Ухвала суду № 77118376, 10.10.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7021/15-ц

Провадження № 8/161/15/18

У Х В А Л А

10 жовтня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

секретаря Ярмолюк І.С.,

з участю заявника ОСОБА_1,

представника заявника ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду міста Луцька заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд рішення Луцького міськрайонного суду від 17.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до нього про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири у зв’язку з нововиявленими обставинами, -

В С Т А Н О В И В :

03.01.2018 року відповідач звернувся в суд із заявою про перегляд рішення Луцького міськрайонного суду від 17.11.2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до нього про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Свою заяву обґрунтовує тим, що вказане рішення підлягає скасуванню, оскільки обставини, за яких 23.06.2015 року судом ухвалено проводити заочний розгляд справи є такими,що мають істотне значення для правильного вирішення справи, так як ним було подано заяву, у якій він висловив своє бажання бути присутнім під час судового розгляду справи.

Крім того, судом в порядку забезпечення позову було винесено ухвалу про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, однак її не було йому вручено.

Також вказує, що розгляд справи про поділ майна був проведений за участю адвоката ОСОБА_5, однак він не уповноважував представляти його інтереси у цивільній справі, про що він зазначав у своїй апеляційній скарзі.

При цьому, він також у запереченнях на позовну заяву вказував, що під час допиту в якості свідка 14.10.2014 року ОСОБА_4 було підтверджено відмову від своєї частки у спільній сумісній власності і копію протоколу він передав через свого захисника ОСОБА_5, яку він не уповноважував представляти його інтереси у цивільній справі, проте вона була його захисником в кримінальному провадженні, і остання не надала до суду в якості доказу даний протокол.

Вважає наведені ним обставини істотними та такими, що дають підстави для перегляду рішення Луцького міськрайонного суду від 17.11.2015 року у зв’язку з нововиявленими обставинами.

У зв’язку з чим, просить скасувати вказане рішення, за яким було частково задоволено вимоги ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на ? частину квартири №65 в будинку 7 та ? частину підвального приміщення №6 по вул. Олеся Гончара в м. Луцьку та справу передати на новий розгляд із врахуванням нововиявлених обставин.

В судовому засіданні заявник та його представник заяву підтримали та просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник позивача просила відмовити у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Згідно ч. 4 ст. 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Крім того, згідно ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Крім того, суд враховує,що згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ратифікована відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» ЄСПЛ у п.44 рішення у справі «Желтяков проти України» від 9 червня 2011 р. ( заява №4994/04 ), зазначив, що ця справа стосується рішення щодо нового розгляду справи, провадження в якій було закінчено остаточним рішенням, у звязку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження. Така процедура сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя. Однак Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована в спосіб, сумісний з ст.6 Конвенції.

У рішенні по справі «Христов проти України» від 19 лютого 2009 р. (заява №24465/04), ЄСПЛ вказав на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів з посиланням на п.61 рішення цього Суду у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95) та на п. 62 останнього рішення цього ж Суду, де встановлено, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обовязкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня щодо перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» ( заява №52854/99).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (т. 1 а.с. 59).

Рішення ухвалено за участю представників сторін і твердження ОСОБА_1 про те, що розгляд справи був проведений за участю адвоката ОСОБА_5, яку він не уповноважував представляти його інтереси не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах справи наявний ордер серії ВЛ №006614 від 18.08.2015 року про надання правової допомоги, витяг з договору від 18.08.2015 року, з яких слідує, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 представляти його права і законні інтереси в судах загальної юрисдикції у справі про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири як частку у праві спільної сумісної власності подружжя (т. 1, а.с. 42, 43)

При цьому, як з’ясовано судом та слідує з матеріалів справи, вказане рішення оскаржувалось позивачем та відповідачем в апеляційній та касаційній інстанціях та зверталась увага на вказані обставини.

Отже, посилання заявника на обставини в цій частині, як нововиявлені, судом не приймаються до уваги уваги, оскільки вони були відомі при винесені рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявник не навів та не надав належних і допустимих доказів існування будь-яких вагомих та непереборних обставин, які могли б слугувати обґрунтованим поясненням того, чому остаточне рішення суду від 17 листопада 2015 року, яке набрало законної сили, було б переглянуто та скасовано.

На думку суду, єдиною причиною у заявника є лише необхідність перегляду справи заявника за будь-яких умов, про що свідчить його велика кількість клопотань про відкладення розгляду справи, а також надання усіх копій матеріалів справи, які останньому надсилались неодноразово і стали причиною тривалого розгляду справи.

Таким чином, виходячи з наведеної практики ЄСПЛ та встановлених судом обставин, саме скасування рішення суду, що набрало законної сили, в провадженні за нововиявленими обставинами за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права, зокрема неповного дослідження нібито всіх фактів буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п.1 ст.6 Конвенції, а також ст.1 Протоколу до Конвенції, оскільки в позивача ОСОБА_4 після задоволення її вимог були законні сподівання на те, що її інтереси є остаточно захищеними.

Водночас є необґрунтованими доводи заявника про заочний розгляду справи не зважаючи на його клопотання про бажання бути присутнім на слуханні, оскільки судове засідання, на якому ОСОБА_1 виявляв намір приймати участь було відкладено і всі подальші слухання проводились з участю його представника.

Отже, викладене відповідачем у заяві про перегляд рішення у зв’язку з новоявленими обставинами не є нововиявленими обставинами, а тими фактами, за рахунок яких заявник в черговий раз бажає переглянути рішення, яке на його думку не відповідає вимогам закону, у зв’язку з чим суд приходить до висновку, що у її задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 423, 427, 429 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити ОСОБА_1 у перегляді рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до нього про поділ майна подружжя .

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Волинської апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти з дня її проголошення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк