Рішення № 77095280, 24.09.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11209/18

Провадження № 2/522/7002/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Скибінської Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (65023, АДРЕСА_1) до Одеської міської ради (65004, м.Одеса, пл. Думська, 1) про визнання права власності на спадщину, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, по якому просила:

- визнати за ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_1, право власності на спадщину за заповітом померлої 07.11.2017 року ОСОБА_2 від 01.10.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 (реєстровий № 1-2183), а саме: 8/100 частини домоволодіння № 3 по вул. Уютній у м. Одесі.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона не може отримати в спадщину вищенаведене майно, у зв’язку з відмовою нотаріуса в оформленні права на спадщину, оскільки після перерахунку часток домоволодіння, правовстановлюючий документ на 8/100 часток домоволодіння у матері позивача був відсутній. Вказані обставини й стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позивач у судове засідання не з’явилася, надала суду заяву, згідно якої просила розглядати справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду цивільної справи повідомлявся належним чином.

Неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, згідно ч.1 ст. 223 ЦПК України, у порядку ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

За наявності умов, передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України, та оскільки позивач не заперечує щодо заочного вирішення справи, суд вважає за можливе допустити заочний розгляд справи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії ПА № 609270 від 14.05.1952 року, батьками ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2) є ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

01.08.2001 року матір позивача ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом АЕВ № 132297, спадкова справа № 496/2000, зареєстровано в реєстрі за № 2-2519, своєї матері- Островських ОСОБА_5.

Спадкове майно, на яке було видано вказане свідоцтво складало 1/12 частини домоволодіння, яке знаходиться в місті Одесі по вул. Уютна та складається в цілому з двох житлових будинків, зазначених на плані під літерою – «А,А1,В», житловою площею 251,8 кв.м., та господарчих споруд: сараїв – «З,К,С,Р.Ж,Х,Е2,Э1», гаражів- «Б, Э, Т», навісів – «Л, Н, М3», веранд – «У. М2», літніх кухонь – «Ф, М1», вбиральної – «Л1», огороджень - № 1-17, мощінь - № І-УІІІ, розташованих на земельній ділянці площею – 1226 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-ЖД № 366810 від 04.03.2014 року, 03.03.2014 року помер батько позивача ОСОБА_4

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 508567 від 07.11.2017 року, 06.11.2017 року померла мати позивача ОСОБА_2

01.10 2003 року матір позивача ОСОБА_2 уклала заповіт, згідно з яким усе її майно заповіла позивачу. Вказані обставини підтверджуються довідкою державного нотаріуса ОСОБА_6 Шостої Одеської державної нотаріальної контори від 30.05. 2018 року, згідно з якою, єдиним спадкоємцем за заповітом, посвідченим Шостою одеською державною нотаріальною конторою 01 жовтня 2003 року, зареєстрованим у реєстрі № 1-2183 на все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося та взагалі все те, що на день смерті померлої належало та на що вона за законом мала право є – ОСОБА_1.

Для оформлення спадщини позивач звернулася до Шостої одеської державної нотаріальної контори, якою була заведена спадкова справа № 80/2018 р.

30.05.2018 року нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 була складена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв’язку з тим, що згідно з відповіддю КП «БТІ» ОМР від 05.05.2018 року вих. № 493996.72 на запит нотаріальної контори в БТІ зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/12 частку домоволодіння по вул. Уютна, будинок 3 у м. Одесі на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого нотаріальною конторою 01.08. 2001 року (реєстровий № 2-2519), зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та РОН 22.08.2001 року в книзі № 25 доп. на стор. 250 під реєстровим № 923 за ОСОБА_2.

Проте, як вказується в постанові, вищевказана частка підлягала перереєстрації згідно з розрахунком ідеальних часток домоволодіння, затвердженому розпорядженням Приморської районної адміністрації № 720 від 18.03. 2004 року, згідно розрахунку нова частка становить 8/100 часток.

Позивач зазначає, що її матері ОСОБА_2 нічого не було відомо про зроблений новий розрахунок часток домоволодіння № 3 по вул. Уютній в м. Одесі та його затвердження розпорядженням Приморської районної адміністрації, у зв'язку з чим правовстановлюючий документ на 8/100 часток домоволодіння у матері був відсутній.

Після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивач звернулася до Департаменту архівної справи із заявою та отримала копію розпорядження Приморської районної адміністрації ОМР № 720 від 18.03.2004 року про затвердження розрахунку ідеальних часток в домоволодінні № 3 по вул. Уютній та розрахунок ідеальних часток в цьому домоволодінні, зроблений ОМБТІ та РОН у березні 2004 року та направлений до Приморської райадміністрації.

Згідно з вищенаведеними документами за ОСОБА_2 затверджено 8/100 частин домоволодіння, у фактичному користуванні знаходиться:

-В літ. «А1»-жиле: 1-12/6.6- котельня,

-1-13/2.1- санвузол, 2-12/8,9- жила, 1У/1,7-тамбур, 3-6/9,0- кухня, 3-8/7.0- жила, 3-9/12,4- жила, У1/4,7- веранда, літ. «Ф» - літня кухня, літ. »Х»- сарай, що складає 8/100 частин домоволодіння.

Оскільки державним нотаріусом ОСОБА_6 було відмовлено позивачу у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/12 частку домоволодіння, що знаходиться в місті Одесі, по вулиці Уютна у будинку № 3 (три), що належала ОСОБА_2, померлій 06 листопада 2017 року, що й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Спадкоємців, крім позивача, судом при розгляді справи не встановлено.

Ст.ст. 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до положень частин першої та другої статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за законом чи за заповітом може прийняти спадщину або не прийняти її. He допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до положень частини 5 статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до вимог ст.1268 ЦК України позивач є таким, що прийняв спадщину, звернувшись до нотаріуса з відповідною заявою у встановлений законом строк.

Згідно з положеннями пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008р. "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 звернулась у встановленому законом порядку та строк із заявою на отримання спадщини, отримала відмову нотаріуса у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, суд приходить до висновку, що позивач має право на судовий захист її законних прав та інтересів щодо права власності в контексті ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та позов є обгрунтованим.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 5 ЦПК).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Саме такий концептуальний підхід до застосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також: у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності».

Суд вбачає, що позивач вправі на свій розсуд скористатися одним із передбачених законом способів захисту свого порушеного (невизнаного) права, оскільки позбавлений правової можливості оформити спадщину в загальному порядку нотаріусом.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про доведеність позову та про необхідність задоволення позовних вимог, оскільки 8/100 частини домоволодіння № 3 по вул. Уютній у м. Одесі належала на праві власності матері позивача, а остання є єдиною спадкоємицею.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, ЦПК України; суд, -

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_1, право власності на спадщину за заповітом померлої 07.11.2017 року ОСОБА_2 від 01.10.2003 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 (реєстровий № 1-2183), а саме: 8/100 частини домоволодіння № 3 по вул. Уютній у м. Одесі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Одеської області, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Приморський районний суд м. Одеси.

Суддя А.Ю. Бойчук