Рішення № 77121002, 10.10.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5458/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2018 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Мисько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (79007, м. Львів, вул. Менцинського, 7/5) до Управління патрульної поліції у м. Львові (79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. К.Левицького, 18) про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у м. Львові, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування матеріальної шкоди.

Позов мотивує тим, що 16.07.2017 року близько 05.00 год. сталось ДТП та відповідно працівниками патрульної поліції було складено протокол від 16.07.2017 року серії БР № 128214 на водія «Шевролет Авео» - ОСОБА_2, який в'їхав в автомобіль позивача. Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 31.07.2017 року у справі № 464/4921/17 водія «Шевролет Авео» було визнано винним у ДТП. Разом з тим, із невідомих позивачу причин на останнього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП (від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився у встановленому законом порядку). Постановою апеляційного суду Львівської області від 30.03.2018 року було задоволено апеляційну скаргу позивача та встановлено безпідставне обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Вважає, що діями працівника патрульної поліції позивачу були спричинені моральні страждання, які полягали у незаконному притягненні до адміністративної відповідальності, і цей факт спричинив йому моральні страждання. За наведених обставин, просить суд стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на його компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн. та 9 тис. грн. матеріальної шкоди, які витрачені за послуги адвоката.

Представник позивача – ОСОБА_3 скерував до суду заяву у якій просив суд розглядати справу у відсутності сторони позивача, позов підтримав в повному обсязі.

Представником Управління патрульної поліції у м. Львові – ОСОБА_4 скеровано на адресу суду відзив на позов, у котрому заперечив проти задоволення заяви позивача. Зокрема, зазначив, що складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів, підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований. Отже, дії та рішення поліцейських не можуть вважатись протиправними, тому підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Представником Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області – ОСОБА_5 скеровано на адресу суду відзив на позов, у котрому заперечив проти задоволення заяви позивача. Вказали, що Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, яке залучено до справи в якості відповідача невзмозі використати права учасника судового процесу, тому що згідно зі функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-яким фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обстав; мають значення для правильного вирішення справи. Вважають, що позивач не обґрунтував чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Головне управління Казначейства в жодних відносинах із позивачем не перебувало, не порушувало права та законні інтереси останнього та не має жодних зобов'язань перед ним. Разом з тим, подали до суду клопотання, у якому зазначили, що до компетенції Державної казначейської служби України належить питання відшкодування такого роду спричиненої шкоди. На рівні Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області немає відкритих рахунків, з яких можливо було б здійснити відшкодування шкоди. Відтак, вважають, що Головне управління є неналежним відповідачем по справі, а тому позовна вимога про стягнення шкоди є необґрунтованою та безпідставною.

Учасники в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, а тому згідно ст.223 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у їх відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов'язки та взаємовідносини сторін.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено наступні обставини.

17 серпня 2017 року постановою Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 10200 (десять тисяч двісті) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 16 липня 2017 року о 03 год. 50 хв. на перехресті вулиць Городоцька-Чернівецька у м. Львові керував автомобілем «Mitsubishi Outlander», реєстраційний номер НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння та від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.

30 березня 2018 року постановою апеляційного суду Львівської області постанова Галицького районного суду м. Львова скасована, а справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Рішення судді апеляційного суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що після відмови позивача пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу поліцейськими, відповідно до вимог п.п. 6, 7 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, п.п. 6, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, - було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я та направлено позивача для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. Через це, суд визнав протокол про адміністративне правопорушення недопустимим доказом у справі, як наслідок визнав позивача невинним у вчиненні адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Правовідносини, що виникли, регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтями 1166, 1167 ЦК України визначені загальні підстави відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Постановою Верховної Ради України від 01.12.1994 року №267/94-ВР введено в дію Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», який містить виключний перелік протиправних діянь, за наявності яких настає відповідальність, передбачена цим Законом.

Згідно ст. 1 вказаного Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Такі ж положення закріплені в ст. 1176 ЦК України, яка встановлює підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

За умовами п.4 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

У відповідності до ст.ст. 4,13 вищевказаного Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Отже, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою в деліктних правовідносинах.

У своїй позовній заяві, позивач обмежується лише формальним викладом обставин, зазначаючи, що завдана йому моральна шкода полягає у виникненні хвилювання та душевних страждань та не підтверджується жодними доказами.

Позивачем не обґрунтовано, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Також повинен надати до суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути. Вказані вимоги позивачем не виконані.

На думку суду, сам факт складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП не є єдиною достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов'язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів, підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення.

Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим Законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

На думку суду, таке право особи не було порушено. Позивач мав можливість і скористався встановленими законом процедурами доведення своєї позиції при розгляді справи про адміністративне правопорушення, як у суді першої так і апеляційної інстанції. У результаті розгляду апеляційної скарги винесено постанову, якою провадження по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що є, на думку суду, достатньою моральною сатисфакцією у даній ситуації. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувались.

Позивачем не подано суду жодного належного і допустимого доказу на обґрунтування того, що внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення відбулись кардинальні чи суттєві зміни в перебігу життєвих подій, було спричинено тривалий психологічний дискомфорт чи штучне обмеження у плануванні можливостей, погіршилась його репутація серед колег, та, загалом, завдало певної моральної шкоди. Дані посилання є голослівними.

Щодо вимоги стягнути в користь позивача витрати на правничу допомогу, то така також безпідставна.

Витрати на правничу допомогу не вважаються матеріальною шкодою в розумінні ст. 22 ЦК України, що підтвердив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 своєї постанови №10 від 17.10.2017.

Законодавством про адміністративну відповідальність можливості відшкодування особою, щодо якої ведеться провадження, витрат на правову допомогу, як і процесуальним законом можливості відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, які були понесені стороною в іншій справі не передбачено.

Окрім того, відповідно до п.9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України, рішення суду про стягнення коштів Державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45).

Згідно п. 35 цього Порядку, Казначейство (тобто центральний апарат - Державна казначейська служба України) здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Враховуючи викладене, саме до компетенції Державної казначейської служби України належить питання відшкодування такого роду спричиненої шкоди. На рівні Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області немає відкритих рахунків, з яких можливо було б здійснити відшкодування шкоди. Відтак, Головне управління є неналежним відповідачем по справі.

Окрім того, Управління патрульної поліції у м.Львові також не є самостійною юридичною особою.

Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача змінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З клопотаннями про залучення до участі у справі співвідповідача чи заміну неналежного відповідача, позивач ОСОБА_1 у передбаченому процесуальному порядку не звертався.

Враховуючи наведене, принцип розумності і справедливості, суд вважає, що підстав для задоволення заявлених вимог немає.

Керуючись ст.ст. 1167, 1166, 1176 Цивільного Кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Львові, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про відшкодування матеріальної шкоди – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.10.2018 року.

Суддя І.Р.Волоско.