Ухвала суду № 77122298, 10.10.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/10800/18

Провадження № 4-с/520/105/18

УХВАЛА

10.10.2018 року

Київський районний суд м.Одеси в складі:

Головуючого судді Луняченка В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області -

ВСТАНОВИВ:

21.08.2018 року до суду надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, вимогами якої є визнання протиправною бездіяльність Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області; скасування арешту майна на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, мотивуючи скаргу тим, що виконавче провадження з виконання рішення суду про стягнення аліментів за заявою стягувача повинно бути закрито і також арешт накладений на майно в рамках цього провадження повинен бути скасований, що державним виконавцем не здійснено.

Одночасно в вимогах скарги заявником зазначено про можливість розгляду справи за його відсутністю. Також останнім було надано до суду 10.09.2018 року заяву про розгляд скарги за його відсутністю.

З боку представника Другого Київського ВДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області надійшла заява про розгляду справи за відсутністю представника ДВС, також з боку Другого Київського ВДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області надійшов відзив на скаргу, в які й зазначено, що вимоги за скаргою безпідставні , оскільки у провадженні Другого ВДВС не перебуває виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів тому вони не вважають себе належною стороною у даній справі. Також у відзиві зазначено, що на виконанні Другого Київського ВДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області перебуває виконавче провадження АСВП №56860106 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість у сумі 66130,59 гривень за виконавчим листом №520/12277/17 виданим Київським районним судом м.Одеси27.02.2018 року. у зв’язку з чим просить у скарзі відмовити.

Стягував ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, повідомлялась належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, розглянувши скаргу ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до наступних висновків.

15 грудня 2017 року набрав законної сили Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року, згідно якого Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, отже провадження за скаргою ОСОБА_1 здійснюється відповідно до чинного на час вирішення справи Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Крім того, відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» завданням суду є забезпечення кожному права на справедливий суд при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права. Реалізація права на справедливий судовий розгляд передбачає, зокрема, забезпечення доступу до правосуддя. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами України. Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплено в статті 55 Конституції України. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в пункті 1 статті 6 якої закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно вимог п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України обов'язковість рішень суду є одною із основних засад судочинства, отже невиконання судового рішення є порушенням норм Конституції, які є нормами прямої дії.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачено, що виконання судового рішення є невід'ємною частиною судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Під час розгляду справи та дослідження доказів, наданих учасниками справи, судом встановлено наступне.

На виконанні у Другому Київському відділ Державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області не перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 аліментів, натомість у провадженні Другого Київського ВДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області перебуває виконавче провадження АСВП №56860106 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 66130,59 гривень за виконавчим листом №520/12277/17 виданого Київським районним судом м.Одеси 27.02.2018 року. В рамках виконавчого провадження АСВП №56860106 накладено арешт на майно боржника.

Ніякого іншого виконавчого провадження на виконанні Другого Київського ВДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області не перебуває.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який діяв на момент пред’явлення виконавчого документу для виконання (далі Закон № 606-XIV), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та здійснюється на підставі виконавчих документів, у тому числі й виконавчих листів, що видаються судами (ст. ст. 2, 17 Закону № 606-XIV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону 606-XIV держаний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

05 жовтня 2016 року втратив чинність Закон 606-XIV у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Пунктом 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Частина 1 статті 18 Закону № 1404-VIII зобов’язує державного виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною третьою зазначеної статті визначено перелік дій, які виконавець вправі виконати від час примусового виконання виконавчого документу, та який в свою чергу не є вичерпним.

З досліджених судом доказів видно, що вимоги визначені у скарзі безпідставні та необґрунтовані, оскільки вимоги скарги скаржником визначені щодо виконавчого провадження в рамках виконання рішення суду про стягнення аліментів, яке не перебуває на виконанні у Другому Київському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Як зазначалося вище частина 1 статті 18 Закону № 1404-VIII зобов’язує державного виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. А частиною третьою зазначеної статті визначено перелік дій, які виконавець вправі виконати під час примусового виконання виконавчого документу, та який в свою чергу не є вичерпним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що доводи заявника про бездіяльність державного виконавця, яка виразилася у відмові скасуванні арешту є необґрунтованими та не засновані на законі.

Згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку,що скарга є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 19, 124 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 10, 12, 13, 17, 76, 77, 80 82, 353, 258-261, 263, 268, 450 451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» , суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Київський районний суд м.Одеси протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Луняченко В. О.