Рішення № 77092180, 03.10.2018, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2097/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"03" жовтня 2018 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Висоцької Г.А.,

при секретарі судового засідання - Багрін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області без застосування звукозаписувальної техніки цивільну справу №473/2097/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, застосування наслідків недійсності договору,

ВСТАНОВИВ:

19.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю « «МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, застосування наслідків недійсності договору, при цьому вказав, що 10.04.2018 року між ним та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу за № 01535, предметом якого виступив транспортний засіб марки « RAVON GENTRA».

За умовами правочину відповідач зобов'язався придбати у власність та передати позивачу в користування обумовлений транспортний засіб на строк та на умовах, передбачених договором. В свою чергу лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати за користування автомобілем лізингові платежі.

Крім того зазначив, що фактично мав намір придбати автомобіль ВАЗ 21115 вартістю 84000 грн. але при укладанні договору його працівник товариства завірив, що він отримає бажаний автомобіль за умови підписання запропонованого правочину і сплати авансового платежу і він погодився, хоча не мав наміру купувати значно дорожчий автомобіль.

Позивач зазначив, що в порядку виконання умов договору лізингу ним було сплачено платіж у розмірі 29 000 грн., проте предмет лізингу йому передано не було.

На його звернення щодо порушення прав споживача, розірвання договору і повернення йому коштів відповіді не отримав.

Позивач вказує, що при укладенні оспорюваного правочину не було дотримано вимог закону щодо обов'язкового нотаріального посвідчення, в зв'язку з чим вищевказаний договір лізингу є нікчемним. Крім того спірний договір не містить істотних умов, які є необхідними при укладанні договору лізингу, не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки містить несправедливі умови договору серед яких: лізингодавцю надано право в односторонньому порядку розривати договір не повертаючи позивачу кошти за договором та вилучаючи предмет лізингу, змінювати лізингові та інші обов'язкові платежі тощо; звужені обов'язки лізингодавця, так як виключена його відповідальність щодо невиконання або неналежного виконання обов'язків щодо предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості; не передбачені умови розірвання договору зі сторони лізингоодержувача у випадку невиконання зобов'язань відповідачем і відшкодування шкоди; ціна договору визначена у національній валюті з подальшим її корегуванням залежно від курсу іноземної валюти відповідно до зазначеної в договорі формули, позивач просив визнати вказаний договір недійсним та застосувавши правила реституції, стягнути з відповідача сплачену ним суму за договором в розмірі 29 000 грн.

В судове засідання позивач не з’явився, від нього на адресу суду надійшла заява, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглядати позов у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений двічі належним чином в порядку п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України.

Суд вважав можливим провести розгляд справи, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України на підставі наявних у справі даних та доказів.

Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

10.04.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ « МАКСУС ЛІЗИНГ» в простій письмовій формі був укладений договір фінансового лізингу за № 01535, предметом якого виступив транспортний засіб, зазначений у п.1.1 ст. 1- марки «RAVON GENTRA» конфігурація: comfort, з об’ємом двигуна 1,5 л/бензин, привід 4 х 2.

Відповідач зобов'язався придбати у свою власність та передати його у користування позивача. В свою чергу, останній зобов'язався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі відповідно до умов договору лізингу (а.с. 9-16).

Інформацію щодо предмета лізингу в обсягах, визначених законом (індивідуальних ознак майна, його вартості, графіку сплати лізингових платежів, тощо) договір не містить. Відсутній також Додаток № 1 до нього.

В порядку виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив відповідачу кошти в розмірі 29 000 грн. (а.с. 17).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ « МАКСУС ЛІЗИНГ» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано як юридичну особу, як таку, що має право надавати послуги (64.91)з фінансового лізінгу (а.с. 27-30).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 806 ЦК України та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Водночас, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст. 806 ЦК України).

Тобто, виходячи з наведеного, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

З огляду на юридичну природу фінансового лізингу, споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, яка є істотною умовою такого договору (ст.ст. 638, 655, 691,692).

Відповідно до ч.1 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч.2 ст. 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, що передбачено ч. 1ст. 220 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

При цьому, у разі якщо під час розгляду справи про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину (п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року).

Згідно з нормами ч.ч. 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, до таких умов віднесено зокрема умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Так, відповідно до п. 4.1 спірного договору лізингу, укладеного між сторонами, предмет лізингу передається в користування лізінгоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок відповідача комісії за організацію договору.

Відповідно до положень визначених в договорі термінів та п. 9.1 розмір суми комісії за організацію договору та його оформлення, який включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, з укладанням договору, в тому числі і витрати пов'язані з пошуком предмету лізингу, встановлено в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу.

Із змісту п.п. 3.2.6., 12.2 спірного договору слідує, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Право на дострокове розірвання договору лізингу за умовами договору яке надано лізингоодержувачу відповідно до п. 12.1 є обмеженим і виникає лише у випадку коли останній не сплатив лізингові платежі та не отримав транспортний засіб. Проте у двох вказаних випадках поверненню підлягає сплачений авансовий платіж за мінусом 80 % та 20 % відповідно, а комісія за організацію договору поверненню у всіх випадках не підлягає.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено включення у договори із споживачем, умови, які є несправедливими та є самостійними підставами для визнання договору недійсним.

Судом встановлено, що сторонами не було дотримано обов'язкової нотаріальної форми посвідчення спірного договору, що дає підстави вважати даний договір нікчемним, який, у відповідності до вимог чинного цивільного законодавства, є сам по собі недійсним і не потребує визнання його таким судом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Разом з тим, в силу ст.ст. 215,216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України).

Зурахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню тільки щодо повернення сплачених ним відповідачу коштів.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212 -215,218,280-282, 289 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю « МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ», місцезнаходження: місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок № 11-А, ЄДРПОУ 41597671, на користь ОСОБА_1, який зареєстрований: в ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, кошти в розмірі 29000 ( двадцять дев’ять тисяч) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не вручено в день його проголошення протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повне судове рішення складено 12.10.2018 року.

Суддя Висоцька Г.А.