року.

Зобов'язано Харківську митницю Державної фіскальної служби України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112624,32 грн. за період з 04.04.2015 р. по 21.06.2018 р. включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів.

Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на незаконність оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що оскільки за наслідком проведеної перевірки встановлений факт недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій позивачем за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, то звільнення позивача з посади є законним та обґрунтованим. Також вказує, що задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не встановив факту отримання у вказаний період допомоги по безробіттю та отримання доходу від трудової діяльності на іншому підприємстві.

Представник позивача надав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.

Представник позивача надав до суду клопотання, в якому просив провести розгляд справи без участі позивача та його представника.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач 07.10.1996 року прийнятий на роботу в Східне територіальне митне управління інспектором сектору № 1 відділу охорони та супроводження митної варти наказом №287- к від 24.10.96 р.

З 07.10.1996 року позивач працював на різних посадах в Східному територіальному митному управлінні та після його ліквідації в 1997 році в Східній регіональній митниці, а після її перетворення 18.07.2005 року на Харківську митницю - в останній, а 31.05.2010 року його звільнено з займаної посади у порядку переведення до Харківської обласної митниці у відповідності до п. 5 ст. 36 КЗпП України (наказ № 322-к від 29.05.2010 р).

01.06.2013 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 р. №229 Харківську обласну митницю реорганізовано шляхом приєднання до Харківської митниці Міндоходів.

01.06.2013 року позивача прийнято на роботу на посаду головного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Харківської митниці Міндоходів у порядку переведення з Харківської обласної митниці (наказ №9-о від 01.06.2013).

02.12.2013 року позивача переведено на посаду головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями (наказ № 320-О від 20.11.13 р.).

25.12.2014 року Харківську митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Харківської митниці ДФС на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №311 від 06.08.14р.).

25.12.2014 року позивач прийнятий на роботу до Харківської митниці ДФС в порядку переведення з Харківської митниці Міндоходів на посаду головного державного інспектора аналітичного-пошукового відділу управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Харківської митниці ДФС (наказ № Об-о від 24.12.2014 р.).

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3, 4 статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року № 563 та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 року № 1100, податковим органом відносно позивача проведено перевірку відомостей, визначених у пункті 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади".

20.02.2015 року контролюючий орган склав висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", в якому зафіксовано, що позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутих ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", які не відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1, а саме: не відображено нерухоме майно - квартиру за адресою м. Харків, вул. Яроша Отакара, буд. 17-б, придбаної за договором дарування від 5 жовтня 2005 року № 4-1225 та свідоцтва про право власності.

Наказом Харківської митниці Державної фіскальної служби України від 03.04.2015 року №203-о позивача звільнено із займаної посади з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", у відповідності до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Не погоджуючись із правомірністю звільнення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з порушення встановленого законодавства, а тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню. Враховуючи незаконне звільнення, заявлені позивачем вимоги щодо поновлення на посаді та нарахування вимушеного прогулу, є обґрунтованими.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначаються Законом України "Про очищення влади".

Пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України "Про очищення влади", згідно з частиною другою якої у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

На виконання п. 10 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про очищення влади", заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", протягом 10 років з дня набрання чинності цим Законом, посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Вказана заборона, у відповідності до ч. 8 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на Посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про очищення влади", особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про очищення влади", перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

У разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини 5 статті 5, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п'ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов'язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку (ч. 10 ст. 5 Закону України "Про очищення влади").

Процедура проведення органами Державної фіскальної служби України (далі - контролюючий орган) перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України "Про очищення влади", зазначених особами у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру (далі - декларація) визначається Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", затвердженим Наказом Міністерства фінансів України №1100 від 03.11.2014 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.11.2014 року за №1385/26162 (далі - Порядок), яким передбачено процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України (далі - контролюючий орган) перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" (далі - відомості), зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1 - 11 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" (далі - Закон), у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік (далі - декларація), за формою, встановленою Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - перевірка).

Згідно з п. 3 зазначеного Порядку встановлено, що загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки включає такі складові:

1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи;

2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки особи, стосовно якої проводиться перевірка;

3) проведення перевірки, що фактично полягає в:

- аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з'ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

- порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з'ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

- порівняльному аналізі наявної інформації з метою з'ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей;

5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов'язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку;

6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади", за встановленою формою (далі - висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

Згідно з п. 4, 6 Порядку, при проведенні перевірки використовується наявна в інформаційних ресурсах контролюючих органів податкова інформація, інформація, що міститься в податкових деклараціях платників податків (у разі їх подання відповідно до законодавства), інша інформація, що надійшла до контролюючих органів.

При перевірці контролюючим органом використовується інформація, надана особою, стосовно якої проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом контролюючого органу, а також інформація, що надходить від суб'єктів інформаційних відносин та платників податків (фізичних та юридичних осіб) в установленому законом порядку.

Отримана та узагальнена податкова інформація порівнюється на предмет її достовірності з даними, вказаними в декларації. За результатами такого порівняння встановлюється відсутність/наявність недостовірностей та/або невідповідностей між податковою інформацією та вказаними в декларації відомостями, а також відсутність/наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

Недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо особою, стосовно якої проводиться перевірка, не вказано або вказано неповну інформацію про таке майно (майнові права) у декларації.

Наявність невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел, вказується у висновку про проведення перевірки у разі, якщо вартість такого майна (майнових прав) перевищує суму доходів, отриманих із законних джерел.

За змістом п. 12 Порядку, у разі встановлення за результатами перевірки недостовірностей та/або невідповідностей у будь-якому з розділів декларації контролюючий орган, крім одержання в межах своїх повноважень від державних органів, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації та копій необхідних документів щодо зазначених відомостей, протягом трьох робочих днів з дня виявлення таких недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, стосовно якої проводиться перевірка, повідомляє про них таку особу з метою отримання пояснень причин виникнення недостовірностей та/або невідповідностей та копій документів, які підтверджують зазначені у декларації відомості.

Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п'ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтвердні документи, які є обов'язковими для розгляду та врахування відповідним контролюючим органом при підготовці висновку про результати перевірки.

Під час судового розгляду встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивачем у поданій декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік не відображено відомості про квартиру за адресою м. Харків, вул. Яроша Отакара, буд.17-б, що належить йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 05.10.2005 року № 4-1225.

Позивачем у письмових поясненнях було вказано, що зазначена квартира отримана ним від батька згідно договору дарування.

Колегія суддів зазначає, що органи Державної фіскальної служби України здійснюють перевірку осіб, зазначених у пунктах 1-10 частини 1 статті 2 Закону України "Про очищення влади", за двома критеріями: 1) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру. Тобто, чи все майно, набуте особою вказане у декларації; 2) відповідність вартості майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

У висновку, який складається за результатами перевірки, орган Державної фіскальної служби України зобов'язаний зазначити чи була встановлена недостовірність або невідповідність по кожному із перелічених критеріїв, зокрема вказати чи все майно (майнові права), яке підлягає декларуванню, вказане особою у декларації та чи відповідає вартість цього майна отриманим із законних джерел доходам. При цьому, висновок про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) або невідповідність вартості майна (майнових прав) отриманим доходам, з урахуванням пояснень особи стосовно якої здійснюється перевірка, повинен бути обґрунтованим та зробленим на підставі документів, які достовірно підтверджують такі недостовірність або невідповідність.

Виходячи з системного аналізу вищенаведених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що підтвердження законності джерел набуття доходів та відповідність вартості майна (майнових прав) цим доходам виключає застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", відповідно до критерію, передбаченого частиною восьмою статті 3 даного Закону України, в зв'язку з тим, що застосування такої заборони можливо при встановленні перевіркою, зокрема, недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, у разі, якщо таке майно (майнові права) було набуте (набуті) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, за відсутності підтвердження законних джерел набуття доходів.

В свою чергу, податковим органом встановлено, що вартість майна (майнових прав), вказаного позивачем у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік, набутого ним за час перебування на посадах, визначених пунктом 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідають наявній податковій інформації про доходи, отримані ним із законних джерел.

На підставі викладеного, податковим органом за наслідком проведеної перевірки підтверджена законність джерел набуття позивачем права власності на квартиру.

Колегія суддів дійшла висновку, що саме по собі неповне декларування наявного майна у осіб, відносно яких здійснюється перевірка, не є підставою для застосування положень Закону України "Про очищення влади" в частині звільнення особи з посади.

Таким чином, оскільки відповідачем при звільненні позивача з посади не було враховано, що квартира була набута позивачем із законних джерел, колегія суддів дійшла висновку, що позивач був звільнений без наявних на те підстав.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року N 4, від 26.10.1995 року N 18, від 25.05.1998 року N 15) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на службі, а оскаржуваний наказ прийнятий без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо про визнання протиправним та скасування наказу начальника Харківської митниці Державної фіскальної служби України від 03.04.2015 року № 203-о "Про звільнення ОСОБА_1.".

Відповідно до ч. 1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги встановлення факту неправомірного звільнення позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту та поновлення порушених прав позивача буде поновлення позивача на посаді головного державного інспектора аналітично-пошукового відділу управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Харківської митниці Державної фіскальної служби з 04.04.2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч. 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок).

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки відповідача, середня заробітна плата позивача становить 140,08 грн.

Таким чином, розмір виплати за період вимушеного прогулу з 04.04.2015 року по 21.06.2018 року (804 робочих днів) складає 112624,32 грн. (804 х 140,08 грн.). При цьому, відповідальність за своєчасне перерахування до відповідних органів утримань та нарахувань на заробітну плату несе роботодавець.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що застосований судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112624,32 грн. за період з 04.04.2015 р. по 21.06.2018 р. включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів не відповідає приписам ст. 2 КАС України, оскільки належним способом в даному випадку є саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.09.2018 року по справі №2а-16510/12/2670.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного визначення судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із отриманням позивачем у вказаний період допомоги по безробіттю та отримання доходу від трудової діяльності на іншому підприємстві, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу у зв'язку з відсутністю у чинному законодавстві будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Вказана правова позиція міститься у поставові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року по справі №826/808/16 та постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року по справі №813/2067/16.

Посилання скаржника на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20.12.2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112624,32 грн. за період з 04.04.2015 р. по 21.06.2018 р. включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів, із прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.04.2015 р. по 21.06.2018 р. включно, у розмірі 112624 грн. 32 коп. з відрахуванням усіх обов'язкових податків, платежів та зборів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2018р. по справі №820/4398/15 скасувати в частині зобов'язання Харківську митницю Державної фіскальної служби України (61003, м. Харків, вул. Короленка, 16-6) виплатити ОСОБА_1 (61184, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 112624,32 грн. (сто дванадцять тисяч шістсот двадцять чотири гривні 32 коп.) за період з 04.04.2015 р. по 21.06.2018 р. включно, з відрахуванням обов'язкових податків, платежів та зборів.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Харківської митниці Державної фіскальної служби України (61003, м. Харків, вул. Короленка, 16-6, код ЄДРПОУ 39534151) на користь ОСОБА_1 (61184, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.04.2015 р. по 21.06.2018 р. включно, у розмірі 112624 (сто дванадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 32 коп. з відрахуванням усіх обов'язкових податків, платежів та зборів.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2018р. по справі №820/4398/15 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. БенедикСудді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 16.10.2018 року.

Суддя Харківського апеляційного

адміністративного суду Бенедик А.П.