Рішення № 77122196, 12.10.2018, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/1208/18

Провадження № 2-о/483/47/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

04 жовтня 2018 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Казанлі Л.І.,

за участю секретаря Гречки С.Є.,

заявниці ОСОБА_1,

представника заявниці ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи – Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, –

В С Т А Н О В И В :

11 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області із вказаною заявою. Свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що вона є вдовою ОСОБА_3, який до своєї загибелі 28 серпня 2014 рокупроходив військову службу у військовій частині А1594 Військово-Морських Сил Збройних Сил України. 20 серпня 2014 року останній був направлений в зону проведення бойових дій на території Донецької області, де брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечував її проведення, а також захист незалежності та територіальної цілісності України. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 загинув саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, виконуючи обов’язки військової служби, пов’язані із захистом інтересів держави, просила встановити факт загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов’язку військової служби 28 серпня 2014 року в Амвросіївському районі Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

У судовому засіданні заявниця та її представник вимоги заяви підтримали повністю.

Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи заінтересовані особи були повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення заявниці та її представника, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

В судовому засіданні встановлено, що заявниця ОСОБА_4 є громадянкою України, яка народилася 13 січня 1980 року в м. Сегед, Угорщина, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується даними паспорту громадянина України серії ЕР 451369, виданого 07 липня 2012 року Очаківським МВ УМВС України в Миколаївській області (а. с. 21-25).

Як вбачається зі свідоцтва про шлюб серії І-ФП № 084505 (а. с. 26), заявниця ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – Пахнюк) О.М. 26 червня 2012 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 січня 2015 року було встановлено факт загибелі військовослужбовця ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, у зв’язку з участю в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районі антитерористичної операції 28 серпня 2014 року у селищі Многопілля Донецької області (а. с. 28-31).

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не

доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, зазначеним вище рішенням суду, що набрало законної сили 27 січня 2015 року, було встановлено наступні обставини.

ОСОБА_3, капітан 2 рангу, проходив військову службу у військовій частині А1594 Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 20 липня 2005 року. 20 серпня 2014 року ОСОБА_3 був направлений на територію Донецької області для участі в антитерористичній операції відповідно до наказу командира військової частини А1594 (по стройовій частині) від 19 серпня 2014 року № 216. На підставі наказу керівника сектору «Б» (по стройовій частині) від 21 серпня 2014 року № 31 військовослужбовці військової частині А1594, в тому числі й ОСОБА_3, прибули 21 серпня 2014 року у службове відрядження до складу сил та засобів сектору «Б», які залучаються та беруть участь у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових (бойових) завдань. Наказом керівника сектору «Б» (по стройовій частині) від 28 серпня 2014 року № 38 ОСОБА_3 виключено зі складу АТО у зв’язку з загибеллю. В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи в зоні антитерористичної операції, помер 28 серпня 2014 року від травм, несумісних із життям, і немає жодних відомостей про можливе місцезнаходження тіла останнього.

Також, як вбачається з копії посвідчення серії ОК № 036363, Указом Президента України від 21 жовтня 2014 року № 817/2014 ОСОБА_3 було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) (а. с. 123).

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визнано іншого порядку їх встановлення.

Постановою Верховної ОСОБА_5 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_5 України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» № 337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_5 України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», зі змісту якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15 квітня 2014 року зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VIII ОСОБА_6 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації – 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши ОСОБА_6 Крим, Російська Федерація продовжила військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року її другу фазу, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Підтвердженням окупації Російською Федерацією як країною-агресором частини території Луганської і Донецької областей є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_5 України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських

окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Також постановою Верховної ОСОБА_5 України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_5 Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської ОСОБА_5 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_5 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської ОСОБА_5 Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Проаналізувавши вказані вище обставини та докази, що містяться у зазначених нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме частини Луганської та Донецької областей, в тому числі в Амвросіївському районі Донецької області, де загинув чоловік заявниці.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, зокрема, частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

В пункті 2 Будапештського меморандуму зазначено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Відповідно до Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров’я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав,

гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України кожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлення юридичного факту загибелі ОСОБА_3 при виконанні обов’язку військової служби 28 серпня 2014 року в Амвросіївському районі Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти Українинеобхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, суд вважає, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212-215 ЦПК України, –

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, – задовольнити повністю.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, при виконанні обов’язку військової служби 28 серпня 2014 року в Амвросіївському районі Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Миколаївської області через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2018 року.

Головуючий: