Рішення № 77103517, 12.10.2018, Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/682/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2018 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого – судді: Туржанського В.В.

за участі секретаря: Тихоненко І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кельменці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПРИВАТБАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача ОСОБА_2 подав до Кельменецького районного суду Чернівецької області позовну заяву у якій просить стягнути з відповідача – ОСОБА_1 (дата народження: 10.03.1971) на користь ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК” заборгованість у розмірі 19331 гривня 69 копійок за кредитним договором № б/н від 08.05.2007 року, яка складається з наступного: 1303 гривні 41 копійка – заборгованість за кредитом, 12620 гривень 93 копійки – заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 31.08.2007 по 03.05.2018 року, 260 гривень 60 копійок – заборгованість за комісією, 3750 гривень – заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень – штраф (фіксована частина) та 896 гривень 75 копійок – штраф (процентна складова). Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК” судові витрати у розмірі 1762 гривні.

ВСТАНОВИВ:

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився.

Представник позивача в судове засідання не з’явився. В поданому до суду клопотанні представник позивача просить розглянути справу без участі представника позивача.

Враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК” та відповідачем ОСОБА_1 12 червня 2007 року був укладений кредитний договір. Згідно даного договору відповідач ОСОБА_3 в період до 04 листопада 2008 року отримав кредит в загальній сумі 4406 гривень 75 копійок зі сплатою відсотків у розмірі 22,8% річних. Вказані обставини стверджуються копією заяви ОСОБА_1 від 12.06.2007 року, випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 08.05.2007 року по 03.05.2018 року.

Отже, між позивачем та відповідачем відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України склалися зобов'язальні правовідносини з приводу позики грошей, тобто грошові зобов'язання. Згідно даного договору відповідач зобов’язався щомісячно сплачувати відповідні платежі за цим договором. Сторонами було визначено, що сплата відсотків здійснюється щомісяця. Розмір щомісячних платежів визначено сторонами як 7% від заборгованості. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Вказані обставини стверджуються копією заяви ОСОБА_1

Згідно до пункту 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку ні одна з сторін не проінформує інші сторону про припинення договору, він автоматично продовжується на такий же строк.

Згідно до пункту 8.6 Умов і правил надання банківських послуг при порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов’язань передбачених цим договором більше ніж на 120 днів, клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 гривень + 5% від суми позову.

Відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов’язання за договором, щодо оплати частки боргу у встановлений договором строк та не повернув позивачу основний борг в сумі 1303 гривні 41 копійка, а також прострочив заборгованість по відсотках. Відповідно до умов договору відповідачу нараховані штрафи.

Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст.1050 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Проте, відповідач в порушення умов договору, який згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов’язковим до виконання, в порушення ст. 525 Цивільного кодексу України односторонньо відмовився від своїх зобов’язань за цим договором, порушив свої зобов’язання по поверненню суми позики за цим договором. Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання якщо він не виконав його у строк встановлений договором.

З розрахунків заборгованості станом на 03 травня 2018 року, які надані банком, вбачається, що процентна ставка з 01 січня 2013 року визначена в розмірі 30% річних.

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 „Позика” глави 71 „Позика. Кредит. Банківський вклад”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Строк дії договору визначений сторонами до 12 серпня 2008 року із автоматичним продовженням до 12 серпня 2009 року. Строк дії кредитного ліміту визначено в межах строку дії кредитної картки , тобто до 31 травня 2015 року включно. Згідно до пункту 5.4 Правил користування платіжною карткою, які є частиною укладеного між сторонами договору, строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця вказаного у платіжній картці (в полі MONTH).

Відтак, у межах строку кредитування до 31 травня 2015 року відповідач повинен був повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 01 червня 2015 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже позивач не мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Така позиція закріплена у постанові Верховного Суду по справі №444/9519/12 від 28 березня 2018 року.

Таким чином, враховуючи при застосуванні норм права до спірних правовідносин у відповідності до положень ч.4 ст.263 ЦПК України вищезазначені висновки, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог в частині нарахування процентів відповідно до умов договору після закінчення строку кредитування, тобто після 31 травня 2015 року.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Суд відхиляє як доказ розрахунок заборгованості за договором від 08.05.2007 року укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 03 травня 2018 року наданий позивачем. Зокрема, в такому розрахунку нарахування процентів здійснювалося після закінчення строку кредитування і за відсотковою ставкою 30% річних. Визначаючи розмір заборгованості відповідача по відсотках, суд вважає за необхідне застосувати відсоткову ставку в розмірі 22,8 відсотків річних як таку, що була встановлена на момент укладення кредитного договору між сторонами. Така відсоткова ставка вказана у заяві, яка підписана відповідачем.

Згідно до ст. 10561 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:

1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;

2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;

3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували застосування сторонами у договорі змінюваної процентної ставки встановленої у відповідності до вимог частин 4-6 ст. 10561 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у даному випадку умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У абзаці 1 пункту 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” судам роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку”, яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

У абзаці 3, 4 пункту 28 вказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року судам роз'яснено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. ст. 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора. В даному випадку позичальник позбавлений права не погодитися на зміну умов договору, і у випадку незгоди із запропонованими змінами зобов’язаний ініціювати розірвання договору.

Отже, така умова договору про право банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, заборгованість відповідача по відсотках, з урахуванням отриманих ним сум, за період з 26 вересня 2007 року, тобто з дати коли у відповідача виникла поточна заборгованість, по 31 травня 2015 року, тобто до закінчення строку дії договору, визначена з врахування відсоткової ставки 22,8 % річних, складає 1215 гривень 57 копійок.

Суд вважає вимогу про стягнення з відповідача пені безпідставною виходячи із наступного. Зокрема у матеріалах справи відсутні докази, які в підтверджували, що сторони домовились про сплату пені та її розмір.

Суд вважає вимогу про сплату комісії безпідставною виходячи із наступного. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України „Про захист прав споживачів”.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів”, в редакції чинній на момент укладення кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Таким чином, умова договору про сплату комісії за „кредитне обслуговування” не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України „Про захист прав споживачів” і є нікчемною.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у стягненні з відповідача комісії слід відмовити.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовну заяву публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити частково і з відповідача слід стягнути на користь позивача борг в сумі 3144 гривні 93 копійки, в тому числі: основний борг в сумі 1303 гривні 41 копійка, заборгованість по відсотках в сумі 1215 гривень 57 копійок, та штрафи в сумі 500 гривень (фіксована частина) та 125 гривень 95 копійок (5% від суми задоволених позовних вимог).

Суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 286 гривень 64 копійки в рахунок відшкодування витрат понесених по сплаті судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Згідно до пункту 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи викладене вище, на підставі ч.1 ст.61 Конституції України, ст. ст. 509,525,526, 549,550,551,553, 554,610 - 612,623,625,629,1046 - 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 15, 19, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 209, 258, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПРИВАТБАНК”, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, до ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, останнє відоме зареєстроване місце проживання якого с. Лукачани Кельменецького району Чернівецької області, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПРИВАТБАНК” 3144 (три тисячі сто сорок чотири) гривні 93 (дев’яносто три) копійки заборгованості за кредитним договором та 286 (двісті вісімдесят шість) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки в рахунок відшкодування витрат понесених по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України апеляційні скарги подаються учасниками справи через Кельменецький районний суд Чернівецької області.

Це заочне рішення може бути переглянуте Кельменецьким районним судом Чернівецької області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повне рішення суду складено 12 жовтня 2018 року.

Суддя: