Ухвала суду № 77095227, 04.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 2-287/11

Номер провадження 6/522/793/18

У Х В А Л А

04 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Науменко А.В.

за участю секретаря судового засідання Полегенького В.С.,

розглянувши заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, яке було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року у справі № 2-287/11, заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандард ОСОБА_2», Другий Приморський відділ ДВС міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області,

В С Т А Н О В И В:

13 вересня 2018 року до Приморського районного суду м. Одеси звернувся представник ОСОБА_1 – ОСОБА_4 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року у справі № 2-287/11.

В судове засідання сторони не з’явилися, від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надійшла заява про слухання справи за відсутності представника заявника, заяву підтримав і просив її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2013 р., частково задоволено позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» та стягнуто зокрема з ОСОБА_1 на користь банку суму борг у загальній сумі 1880608,15 гривен. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.06.2014 року дане рішення було змінено в частині розподілу судових витрат, в решті – залишено без змін.

Виконання зобов’язань ОСОБА_1 за цим кредитним договором було забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договором від 07.07.2006 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року подання головного державного виконавця другого Приморського ВДВС ОМУЮ про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань було задоволено.

29 вересня 2016 року між ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0022/82/59217 від 07.07.2006 р. В той же день ПАТ «Вектор Банк» уступив права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором на користь ТОВ «Стандард ОСОБА_2».

В той же день, 29.09.2018 р., між ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» та між ПАТ «Вектор Банк» й ТОВ «Стандард ОСОБА_2» було укладено договори про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 07.07.2016 р., які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 Таким чином права іпотекодержателя за договором іпотечним договором набуло ТОВ «Стандард ОСОБА_2».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17.05.2017 р. було здійснено заміну сторони у виконавчому провадженні у справі № 2-287/11, а, саме, замінено стягувана ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» на ТОВ «Стандард ОСОБА_2».

07 серпня 2018 року державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» було прийнято рішення № 42427603 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Стандард ОСОБА_2» на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору іпотеки від 07.07.2006 р.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотеко держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

При цьому, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.

Таким чином, набувши право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, іпотеко держатель, ТОВ «Стандард ОСОБА_2» реалізував своє право на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом позасудового врегулювання.

З моменту набуття ТОВ «Стандард ОСОБА_2» права власності на зазначену квартиру, інші вимоги до ОСОБА_1, що випливають з кредитного договору № 014/0022/82/59217 від 07.07.2006 р. є недійсними. Рішення суду від 12.12.2013 р., ухвалене у даній справі, є фактично виконаним.

Листом до суду від 25.09.2018 року ТОВ «Стандард ОСОБА_2» підтверджено, що звернуто стягнення на предмет іпотеки, тому не заперечує проти заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року у справі № 2-287/11.

Таким чином, відсутні й підстави для збереження тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ч.2 ст.441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов’язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з’ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин, підлягає з’ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов’язання у повному обсязі або частково.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».

Відповідно до ст. 33 Конституції України, право кожного вільно залишати територію України може бути обмежено лише законом. Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені ЗУ «Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України».

Стаття 6 цього Закону передбачає, що за наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

Дослідивши матеріали заяви, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України підлягає до задоволення, оскільки відпала підстава у такому обмеженні з метою виконання якого заявника було обмежено у праві виїзду за межі України.

Керуючись ст. ст. 260,441 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, яке було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 року у справі № 2-287/11, заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандард ОСОБА_2», Другий Приморський відділ ДВС міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області - задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у праві виїзду за межі України, яке було накладено ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18.05.2015 р. у справі № 2-287/11.

Згідно з ст. 354 та відповідно до п. 8 та п.п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області.

Повний текст ухвали виготовлений 09.10.2018 року.

Суддя: Науменко А.В.

04.10.2018