Рішення № 77105453, 11.10.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1302/18

Провадження № 2/638/3120/18

11.10.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Скрипаченко В. Р.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

з участю позивача - ОСОБА_2

з участю представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до заступника директора Департаменту - начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, як посадової особи, ОСОБА_3, як фізичної особи, третя особа: Міністерство охорони здоров'я України в особі в. о. міністра охорони здоров'я Супрун У. Н. про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 31.01.2018 року звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, заступника директора Департаменту - начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, третя особа: Міністерство охорони здоров'я України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить суд: 1) визнати дії Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації неправомірними, що виявляється в порушенні вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян» у частині відповіді заступником начальника управління Бондарчук Г.В.; 2) визнати неправомірними дії заступника начальника управління, начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, які висловлюються у порушенні вимог ст. 15, 16 Закону України «Про звернення громадян», щодо вказівок в.о. директора Медичного департаменту Міністерства охорони здоров'я України про надання медичної допомоги та направленні до профільного закладу, визначеному позивачем - відділення відновного лікування - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, щодо реалізації права позивача згідно статті 6 та статті 38 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров'я» на охорону здоров'я, право вільного вибору лікаря, гарантованого статтею 49 Конституції про прийняття у будь-якому державному лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором; 3) зобов'язати фізичну особу ОСОБА_3., як посадову особу, діяти в межах вимог частини 2 статті 19 Конституції тільки на підставі, в межах повноважень та способу, які передбачені Конституцією і законами України, тобто видати направлення на стаціонарне лікування до відділення відновного лікування комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з розглядом заяви від 28 листопада 2017 року відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян».

14.05.2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненою позовною заявою, визначивши інший суб'єктний склад учасників процесу: заступник директора Департаменту - начальник управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, як посадова особа, співвідповідач ОСОБА_3, як фізична особа, третя особа Міністерство охорони здоров'я України, а також додав позовну вимогу щодо стягнення на його користь моральної шкоди з ОСОБА_3 як з фізичної особи у розмірі 20000 грн.

24.05.2018 року від представника відповідача - заступника начальника Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації - начальника відділу з медичної діяльності ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на те, що з липня 2017 року ОСОБА_2 вимагає від посадових осіб Управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації надання направлення до відділення реабілітації Харківської обласної клінічної лікарні, при цьому не надавши жодного документу про наявність показань для лікування саме в цьому медичному закладі. Після консультації та лікування в умовах міських та районних поліклінік, а також лікування в стаціонарах другого рівня, мешканців міста та районів області, у разі необхідності, скеровують на обстеження та консультації до фахівців консультативної поліклініки КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» або інших закладів охорони здоров'я третинного рівня, для визначення подальшої тактики лікування та профільності необхідних стаціонарних відділень. Разом з цим, на попередні звернення з цього питання заявнику було роз'яснено, що згідно з Положенням про Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 04.08.2016 року №337, не передбачено надання заявникам направлень на лікування посадовими особами Управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації, через відсутність фахівців, які вирішують питання щодо необхідності госпіталізації хворих до відповідних закладів охорони здоров'я. ОСОБА_2 не було відмовлено у видачі направлення та не могло бути відмовлено враховуючи те, що надання заявникам направлень на лікування не відноситься до компетенції Управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації. Заявнику неодноразово було роз'яснено процедуру отримання направлень на лікування та про відсутність відповідних повноважень в Управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації. Тобто, заступник начальника Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації - начальник відділу з медичної діяльності ОСОБА_3. відповідно до статті 19 Конституції України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, як це передбачено законами України. Звернення ОСОБА_2 було розглянуто по суті повноважною посадовою особою у строки, встановлені законодавством України. Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, то позивачем не надано до суду доказів наявності такої внаслідок виникнення спірних правовідносин. Тобто, позовна заява ОСОБА_2 є необґрунтованою, не відповідає нормам чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягає.

