Рішення № 77122027, 09.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2018 р. № 2040/6147/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Лє ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 11.07.2018 року про відмову в оформленні громадянки ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 19.06.2018 року; зобов’язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу громадянці ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 25-річного віку за заявою від 19.06.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення приписів чинного законодавства не було здійснено їй оформлення посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 25-річного віку за заявою від 19.06.2018 року та безпідставно відмовлено у видачі посвідки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити, посилаючись на наведені у ньому обставини.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, з огляду на доводи наданого суду відзиву на позов, в контексті того, що рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 11.07.2018 року про відмову в оформленні громадянки ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 19.06.2018 року прийнято на підставі, в межах та у спосіб, визначений законодавством. Водночас, зобов’язання Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу громадянці ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 25-річного віку за заявою від 19.06.2018 року, є втручанням в його дискреційні повноваження.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якому вказав, що у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що проведеною перевіркою встановлено, що первинне рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання прийняте УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області 22.06.2006 року. На адресу ГУДМС України в Донецькій області 02.07.2018 року направлено запит щодо надання інформації про стан чинності виданої посвідки на постійне проживання та підстав документування позивача посвідкою. Проте, відповідь на даний запит до ГУ ДМС України в Харківській області не надійшла. Користуючись вказаним, відповідачем повернуто на доопрацювання документи до територіального підрозділу, в якому документи були прийняті від позивача, з відмовою в обміні посвідки 11.07.2018 року. Крім того, відповідачем зазначено, що 17.07.2018 року позивачу було запропоновано надати до територіального підрозділу наявні у неї документи, що підтверджують підстави надання дозволу на імміграцію станом на 2006 рік. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що здійснення обміну посвідки на постійне проживання є передчасним рішенням.

Проте, з зазначеного, не вбачається підстав для відмови у задоволенні заяви позивача, оскільки позивачем до заяви було додано необхідний та повний пакет документів, жодних зауважень з боку відповідача до змісту чи до кількості доданих до заяви документів зазначено не було. Відповідачем не доведено, що саме повинен доопрацювати територіальний підрозділ або позивач за заявою про обмін посвідки на постійне проживання. Окрім того, з переліку вказаних документів, вимогами чинного законодавства не передбачено надати документи, що підтверджують підстави надання дозволу на імміграцію, в даному випадку станом на 2006 рік.

При цьому, як вказував представник позивача, перевірка чинності дозволу на імміграцію не передбачена, у разі досягнення 25-річного віку. За процедурою обміну посвідки на постійне проживання перевіряються наявні підстави для обміну та факт видачі посвідки на постійне проживання.

У судовому засіданні представник позивача акцентувала увагу суду, що відповідачем спочатку приймається рішення про відмову у здійсненні обміну посвідки 11.07.2018 року, а тільки через тиждень, а саме 17.07.2018 року запропоновується позивачу надати, непередбачені вимогами законодавства, докази.

Також, представник позивача відмітила, що відповідачем до відзиву надано копію заяви про обмін посвідки на постійне проживання із зворотною стороною з відміткою прийнятого рішення про відмову у здійсненні обміну посвідки на постійне проживання від 11.07.2018 року на підставі пп. 6 п. 17 Порядку 251, проте, не надано жодного обґрунтування застосування даного пункту.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, надав пояснення відносно того, що для обміну посвідки на постійне проживання позивач повинна звертатись до відповідача. Також, у поясненнях представник третьої особи просив суд розглядати справу без його присутності та відніс ухвалення рішення по справі на розсуд суду.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу без участі представника третьої особи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою ОСОБА_4, яку 22.06.2006 року рішенням ВГІРФО Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області на підставі Закону України про «Імміграцію» та дозволу на імміграцію в Україну, було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії ДН № 4153 терміном дії безстроково ( а.с.26-27), що не заперечувалось сторонами.

09.12.2010 року Московським РВ ГУ МВС України Харківський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою м. Харків, вул. Тимурівців буд.33-Б, гурт.

19.06.2018 року гр. ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася з письмовою заявою до Московського РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України якою просила здійснити їй обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії ДН № 4153 від 22.06.2006 року у зв’язку з досягненням 25-річного віку. Позивачем до заяви було надано усі документи, визначені законодавством та сплачено необхідні платежі ( а.с. 28, 49-52).

Московським РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківський області заяву про обмін посвідки на постійне проживання в Україні та документи позивача було прийнято та надіслано до ГУ ДМС України в Харківський області для прийняття рішення.

Як пояснила у судовому засіданні представник позивача, ГУ ДМС України в Харківській області, у встановлений законом строк, не здійснило оформлення позивачу нової посвідки на постійне проживання в Україні, не повідомило позивача про прийняте ним рішення за результатом розгляду заяви позивача від 19.06.2018 року , не надало позивачу копії прийнятого ним рішення.

