Рішення № 77110404, 13.09.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/6662/18

Провадження № 2/727/1360/18

Р І Ш Е Н Н Я

(ЗАОЧНО)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого судді: Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань: Ільчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_1), до ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (місце проживання - АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (місце проживання - АДРЕСА_1), ОСОБА_6 (місце проживання - АДРЕСА_1), третя особа на стороні відповідачів: Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради (місце знаходження: 58000 м.Чернівці вул.Героїв Майдану, 178) про визнання приватизації квартири частково недійсною , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідачів: Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про визнання приватизації квартири частково недійсною, мотивуючи позовні вимоги тим, що у 2005 році вона та відповідачі по справі звернулись із заявою до Департамента житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про передачу у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1. На підставі розпорядження органу приватизації житла №43465 від 20.07.2005 року квартира АДРЕСА_1 передана у спільну сумісну власність їй, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та був підготовлений проект свідоцтва про передачу у власність вищевказаного житла. Процес приватизації зазначеного житла не закінчений, а саме, не отримане свідоцтво про право власності. Для отримання свідоцтва всім вищевказаним співвласникам необхідно було з'явитись у відділ обліку та приватизації житла, проте з'явитись у відділ обліку та приватизації житла ОСОБА_6 не може, оскільки померла 19.10.2015 року,, а решта відповідачів по справі визнані судом такими, що втратили право користування житловим приміщенням та проживають у Сполучених Штатах Америки і є її громадянами. Відповідачі не вчинили дій щодо отримання свідоцтва про право власності на житло, не виявили волю набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1, тобто наміру створити юридичні наслідки, внаслідок чого, її позбавлено права отримання свідоцтва про право власності на житло. Посилаючись на вимоги чинного законодавства, просить позовні вимоги задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та в його інтересах представник ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, від останнього до суду поступила письмова заява з клопотанням справу розглянути у його відсутність, не заперечував проти заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідачів: Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради в судове засідання не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом, належними доказами по справі встановлено, що позивач ОСОБА_2, народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Чернівці, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина НОМЕР_1 (а.с.5).

У відповідності до повідомлення Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради від 04.04.2016 року, квартира АДРЕСА_1 передана у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі розпорядження органу приватизації житла №43465від 20.07.2005 року та підготовлений проект свідоцтва про передачу у власність громадянам вищевказаного житла. На сьогоднішній день процес приватизації зазначеного житла не закінчений, а саме, не отримане свідоцтво про право власності. Для отримання документів та завершення процесу приватизації всім вищевказаним співвласникам необхідно з'явитися у відділ обліку та приватизації житла (а.с.6).

З'явитись у відділ обліку та приватизації житла ОСОБА_6 не може, оскільки померла у відповідності до свідоцтва про смерть, 19.10.2015 року (а.с.7).

Також не вчинили дій щодо отримання свідоцтва про право власності на житло, не виявили волю набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 відповідачі.

З довідки виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію КЖРЕП№5 від 15.03.2016 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, як донька; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, як донька; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, як основний квартиронаймач; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, як внук (а.с.8).

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 29.06.2016 року позов ОСОБА_2 задоволено, вирішено визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, таким, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а.с.16).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» для отримання свідоцтва про право власності заявнику необхідно подати у відділ приватизації житла паспорта всіх повнолітніх і свідоцтва про народження всіх неповнолітніх мешканців квартири, а також погашення корінців платіжних доручень, що за даних умов неможливо.

Таким чином відповідачі не вчинили дій щодо отримання свідоцтва про право власності на житло, не виявили волю набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1, тобто наміру створити юридичні наслідки, внаслідок чого, позивача позбавлено права отримання свідоцтва про право власності на житло.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідний правовий висновок винесений 19 жовтня 2016 року Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-1873цс16.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Таким чином, суд вважає, що основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та пятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 надано роз'яснення, що статтями 215, 216 ЦК України передбачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Частиною 5 ст.216 ЦК України передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Суд вважає, що за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

За фіктивним правочином сторони не вчиняють жодних дій на виконання фіктивного правочину, оскільки ознака вчинення правочину для вигляду має бути властива діям усіх сторін правочину.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з'ясованих обставин, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.202, 203, 215, 216, 234 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 263, 264, 265, 268, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа на стороні відповідачів: Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про визнання приватизації квартири частково недійсною - задовольнити.

Визнати частково недійсним розпорядження органу приватизації житла Чернівецького міськвиконкому №43465 від 20.07.2005 року по відношенню до: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на приватизацію квартири АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення (в порядку ст. 284 ЦПК України) може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 - ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13.09.2018 року.

Суддя Слободян Г.М.