Рішення № 77111141, 05.10.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" жовтня 2018 р. Cправа № 902/515/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ", м. Вінниця

про стягнення 52 470,34 грн заборгованості

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: Безпалюк Олександр Леонідович, довіреність № 14-72 від 14.04.2017 р. строком на три роки; службове посвідчення № 1741 від 29.08.2014 р. (головний юрисконсульт юридичного департаменту).

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" про стягнення 52 470 грн 34 коп. заборгованості з яких 3 425 грн 76 коп. - 3% річних, 6 885 грн 24 коп. інфляційних втрат та 42 159 грн 34 коп. пені за договором купівлі-продажу природного газу № 16-102-РО від 30.12.2015 р.

Ухвалою суду від 27.08.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/515/18 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.09.2018 р.

11.09.2018 р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" надійшов відзив на позовну заяву вих. № Viz007.1-СК-1408-0918 від 11.09.2018 р., в якому останнє, заявлений ПАТ "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, 11.09.2018 р. відповідачем до суду подано клопотання вих. № Viz007.1-СК-1409-0918 від 11.09.2018 р. про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90 % у разі прийняття судом рішення про стягнення з ТОВ "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" коштів.

За результатами підготовчого судового засідання 26.09.2018 р. суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2018 р. про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.

03.10.2018 р. представником відповідача до суду подано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із знаходженням відповідального працівника у відрядженні.

В судове засідання 05.10.2018 р. представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином ухвалою суду, яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією.

Факт належного повідомлення відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом судового засідання від 26.09.2018 р., розпискою від 26.09.2018 р. згідно якої представника відповідача повідомлено про дату, час та місце розгляду справи та заявою останнього вх. № 02.1-34/7736/18 від 03.10.2018 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на вищевказане, враховуючи наявні в справі докази стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи в суді, а також той факт, що у відповідності до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи за відсутності останнього.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Надавши оцінку заяві відповідача вх. № 02.1-34/7736/18 від 03.10.2018 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, суд відхиляє її як необґрунтовану та не визнає наведену у ній обставину в якості поважної причини неявки представника в судове засідання, позаяк юридична особа не позбавлена права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з § 2."Представники" Глави 4 "Учасники судового процесу" Розділу І "Загальні положення" ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 13, 74, 80 ГПК).

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви позивач в якості підстави позовних вимог посилається на укладення з відповідачем договору купівлі-продажу природного газу № 16-102-РО від 30.12.2015 р., відповідно до умов якого останньому поставлено природний газ на загальну суму 694 118 грн 95 коп. за який ТОВ "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" розрахувалось несвоєчасно, чим порушено умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги п. 6.1. Договору.

З огляду на вказане, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 425 грн 76 коп. - 3% річних, 6 885 грн 24 коп. інфляційних втрат та 42 159 грн 34 коп. пені за вказаним Договором.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву заявлені ПАТ "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, посилаючись, окрім іншого, на наступні обставини:

- станом на день подач позовної заяви до суду, оплата природного газу отриманого згідно Договору відповідачем проведена в повному обсязі на суму 694 118 грн 94 коп.;

- ТОВ "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" являється постачальником природного газу різним категоріям споживачів, у тому числі релігійним організаціям, які в свою чергу розрахунки за природний газ проводять несвоєчасно та не в повному обсязі;

- при проведенні розрахунків пені та трьох процентів річних Позивачем було допущено помилки та неточності.

Крім того, у клопотанні вих. № Viz007.1-СК-1409-0918 від 11.09.2018 р. відповідач просить суд у випадку задоволення позову зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення пені на 90 %.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 30.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницягаз Збут" (Покупець, Відповідач) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №16-102-РО (Договір) відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього Договору. Газ, що передається за Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) (а.с. 15-19, т. 1).

Згідно із п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. (включно) газ обсягом до 272,550 тис.куб.м.

Відповідно до п. 3.2. Договору приймання-передачі природного газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці купівлі-продажу, оформляється актом приймання-передачі.

Ціни за 1000 куб.м. без урахуванням податку на додану вартість тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової націнки постачальника газу із спеціальним обов'язками становить: 2 224,80 грн за 1000 куб.м., крім того ПДВ 20 %, всього з ПДВ - 2 669,76 грн за 1000 куб.м. (п. 5.2. Договору).