13.07.2018 року адвокат ОСОБА_1, у рамках надання правничої допомоги позивачу звернулася до ГУ ДМС України в Харківський області із адвокатським запитом № АЗ-313/18 яким просила: повідомити про прийняте ГУ ДМС України в Харківській області рішення за результатом розгляду заяви гр. ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.06.2018 року щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні; надати копію заяви про обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні гр. ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.06.2018 року та зворотного боку з відміткою про прийняте рішення.; підтвердити, або спростувати факт оформлення (виготовлення) Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківський області нової посвідки на постійне проживання в Україні гр. ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з зазначенням номеру та дати оформлення (виготовлення) посвідки; вказати місце, дату та час для отримання гр. ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні ( а.с.29).

ГУ ДМС України в Харківський області письмовою відповіддю № 6301.8.1-15373/63.2-18 від 20.07.2018 року наданою адвокату ОСОБА_1 на адвокатський запит №АЗ-313/18 від 13.07.2018 року зазначено, що матеріали справи щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні гр. ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 повернуті на доопрацювання до Московського РВ ГУ ДМС України в Харківській області з відмовою в обміні посвідки на постійне проживання в Україні ( а.с.30).

Так, відповідачем до відзиву на позов додано копію заяви позивача, на зворотній сторінці якого міститься відмітка про прийняття 11.07.2018 року рішення про відмову в оформленні посвідки за пп.6 п.17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 ( а.с.49 зворот).

При чому, прийняттю вказаного рішення передували наступні події.

На адресу ГУДМС України в Донецькій області 02.07.2018 року відповідачем направлено запит щодо надання інформації про стан чинності виданої посвідки на постійне проживання та підстав документування позивача посвідкою ( а.с.55).

Відповідь на даний запит не надійшла, про що вказав у судовому засіданні представник відповідача.

Відповідачем 13.07.2018 року повернуто на доопрацювання документи до територіального підрозділу, в якому документи були прийняті від позивача, з відмовою в обміні посвідки 11.07.2018 року ( а.с.56).

Територіальним органом ДМС 17.07.2018 року позивачу було запропоновано надати до територіального підрозділу наявні у неї документи, що підтверджують підстави надання дозволу на імміграцію станом на 2006 рік ( а.с.57).

Водночас, третьою особою, на адвокатські запити представника позивача від 07.07.2018 року та від 08.08.2018 року надано відповіді від 19.07.2018 року та від 16.08.2018 року про те, що рішення про скасування посвідки позивача ГУ ДМС України в Донецькій області не приймалось, а відповідні матеріали щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання не вбачається можливим надати, оскільки такі перебувають в адміністративній будівлі вказаного органу на території проведення АТО , що, у свою чергу, унеможливлює підтвердити факт чинності дозволу на імміграцію та посвідки ДП № 4153 (а.с.40, 88-93).

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача в оформленні посвідки на постійне проживання, звернулась до суду за захистом своїх прав.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно з абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» ( в редакції, чинній на момент видачі посвідки) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні.

Перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для визначення його правового статусу.

Так відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов’язки, що і громадяни України.

Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні, є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 визначено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання ( надалі - Порядок № 321).

Відповідно п.1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно п.7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється у разі:1) зміни інформації, внесеної до посвідки;2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;3) закінчення строку дії посвідки;4) непридатності посвідки для подальшого використання;5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб’єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства ( п.16 Порядку № 321).

Для оформлення у зв’язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства;3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв’язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред’являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.

До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб’єкта шляхом проставлення відмітки “Згідно з оригіналом” та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.

Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства ( п.40 Порядку № 321).

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов’язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи ( п.42 Порядку № 321).

До таких дій п.37 Порядку віднесено перевірку чинності дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, яка перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні ( п. 43 Порядку № 321).

Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні ( п. 46 Порядку № 321).

Відповідно до п. 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”;2) отримання від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 62 Порядку № 321, Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в’їзду;3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.

Розглядаючи вказану справу, суд зазначає, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, питання відносно прийняття рішення про здійснення позивачу посвідки на постійне проживання є похідним питанням від законності дозволу на імміграцію.

Відповідачем, в силу ч.2 ст. 77 КАС України не було доведено, що дозвіл на імміграцію позивача було скасовано та не надано відповідних доказів стосовно цього.

У свою чергу, за наявності такого, мав би місце відповідний ланцюг дій - прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію - прийняття третьою особою рішення про скасування посвідки позивача ДН № 4153 - відмова відповідача в обміні посвідки.

У свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що рішення про скасування посвідки позивача ДН № 4153 не приймалось, що, у свою чергу свідчить про чинність її дозволу на імміграцію, а тому, відповідач був обтяжений обов'язком вчинення відповідних дій, нездійснення чого полягло за собою виникнення спору.

Той факт, що перевірити матеріали щодо чинності дозволу на імміграцію та посвідки позивача ДН № 4153 відповідач був позбавлений через ненадання третьою особою відповідних документів, котрі, як встановлено під час розгляду справи, перебувають в адміністративній будівлі на території АТО, не повинен впливати на обов'язок відповідача діяти в межах законодавства.

