Рішення № 77119527, 16.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3954/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу строком з 16.11.2016 року по 11.03.2017 року в розмірі 11611,96 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу строком з 16.11.2016 року по 11.03.2017 року в розмірі 11611,96 грн..

В судовому засіданні 08.10.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості по грошовому забезпеченню за час вимушеного прогулу в розмірі 11611,96 грн., яка залишалась не виплаченою після поновлення позивача на попередній посаді за рішенням суду. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки згідно положень ч.2 ст.235 КЗпП України спір щодо стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повинен був вирішений в рамках справи щодо поновлення позивача на посаді органом, який вирішував цей спір.

Позивач проходив службу в органах НП України, що згідно положень п.17 ч.1 ст.4 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори з відповідачем – ГУ НП в Одеській області щодо її проходження, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.1 ст.19 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Наказом начальника ГУ НП в Одеській області від 15.11.2016 року № 1438 о/с позивач звільнений зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

На час звільнення займав посаду помічника чергового Южненського відділення поліції Комінтернівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 року, яка набрала чинності 12.04.2017 року, визнаний протиправним та скасований наказ начальника ГУ НП в Одеській області № 1438 о/с від 15.11.2016 року в частині звільнення позивача зі служби в поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) та висновок (рішення) атестаційної комісії № 4 ГУ НП в Одеській області в частині рішення про моє звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Відповідно до постанови суду позивач поновлений на посаді, рівнозначній посаді, яку він обіймав до незаконного звільнення з 16.11.2016 року. В частині поновлення на посаді суд допустив негайне виконання судового рішення.

27.02.2017 року позивач звернувся із заявою до начальника ГУ НП в Одеській області з проханням виконати судове рішення в частині поновлення мене на посаді, до якої додав завірену копію постанови суду (копія заяви додається).

Наказом начальника ГУ НП в Одеській області від 11.03.2017 року № 471 о/с, позивач був поновлений на посаді помічника чергового Южненського відділення поліції Комінтернівського ВП ГУ НП в Одеській області.

Як свідчить зміст наказу про поновлення, питання виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу начальником ГУ НП в Одеській області не вирішено.

Розглянувши заявлені позовні вимоги та додані додаткові письмові докази, суд вважає, що існують наступні підстави для задоволення позову.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до положень ст.244-2 КАС України (2005) рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України (2017) суди при вирішенні адміністративних спорів повинні враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування окремих положень норм матеріального чи процесуального права.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР – 42946756).

Оскільки положеннями спеціального законодавства з питань проходження служби в поліції - Законом України «Про Національну поліцію» не врегульоване питання виплати працівнику середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, в зв’язку із чим, суд вважає за можливим застосувати до цих спірних правовідносин положення ст.235 КЗпП України.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд погоджується з правовою позицією позивача про те, що він має право на виплату середньомісячного грошового забезпечення працівника поліції за час вимушеного прогулу строком з 16.11.2016 року по 11.03.2017 року.

Відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Під час служби до звільнення заробітна плата зараховувалась на картковий рахунок позивача в ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до відомостей про рух коштів на рахунку середньомісячне грошове утримання перед звільненням складало - 3029,23 грн.

Розрахунок середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача за період з 16.11.2016 року по 11.03.2017 року буде наступним: 1/2 х 3 029, 23 (листопад) + 3 029, 23 (грудень) + 3 029, 23 (січень) + 3 029, 23 (лютий) + 1/3 x 3 029, 23 (березень) = 11 611,96 грн.

Наведений розрахунок середньомісячного грошового забезпечення позивачем не був оскаржений представником відповідача, в зв’язку із чим, приймається судом у наведеному розмірі.

Вказана сума є заборгованістю відповідача – ГУ НП в Одеській області перед позивачем та підлягає стягненню з останнього на користь позивача на підставі положень ст.235 КЗпП України, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Доводи представника відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки вирішуючи спір в рамках справи №815/7024/16 в постанові від 20.02.2017 року, суд на підставі положень ч.2 ст.11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та поновив позивача на посаді з метою повного захисту прав особи, яка звернулась за судовим захистом, а тому позивач не заявляв та не повинен був заявляти позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в рамках справи №815/7024/16.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу строком з 16.11.2016 року по 11.03.2017 року в розмірі 11611,96 грн.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 16.10.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.