25.05.2018 року позивачем ОСОБА_2 надано до суду відповідь на відзив, згідно якого звернуто увагу суду на те, що Порядок організації медичного обслуговування та направлення хворих до закладів, що надають третину медичну допомогу, затверджену наказом Міністерства охорони здоров'я від 05.10.2011 року №646 є підзаконним нормативним актом, який повинен підкорятися Конституції згідно ст. 8 та ст. 49, що підтверджено Законом України про охорону здоров'я статтею 38 - про вільний вибір лікаря і лікувального закладу громадянином. Третина медична допомога, умови такої допомоги, рівень медичного обслуговування відповідають вже встановленому діагнозу, саме в цьому медичному закладі, де мається необхідна медична апаратура, яка відсутня у лікувальних закладах вторинної медичної допомоги та встановлений діагноз підтверджується наявністю історій хвороби у медичному закладі третинної медичної допомоги. Моральна шкода, яка заперечується у відзиві, складається і є проявом цинічного відношення до особи з наявністю інвалідності зі сторони посадової та фізичної особи відповідача та співвідповідача ОСОБА_3., відмова письмово підтвердити відказ у наданні третинної медичної допомоги. Вважає, що саме наявність інвалідності і є причиною такої відмови, що викликає приниження, моральні переживання, викликані зневажливим відношенням, тривалість ненадання третинної медичної допомоги порушує життєві зв'язки, загострює наявність існуючої хвороби, підіймає артеріальний тиск, він постійно знаходиться у стані нервового стресу, а це коштує зазначеної у позові суми відшкодування моральної шкоди.

12.07.2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненою позовною заявою, визначивши інший суб'єктний склад учасників процесу: заступник директора Департаменту - начальник управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, як посадова особа, співвідповідач ОСОБА_3, як фізична особа, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Міністерство охорони здоров'я України, в особі в. о. міністра охорони здоров'я Супрун У. Н., а також збільшив розмір грошових коштів, що підлягають стягненню з ОСОБА_3, як з фізичної особи, на його користь в якості моральної шкоди до 500000 грн.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснень не надав.

Представник відповідача - заступника начальника Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації - начальника відділу з медичної діяльності ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у судовому засіданні наголосила, що нею надавався відзив на позовну заяву, позиція щодо заявленого позову не змінилася.

Від третьої особи - Міністерства охорони здоров'я України в особі в. о. міністра охорони здоров'я Супрун У. Н. жодних заяв до суду не надходило.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, позивачу ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності з 01.02.2011 року безстроково, про що свідчить довідка до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №595493 (а. с. 14).

Згідно листа Міністерства охорони здоров'я від 05.09.2017 року №3.32-Д-14442/13357-зв, звернення ОСОБА_2 направлено до Харківської обласної державної адміністрації для розгляду порушених у зверненні питань та, за наявності підстав, вжиття відповідних заходів реагування згідно з вимогами законодавства (а. с. 17).

Згідно листа Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2017 року №3.32-Д-20400/17345-зв, звернення ОСОБА_2 направлено до Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації для розгляду у межах компетенції порушених у зверненні питань та вжиття вичерпних заходів щодо забезпечення ОСОБА_2 необхідної медичною допомогою відповідно до законодавства, у разі потреби направлення до профільного закладу (а. с. 20).

29.11.2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до виконуючого обов'язки директора Департаменту охорони здоров'я обласної державної адміністрації ОСОБА_3 із заявою для виконання та прийняття вичерпних заходів щодо забезпечення ОСОБА_2 необхідною медичною допомогою відповідно до законодавства; виходячи із положень статті 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я, статті 49 Конституції України, лікування повинно бути надано у відділені відновної терапії Харківської обласної клінічної лікарні і тільки там, це його вибір (а. с. 18).

Як вбачається із листа Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації від 28.12.2017 року за вих. №Д-6495-07 за підписом заступника начальника Управління ОСОБА_3., заяву ОСОБА_2 за дорученням Міністерства охорони здоров'я України розглянуто і повідомлено, що в установленому законом порядку в судових засіданнях Апеляційного суду Харківської області та Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справах за заявою ОСОБА_2 приймає участь спеціаліст Юридичного Департаменту Харківської обласної державної адміністрації (а. с. 19).

Згідно листа Міністерства охорони здоров'я України від 28.03.2018 року №3-Д-4001/4241-зв, звернення ОСОБА_2 направлено до Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації для розгляду та опрацювання, висловлено прохання про розгляд порушених у зверненні питань, забезпечення заявника належним обстеженням та медичною допомогою за бюджетні кошти в межах фінансування та діючого законодавства, у разі потреби направлення хворого до профільного закладу охорони здоров'я (а. с. 74).