Оплата планованих обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25 числа місяця наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць (п. 6.1. Договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. Договору).

Також між сторонами підписано ряд Додаткових угод до Договору, зокрема Додаткову угоду № 1 від 31.03.2016 р., № 2 від 30.04.2016 р., № 3 від 31.05.2016 р. та № 4 від 06.02.2017 р., якими внесено зміни до Договору щодо обсягів природного газу, що поставляється, ціни газу, порядку та умови проведення розрахунків, та строку дії Договору (а.с. 20-25, т. 1).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 694 118 грн 95 коп. на підтвердження чого у справі містяться обопільнопідписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі природного газу (а.с. 29-37, т. 1).

Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався не своєчасно, з порушенням строку визначеного умовами п. 6.1. Договору.

Остаточний розрахунок з позивачем за поставлений природний газ відповідачем здійснено 18.11.2016 р., що стверджується наявною в матеріалах справи довідкою "Операции по Предприятию "Вінниця Збут ТОВ" з 01.12.2015 р. по 31.12.2016 р. (а.с. 39, т. 1).

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати поставленого природного газу слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду про стягнення 52 470 грн 34 коп. заборгованості з яких 3 425 грн 76 коп. - 3% річних, 6 885 грн 24 коп. інфляційних втрат та 42 159 грн 34 коп. пені за Договором.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 6.1. Договору з урахуванням змін внесених Додатковою угодою № 1 від 31.03.2016 р. оплата планованих обсягів газу здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем реалізації газу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3,4 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 7 Договору сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.

Зокрема, пунктом 7.2 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Умовами п. 9.3. Договору визначено, що Строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у томі числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення боржника по сплаті отриманого природного газу суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Перевіркою за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Крім того, перевіркою за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора правильності розрахунку пені не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, у поданому до суду клопотанні вих. № Viz007.1-СК-1409-0918 від 11.09.2018 р. позивач просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 %.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що постачання природного газу являється єдиним видом діяльності Товариства, інші джерела доходів в відповідача відсутні. При цьому, за твердженням відповідача, останній є підприємством, яке було створено для задоволення потреб споживачів, у тому числі населення, державних установ, релігійних організацій природний газом та при цьому не уповноважений чинним законодавством самостійно встановлювати ціни на послуги з газопостачання, які відповідають фактичним витратам за надання цих послуг.

Крім того, відповідач просить суд взяти до уваги факт сплати Товариством суми основного боргу в повному обсязі та відсутність умислу щодо неналежного виконання зобов'язань за Договором, а також надмірний розмір штрафних санкцій та збитків.

Також, відповідач, наряду з іншим, звертає увагу суду на слідуючі обставини: станом на 01.08.2018 р. дебіторська заборгованість складає - 681 254,6 тис. грн, з них: заборгованість споживачів за спожитий природний газ - 309 688,4 тис. грн, заборгованість головних розпорядників коштів місцевих бюджетів по пільгам та субсидіям перед Товариством складає - 371 566,2 тис. грн; відсутність у ТОВ "Вінницягаз Збут" майна, на яке можна звернути стягнення; стратегічна важливість Товариства як єдиного постачальника природного газу побутовим споживачам (населення) Вінницької області.

Надаючи оцінку вказаному клопотанню відповідача, суд з урахуванням встановлених обставин справи та наявних в ній доказів, зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини:

- розмір заявленої до стягнення пені є явно завищеним, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором в повному обсязі ще 18.11.2016 р.;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 20 000 грн 00 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" підлягає задоволенню судом частково, з урахуванням наведених вище мотивів щодо зменшення пені до 20 000 грн 00 коп.

Витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги за якою відмовлено у позові (22 159 грн 34 коп. пені).

05.10.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ", провулок Костя Широцького, 24, м.Вінниця, 21012 (ідентифікаційний код - 39593306) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", вул.Богдана Хмельницького, 6, м.Київ, 01601 (ідентифікаційний код - 20077720) - 20 000 грн 00 коп. - пені, 3 425 грн 76 коп. - 3 % річних, 6 885 грн 24 коп. - інфляційних втрат, 1 762 грн 00 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У стягненні 22 159 грн 34 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 16 жовтня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001.

3 - відповідачу - пров. Костя Широцького, 24, м. Вінниця, 21012.