Крім того, відповідачем було відмовлено позивачеві спірним рішенням в оформленні посвідки на підставі Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, котрий втратив чинність.

Посилання представника відповідача, що вказане рішення вчинено на старому бланку, а в дійсності, відмова вмотивована пп.11 п. 62 Порядку № 321 суд відхиляє, оскільки останнє є індивідуальним актом, виданим на виконання владних управлінських функцій та стосується прав позивача, а в силу приписів ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас, оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає відносно п.1 - оскільки прийнято на підставі втратившого чинність нормативного акту; п.3 - без врахування всіх обставин, а саме, надання позивачем повного пакету документів та вочевидь зрозумілого факту неможливості наразі та у невизначеному майбутньому отримати відповідні матеріали від третьої особи відносно чинності дозволу на імміграцію; п.7 - оскільки у такий спосіб порушено права позивача, гарантовані ст.26 Конституції України; п.8 - без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ; п.10 - про існування вказаного рішення позивач в особі уповноваженого представника, фактично дізнався, ознайомившись з відзивом на позов, а посилання на вказане рішення у відповіді на адвокатський запит без надання такого рішення, як доказ обізнаності, не відповідає критерію належності, допустимості та достатності доказів; крім того, запит відповідачем до третьої особи було подано з порушенням строків, визначених Порядком № 321.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову щодо скасування рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 11.07.2018 року про відмову в оформленні громадянки ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 19.06.2018 року.

Щодо решти позову, як способі відновлення порушеного права позивача, суд вказує наступне.

Відповідно до Рекомендацій ОСОБА_5 Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_5 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

При цьому, дискреційними є повноваження відповідача - суб'єкта владних повноважень, обирати у конкретній ситуації між альтернативними, кожна з яких є правомірною.

За приписами ч.3 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” N 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити оформлення та видачу громадянці ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 25-річного віку за заявою від 19.06.2018 року є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Отже, решта позову також підлягає задоволенню, при чому судом, при задоволенні вказаної вимоги у наведений спосіб, було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в Постановах від 24.07.2018 року ( справа № 806/2254/15), від 01.03.2018 року (справа № 826/22282/15), від 29.03.2018 року ( справа № 816/303/16), від 03.04.2018 року (справа № 815/6881/16), від 13.06.2018 року ( справа № 815/6768/15).

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст. 139 КАС України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов’язані із прибуттям до суду; 3) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов’язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що представником позивача на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді першої інстанції, надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № Д-71/18 від 15.06.2018 року, додаткової угоди № 2 від 15.06.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-71/18 від 15.06.2018 р., копію довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття розрахункового рахунку на ім’я ОСОБА_1, копії квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором № Д-71/18 від 15.06.2018 р. в загальній сумі 6000 грн., копію акту виконаних робіт № 1 від 20.09.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-71/18 від 15.06.2018 р., копії звітів по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката ОСОБА_1 № 26201052201976 за серпень 2018 року та вересень 2018 року ( а.с. 124-133).

З наданих документів вбачається, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. за складання адвокатських запитів з метою з'ясування поточної ситуації у правовідносинах, з приводу яких подано позов, на які фактично було надано відповіді ( вказані докази досліджені в ході розгляду справи), складання позову, складання клопотання про витребування доказів, заяви про уточнення позовних вимог, які були задоволені судом, складання відповіді на відзив, котру досліджено судом, представництво інтересів у суді).

Вказані витрати відповідають рекомендаціям щодо ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням ОСОБА_5 адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018 року.

Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та наведені вище докази були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.

Таким чином, суд доходить висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., що були понесені позивачем в порядку ст. 132 та ст. 134 КАС України.

Крім того, позивачем у справі було сплачено 1409,60 грн. судового збору, що вбачається з квитанцій № 0.0.1097123512.1 та № 0.0.1120823401.1 ( а.с.3а, 58а) та відповідає розміру, передбаченому Законом України «Про судовий збір», що свідчить про наявність підстав для стягнення з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрат по оплаті судового збору на користь Лє ОСОБА_3 у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).

Прохання позивача в частині зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення не є позовною вимогою і обов'язком суду, враховуючи положення ст. 382 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Лє ОСОБА_3 (61121, м. Харків, вул. Тимурівців, б.33-Б гурт., ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська,24, код ЄДРПОУ 37764460), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області ( 87515,м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30-а, код ЄДРПОУ 37841728), про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 11.07.2018 року про відмову в оформленні громадянки ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні, прийняте за результатом розгляду заяви від 19.06.2018 року.

Зобов’язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу громадянці ОСОБА_4 Лє ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 25-річного віку за заявою від 19.06.2018 року.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська,24, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Лє ОСОБА_3 (61121, м. Харків, вул. Тимурівців, б.33-Б гурт., ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська,24, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу на користь Лє ОСОБА_3 (61121, м. Харків, вул. Тимурівців, б.33-Б гурт., ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) у розмірі 6000,00 грн. ( шість тисяч гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2018 року.

Суддя Заічко О.В.