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію. Порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками і порядок направлення пацієнтів до закладу охорони здоров'я, що надає медичну допомогу відповідного виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Згідно статті 353 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», третинна (високоспеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

За приписами цієї ж статті, порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони здоров'я, що забезпечують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Згідно п. 1.1 Розділу І Порядку організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2011 №646, та який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.12.2011 за № 1416/20154, цей Порядок регулює основні засади організації надання медичної допомоги в закладах ВМД та ТМД та умови, за яких пацієнт скеровується до закладів охорони здоров'я державної та комунальної форм власності, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу (далі - ВМД) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу (далі - ТМД), а також шляхи надходження пацієнтів до зазначених закладів.

Розділом ІІІ наведеного Порядку визначено порядок направлення пацієнтів до закладів третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Так, зокрема згідно п. 3.1. направлення пацієнтів у плановому порядку до закладів ТМД відповідної спеціалізації здійснюється за таких умов: 1) необхідність у використанні високотехнологічних, високоспеціалізованих методів діагностики та лікування; 2) відсутність ефекту від застосованого лікування в закладах ВМД; 3) складні для діагностики випадки захворювань.

При цьому, направлення пацієнтів до закладів ТМД у плановому порядку забезпечують: лікарі-спеціалісти закладів ВМД, ТМД, лікарсько-консультативні комісії обласних лікарень, спеціалізованих центрів (у разі направлення до клінік НДІ) (п. 3.2).

Направлення ж пацієнтів до закладів ТМД в екстреному порядку забезпечують: медичні працівники служби швидкої медичної допомоги; лікарі ЦПМСД, лікарі ЗП-СЛ, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці, що перебувають з ЦПМСД у цивільно-правових відносинах, та лікарі спеціалісти закладів ВМД за необхідності в терміновому використанні високотехнологічних або високоспеціалізованих методів діагностики та лікування (п. 3.3).

На підставі наведених норм Порядку, а також проаналізувавши Положення про Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, яке затверджено розпорядженням голови обласної державної адміністрації 04.08.2016 року за №337, та яке міститься на офіційному сайті Харківської обласної державної адміністрації, суд погоджується з доводами представника відповідача, що містяться у відзиві, що повноваження щодо направлення на стаціонарне лікування до відділення відновного лікування комунального закладу охорони здоров'я «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», як того вимагає позивач, у посадових осіб Управління відсутні, а тому дана позовна вимога ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Статтею 353 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», окрім іншого, визначено, що третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної чи вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або закладу охорони здоров'я, який забезпечує надання первинної, вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, у тому числі й іншої спеціалізації. При цьому, без направлення третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається безоплатно відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я, з якими укладені договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку у відповідному високоспеціалізованому багатопрофільному або однопрофільному закладі охорони здоров'я. Без направлення третинна (високоспеціалізована) медична допомога також надається безоплатно відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

Таким чином, належить дійти висновку, що третинна медична допомога надається особам виключно за наявності медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної чи вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або закладу охорони здоров'я, який забезпечує надання первинної, вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, у тому числі й іншої спеціалізації, оскільки метою такої допомоги є вузькопрофільна медична допомога, спеціалістами за певними напрямками медичної діяльності.

Доводи позивача про порушення вимог ст. ст. 6, 38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» щодо його права на вільний вибір лікаря, на охорону здоров'я, суд відхиляє, оскільки і Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» і Порядком організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу визначено як порядок направлення пацієнтів до закладів третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, так і порядок надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги без такого направлення, а тому позивач може реалізувати це право та він у такому праві ніким не обмежений.

Не підлягає задоволенню і позовна вимога ОСОБА_2 про «визнання неправомірними дій заступника начальника управління, начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3., які висловлюються у порушенні вимог ст. 15, 16 Закону України «Про звернення громадян» щодо вказівок в.о. директора Медичного департаменту Міністерства охорони здоров'я України про надання медичної допомоги та направленні до профільного закладу, визначеному позивачем - відділення відновного лікування - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», оскільки листами Міністерства охорони здоров'я від 05.09.2017 року №3.32-Д-14442/13357-зв, від 15.11.2017 року №3.32-Д-20400/17345-зв, від 28.03.2018 року №3-Д-4001/4241-зв зокрема звернуто увагу Управління на розгляд порушених у зверненні ОСОБА_2 питань та, за наявності підстав, вжиття відповідних заходів реагування згідно з вимогами законодавства у межах компетенції, та у разі потреби направлення хворого до профільного закладу охорони здоров'я.

Як наголошує представник відповідача у відзиві, заявнику неодноразово роз'яснювались як процедура отримання направлення на лікування та отримання третинної (високоспеціалізованої медичної допомоги), так і відсутність можливості надання такого направлення через відсутність відповідних повноважень у посадових осіб Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації.

Більш того, суд звертає увагу позивача, що у даному конкретному випадку дії заступника начальника Управління дійсно суперечать статті 15 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Так, якщо звернутись до заяви ОСОБА_2 від 28.11.2017 року, яку Управління отримало 29.11.2017 року, то вимогами його були - «виконання та прийняття вичерпних заходів щодо забезпечення ОСОБА_2 необхідною медичною допомогою відповідно до законодавства; виходячи із положень статті 38 Основ законодавства України про охорону здоров'я, статті 49 Конституції України, лікування повинно бути надано у відділені відновної терапії Харківської обласної клінічної лікарні і тільки там, це його вибір» (а. с. 18).

Натомість, листом Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації від 28.12.2017 року за вих. №Д-6495-07 за підписом заступника начальника Управління ОСОБА_3., заяву ОСОБА_2 за дорученням Міністерства охорони здоров'я України розглянуто і повідомлено, що в установленому законом порядку в судових засіданнях Апеляційного суду Харківської області та Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справах за заявою ОСОБА_2 приймає участь спеціаліст Юридичного Департаменту Харківської обласної державної адміністрації (а. с. 19).

Тобто, посадовою особою жодним чином, як того вимагає стаття 15 Закону України «Про звернення громадян», не було об'єктивно розглянуто звернення ОСОБА_2, не перевірено викладені у ньому факти, та не прийнято рішення відповідно до чинного законодавства.

Проте, позивачем не було пред'явлено вимоги про визнання дій заступника начальника Управління ОСОБА_3 щодо надання необґрунтованої відповіді на його звернення неправомірними, ним заявлено вимогу саме про «…визнання неправомірними дій заступника начальника управління, начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3., які висловлюються у порушенні вимог ст. 15, 16 Закону України «Про звернення громадян» щодо вказівок в.о. директора Медичного департаменту Міністерства охорони здоров'я України про надання медичної допомоги та направленні до профільного закладу, визначеному позивачем - відділення відновного лікування - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф щодо реалізації права на охорону здоров'я та право вільного вибору лікаря…», тобто вбачається, що позивач просить суд визнати неправомірними дії посадової особи саме щодо ненаправлення його до обраного ним профільного закладу.

Водночас, термін розгляду звернення ОСОБА_2 заступником начальника Управління ОСОБА_3. не порушено, адже за приписами статті 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Відповідь надана у місячний термін.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Матеріали справи не містять даних на підтвердження позиції позивача ОСОБА_2 щодо неправомірного ненаправлення його Управлінням охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації до закладу охорони здоров'я, що надає третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, навпаки судом встановлено, що ні Порядок організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2011 №646, ні Положення про Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, затверджене розпорядженням голови обласної державної адміністрації 04.08.2016 року за №337, не наділяє заступника начальника Управління охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації - начальника відділу з медичної діяльності ОСОБА_3. такими повноваженнями, тобто права та законні інтереси позивача відповідачами, до яких пред'явлено позов, жодним чином не порушені, а тому позов є необґрунтованим та безпідставним.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов'язку не надав належних і достовірних доказів про протиправність дій відповідачів, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, що не позбавляє позивача повторно звернутися до суду за захистом своїх прав, виправивши недоліки стосовно недоведеності позову.

З приводу відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 (п'ятсот тисяч) грн., суд зазначає наступне.

Так, у відповідності із частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 1167 ЦК України.

Як роз'яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому у відповідності до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки протиправність у діях (бездіяльності) заподіювачів, на думку позивача, моральної шкоди - заступником директора Департаменту - начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, як посадовою особою, та ОСОБА_3, як фізичною особою, позивачем під час судового розгляду не доведена, суд приходить до висновку, що моральна шкода на користь позивача стягненню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання дій неправомірними, компенсацію моральної шкоди, позивач відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем ОСОБА_2 так і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до заступника директора Департаменту - начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, як посадової особи, ОСОБА_3, як фізичної особи, третя особа: Міністерство охорони здоров'я України в особі в. о. міністра охорони здоров'я Супрун У. Н. про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 1166, 1167 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до заступника директора Департаменту - начальника управління медичної та фармацевтичної діяльності Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_3, як посадової особи, ОСОБА_3, як фізичної особи, третя особа: Міністерство охорони здоров'я України в особі в. о. міністра охорони здоров'я Супрун У. Н. про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2018 року.

Головуючий: