Рішення № 77082831, 12.10.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/137/18

Справа № 235/6003/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2018 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого – судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Полуянчик (Муханової) В.В.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «ОСОБА_3).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано 30 липня 2015 року.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі вони отримали в ПАТ "Кредитпромбанк" кредит на суму 103 267 грн., про що було укладено кредитний договір № 2006-112ФОЗ від 24.05.200р.

Дану грошову суму було витрачено на придбання житлової квартири № 21 по вул. Таманова м. Покровська Донецької області в будинку № 38.

Правовстановлюючі документи, а саме договір купівлі-продажу квартири від 24.05.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області, реєстр 3853, було оформлено на відповідача.

З цього часу вони переїхали проживати у вищевказану житлову квартиру та почали спільно сплачувати кредит.

Однак, у 2014 році їх відносини з відповідачем по справі зіпсувалися, та у липні 2014 року відповідач зібрав свої речі та пішов від неї, залишив її разом з їх неповнолітнім сином та непогашеним кредитом, який необхідно було сплачувати за вищевказану квартиру.

На її запитання стосовно придбаної ними у кредит квартири та стосовно подальшої оплати кредиту відповідач відповів, що йому не цікава ця квартира та кредит за неї він сплачувати не збирається, та якщо їй ця квартира потрібна запропонував їй самостійно сплачувати за неї кредит. Як він зазначив, претензій він на неї мати не буде, та нехай вона залишиться їх сину.

З цього часу відповідач по справі жодної грошової суми на оплату кредиту за придбану ними квартиру не сплатив та вищевказаний кредит погашався нею особисто, без участі відповідача по справі.

В даний час, у зв'язку з тим, що вищевказаний кредит нею вже майже погашений, вона звернулась до відповідача по справі з проханням переоформити вищевказану квартиру або на неї, або на їх сина (як він раніше вказував), однак відповідач категорично відмовився це робити та заявив, що якщо її щось не влаштовує, вона може звернутись до суду з заявою про поділ спільно нажитого майна подружжя.

З цих підстав вона вимушена в судовому порядку ділити спільне нажите майно і визнавати за собою право власності на частину вищевказаної квартири.

Так, за період їх з відповідачем по справі спільного сумісного проживання, а саме з 24.05.2006 року по 01.07.2014 року ними спільно було сплачено кредит на суму у розмірі 79183 грн., яка складає 76,68 %, або 3/4 частини спірної квартири.

Вважає, що фактично саме ця частина вищевказаної квартири є їх спільною сумісною власністю, так як на погашення кредиту цієї частини квартири було витрачено їх спільні сумісні грошові кошти, у зв'язку з чим належить їм у рівних частках, а саме по 38,34%, або 3/8 частини спірної квартири.

Однак, з липня 2014 року, після того як відповідач по справі пішов від неї, кредит за вищевказану квартиру погашався нею, без участі відповідача по справі, за її особисті грошові кошти, які їй надавав її батько.

Так, з 01.07.2014 року нею особисто було сплачено кредит на суму 24 084 грн., що складає 23,32 %, або 1/4 частину спірної квартири.

Вважає, що фактично, ця частина спірної квартири є її особистою приватною власністю, так як за неї сплачувалися її особисті грошові кошти, та відповідач по справі не брав участі в погашенні кредиту за цю частину квартири.

Більш того, за цей час нею самостійно погашалися борги по оплаті комунальних послуг за цю квартиру та текучі комунальні платежі, а також було сплачено відсотки за користування кредитом у розмірі 6 366 грн.

Крім того відповідач по справі не піклується про матеріальне забезпечення їх сина, ухиляється від його утримання, про що свідчить той факт, що з травня 2014 року відповідач по справі перестав сплачувати аліменти на його утримання.

За цей період утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 62 384,54 грн., які відповідач по справі не сплачує, та як він зазначає й не збирається сплачувати, бо в нього немає грошових коштів.

Тобто, з боку відповідача по справі порушуються права їх неповнолітньої дитини на повноцінне утримання від батька для забезпечення їх синові фізичного, духовного розвитку та лікування.

Таким чином, позивач вважає, що в інтересах їх неповнолітньої дитини, а також враховуючи ту обставину, що відповідач по справі не дбав про матеріальне забезпечення їх сім’ї, з липня 2014 року не приймав участь у погашенні кредиту з відсотками за придбану ними квартиру, не сплачував комунальні платежі по цій квартирі, не сплачує аліменти на утримання сина ухиляється від участі в утриманні дитини), вона має право просити суд відступити від засади рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на 3/4 частини житлової квартири № 21 по вулиці Таманова в м. Покровськ Донецької області в будинку № 38.

Представник позивача ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій підтримав позовні вимоги, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, в судове засідання не з’явився, не повідомив про причини неявки, відзиву на позовну заяву не подав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, її представник в судове засідання не з’явився, надав письмові пояснення, в яких зазначив що 24 травня 2006 року між ОСОБА_2А та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір № 2006-112ФОЗ, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у сумі 103 267,00 гривень до 17 травня 2016 року включно та сплатою 19,50 % річних. Мета кредитування згідно п.2.1 Кредитного Договору - придбання житла.

В забезпечення зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк» 25 травня 2006 був укладений договір іпотеки № 2006-112/1ФОЗ, посвідчений приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3896.

Відповідно до Іпотечного договору предметом іпотеки є житлова квартира загальною площею 65,4 кв.м., житловою - 47,7кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 і є предметом договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 24.05.2006 року за реєстром № 3853 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів що підтверджується відповідним витягом № 10735791.

26 червня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитнромбанк» і Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ВАТ «Кредитпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ВАТ «Кредитпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ВАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відстунається) право вимоги (замість ВАТ «Кредитпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно даного договору AT «Дельта Банк», на підставі ст.ст. 512-514 ЦК України, набув статусу нового кредитора, в тому числі і за кредитним договором № 2006-112ФОЗ від 24 травня 2006 року, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2

Відповідно до іпотечного договору накладено заборону відчуження вищезазначеної квартири. Позивач про укладення кредитного та іпотечного договорів знала та надала письмову згоду на їх укладення, що підтверджується письмовою заявою від 25 травня 2006 року.

Також пунктом 3.1.2 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавати його в найм (оренду), користування на будь-яких інших підставах іншим особам без попередньої письмової згоди іпотекодержателя.

Спірну квартиру відповідач придбав у кредит, який на даний час у повному обсязі не сплачений. Станом на 07.06.2017 рік загальна заборгованість становить 3 127,47 грн. з яких: пеня - 29,46грн., штрафні санкції за порушення умов кредитного договору - 3 127,47 грн.

Враховуючи заборгованість відповідача перед AT «Дельта Банк» за кредитним договором, наявність договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, не є свідченням того, що відповідач набув право власності на це майно в усіх його складових, що передбачені цивільним законодавством України: володіння, користування, розпорядження, оскільки право власності на це майно є обтяженим правом банку як іпотекодержателя до повного погашення заборгованості.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 cm. 65 СК).

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. При переведенні боргу первісний кредитор передає свої обов'язки у зобов'язанні новому боржнику, який вступає у зобов'язання та має виконати обов'язок перед кредитором. Переведення боргу допускається за згодою кредитора, якщо інше не передбачене законом. Це пов’язано з тим, що кредитору не байдуже, хто буде виконувати зобов’язання, оскільки різні боржники мають різну платоспроможність, сумлінність тощо.

В даному випадку кредитором за договором кредиту є AT «Дельта Банк». Для переведення боргу існує чітка процедура, передбачена внутрішніми нормативно - правовим актами банку. Крім того, новий боржник повинен відповідати вимогам щодо фінансового стану, бути платоспроможнім. Дані критерії встановлюються банком.

Тобто, згода банку на заміну боржника у зобов’язанні може бути надана при вирішенні цього питання відповідно до внутрішніх процедур банку, лише за умови звернення позивача до банку з відповідною заявою.

Згідно до пункту 6.6. іпотечного договору доповнення до цього договору та/або зміна окремих його положень здійснюється за письмово оформленою згодою сторін, що повинна бути засвідчена нотаріально.

Така обов’язкова умова іпотечного договору зазначена в ст. 19 Закону України «Про іпотеку», а саме зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства та умов кредитного договору, зобов’язання по виконанню умов договору не можуть бути передані іншій особі, без згоди кредитора, в зв’язку з чим на підставі вищевказаного, просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем право власності на 3/4 частини квартири та визнання за відповідачем право власності на 1/4 частини квартири.

Згідно з ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Перехід права власності на предмет іпотеки від відповідача до позивача є його відчуженням, виходячи з практики застосування цього терміну у юриспруденції, а також з урахуванням визначення поняття відчуження майна, яке зазначено в п.14.1.31 Податкового кодексу України.

Згоди на відчуження предмету іпотеки банк не надавав, отже, поділ заставного майна до погашення кредитної заборгованості перед банком, в тому числі і визнання права власності за позивачем, порушує законодавчо закріплені за банком, як за іпотекодержателем, права та інтереси, що є недопустимим в розрізі процесуального законодавства України щодо законності та об’єктивності судових рішень.

Виходячи з норм ст.57, 61, 70 Сімейного кодексу України спільною сумісною власністю чоловіка і дружини є виключно та частина заставного майна, кредит за яку був сплачений подружжям за час перебування у шлюбі. Натомість частка заставного майна, кредит за яку буде сплачений після розлучення за рахунок особистих коштів є приватною власністю того хто оплатить кредит і не підлягає розподілу між подружжям. Отже, одним з найважливіших чинників, що впливають на поділ майна подружжя та розмір часток кожного з подружжя у спільному майні, є стан погашення кредиту.

Враховуючи вищевикладене, не має правових підстав для прийняття рішення стосовно поділу усього заставного майна між подружжям, оскільки кредит на придбання цього майна ще не погашено.

Згідно ст.282 ЦПК України по справі ухвалено заочне рішення на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 липня 2000 року по 26 серпня 2015 року, який було розірвано рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2015 року, яке набрало законної сили 26 серпня 2015 року (а.с.52, 54).

24 травня 2006 року між відповідачем та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 2006-112ФОЗ на суму 103267 грн. строком по 17 травня 2016 року включно, з процентною ставкою річних 19,50%, мета кредитування – придбання квартири (а.с.49-50).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 24 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований за № 3853, ОСОБА_2 придбав квартиру, яка розташована у м. Покровськ (колишнє Красноармійськ) АДРЕСА_3 (а.с.48)

В забезпечення зобов’язань за кредитним договором № 2006-112ФОЗ між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк» 25 травня 2006 був укладений договір іпотеки № 2006-112/1ФОЗ, посвідчений приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3896, відповідно до якого предметом іпотеки є житлова квартира загальною площею 65,4 кв.м., житловою - 47,7 кв.м, що знаходиться у м. Покровськ (колишнє Красноармійськ) АДРЕСА_4 (а.с.104-105).

26 червня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ВАТ «Кредитпромбанк» передає ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ВАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ВАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.107-109).

Згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту № 2006-112ФОЗ від 24.05.2006 року ОСОБА_2 має заборгованість за вищевказаним договором у сумі 3127,47 грн., з яких: 29,46 грн. – пеня, 3098,01 грн. – штрафні санкції за порушення умов кредитного договору (а.с.111-114)

З 24.05.2006 року по 01.07.2014 року сторонами спільно було сплачено кредит за кредитним договором № 2006-112ФОЗ від 24.05.2006 року у сумі 79183 грн.

З липня 2014 року позивачкою особисто було сплачено кредит за кредитним договором № 2006-112ФОЗ від 24.05.2006 року на суму 24084 грн.

Згідно висновку експерта № 1032 від 30 липня 2018 року за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів встановлено:

1.Шістнадцять підписів в 16-ти квитанціях:

- 2 підписи в графі «ОСОБА_6 платника» - в квитанціях № 117 2 від 16.02.2008р., №31467293 від 31.01.2014р.;

- 1 підпис в графі «ОСОБА_6 клієнта» - в квитанції № 2189_8 від 09.04.2013р.;

- 3 підписи праворуч графи «Призначення платежу Зарах, коштів на рах. № 29091251494471 ОСОБА_7» - в квитанціях № 52038046 від 09.07.2015р, № 57118596 від 10.08.2015р., № 62745841 від 12.10.2015р.;

- 2 підписи праворуч графи «Призначення платежу Погашення кредиту на рах. № 29091251494471 ОСОБА_7» - в квитанціях № 64711771 від 10.11.2015р., №66584214 від 11.12.2015р.;

- 6 підписів нижче графи «ОСОБА_6 банку» - в квитанціях № 149743 від 05.01.2016р., № 469443 від 10.02.2016р., № 6179417 від 11.03.2016р., № 7517476 від 12.04.2016р., № 8621492 від 10.05.2016р., № 9880365 від 13.06.2016р.;

- 2 підписи праворуч графи «Платник ОСОБА_2. ОСОБА_1» - в квитанціях № 99283 від 05.01.2018р., № 1316151 від 14.03.2018р.

виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.

2. Тринадцять підписів від імені ОСОБА_1:

- 3 підписи праворуч графи «Призначення платежу Зарах, коштів на рах. № 29091251494471 ОСОБА_7» - в квитанціях № 52038046 від 09.07.2015р., № 57118596 від 10.08.2015р., № 62745841 від 12.10.2015р.;

- 2 підписи праворуч графи «Призначення платежу Погашення кредиту на рах. № 29091251494471 ОСОБА_7» - в квитанціях № 64711771 від 10.11.2015 року, № 66584214 від 11.12.2015 року;

- 6 підписів нижче графи «ОСОБА_6 _____Підписи банку ____» - в квитанціях №149743 від 05.01.2016р., № 469443 від 10.02.2016р., № 6179417 від 11.03.2016р., № 7517476 від 12.04.2016р., № 8621492 від 10.05.2016р., № 9880365 від 13.06.2016р.;

- 2 підписи праворуч графи «Платник ОСОБА_2. ОСОБА_1» - в квитанціях № 99283 від 05.01.2018р., № 1316151 від 14.03.2018р. виконано самою ОСОБА_1.

Питання чи не виконані три підписи:

- 2 підписи в графі «ОСОБА_6 платника» - в квитанціях № 117_2 від 16.02.2008р., № 31467293 від 31.01.2014р.;

- 1 підпис в графі «ОСОБА_6 клієнта» - в квитанції № 2189_8 від 09.04.2013р. ОСОБА_1, не вирішувалось за обставинами, викладеними у 2-3 абзацах 4-ї сторінки вступної частину висновку. (а.с. 153-157).

Тобто, самостійна сплата позивачкою кредиту з липня 2014 року підтверджено вищезазначеним висновком експерта.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.1995 р., в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Як зазначено в ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд приходить до переконання, що позовна заява в частині визнання факту окремого проживання сторін з 1 липня 2014 року по 30 липня 2015 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. ст.70 ч.1, 71 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка і рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2,3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини ( дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Також, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

На підставі п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу.

Позивач в обґрунтування зазначеного позову посилалася на те, що відповідач по справі не піклується про матеріальне забезпечення сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить той факт, що з травня 2014 року відповідач перестав сплачувати аліменти, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у сумі 62384,54 грн. (а.с.31).

Оскільки сторони не домовилися про порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, спірне майно підлягає поділу судом.

Частиною 6 ст. 57 Сімейного кодексу України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього

окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Вирішуючи питання про розмір часток сторін в майні, суд вважає за необхідне відступити від засад рівності часток подружжя та визнати за позивачкою 3/4 частини квартири, за відповідачем 1/4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5, оскільки позивачкою надані докази окремого проживання з відповідачем з 1 липня 2014 року та особистої сплати кредиту в сумі 24084 грн.

Відповідно до положень ч.ч.4, 5 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно роз'яснень, що містяться в абз.3 п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007р. № 11, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки квартира, що є предметом поділу, є неподільною річчю, а жоден із подружжя не вніс грошової суми на депозитний рахунок суду в рахунок грошової компенсації вартості квартири, суд приходить до висновку, що вона підлягає поділу між сторонами шляхом визнання часток сторін в зазначеній квартирі без її реального поділу із залишенням квартири у спільній частковій власності сторін.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст.141 ЦПК України у зв’язку із задоволенням позову підлягають присудженню з відповідача на користь позивача понесені нею і документально підтверджені судові витрати, що складаються з оплати судового збору в розмірі 774,50 грн., та витрат, пов’язаних з проведенням експертизи, в сумі 6944 грн.

Відповідно до ст.372 ЦК України, ст. ст.61, 69-71 СК України, керуючись ст. ст.4, 16, 81, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Встановити факт окремого проживання ОСОБА_2, 11.03.1979р.н., та ОСОБА_1, 02.05.1981р.н., з 1 липня 2014 року по 30 липня 2015 року у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Поділити спільну сумісну власність ОСОБА_2, 11.03.1979р.н., та ОСОБА_1, 02.05.1981р.н., відступивши від засади рівності часток подружжя

згідно ст. 70 СК України наступним чином:

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1, 02.05.1981р.н., на 3/4 ч. житлової квартири АДРЕСА_6;

- визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2, 11.03.1979р.н., на 1/4 ч. житлової квартири АДРЕСА_6.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі774 (сімсот сімдесят чотири) гривні50 копійок, витрати, пов’язані з проведенням експертизи в сумі 6944 (шести тисяч дев’ятисот сорока чотирьох) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте Красноармійським міськрайонним судом Донецької області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_5, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, м. Покровськ Донецької області, вулиця Космонавтів, будинок 53, паспорт серія ВА № 233337 виданий Красноармійським МРВУМВС України в Донецькій області 8 вересня 2004 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», м. Київ, вулиця Щорса, 36- Б.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 3 жовтня 2018 року. Повне судове рішення складено 12 жовтня 2018 року.

Суддя Г.В. Назаренко