Рішення № 77082830, 12.10.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2240/2975/18

РІШЕННЯ

іменем України

12 жовтня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить суд: - визнати дії відповідача з припинення виплати пенсії з 01.06.2018 протиправними та зобов'язати відповідача здійснити виплату сум пенсій з 0.06.2018 по 31.07.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є одержувачем пенсії за вислугу років, пенсію призначено довічно. З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини на території Луганської області, позивач був змушений покинути своє місце проживання та прибув до Хмельницької області, де взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа.

Вказує, що з 01 червня 2018 року виплату пенсії було припинено, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з листом щодо виплати сум належної пенсії та надати інформацію щодо підстав невиплати пенсії.

ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22.08.2018 №1668/М-8 позивача було повідомлено, що підставою для припинення виплати пенсії стала інформація щодо виїзду позивачем на територію, яка тимчасово непідконтрольна органам державної влади України.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв'язку з тим, що перебуває у скрутному майновому становищі.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року суд відкрив провадження у даній справі та призначив до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Представником відповідача 04.10.2018 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що з 01 червня 2018 року виплату пенсії позивачу було припинено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.

Крім цього, відповідач вказує на те, що ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на підставі витягу з протоколу засідання комісії від 18 липня 2018 року №12 виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено з 01 червня 2018 року, а тому вважає, що підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу відсутні.

При цьому, не виплачені суми пенсії (за період червень-липень 2018 року) нараховані та будуть виплачені з врахуванням Постанови Кабінету Міністрів №365 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З 01 серпня 2018 року пенсія виплачується позивачу без будь-яких обмежень.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що підстав щодо зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити виплату позивачу суми пенсії за червень та липень 2018 року немає, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі письмові докази, оцінивши їх у взаємозв'язку та сукупності, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 02 березня 2018 року №800442 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області припинено виплату пенсії до з'ясування обставин (відповідно до пп. 5, 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем фактичного проживання/перебування) з 01 червня 2018 року.

10 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою в якій вказав про невиплату відповідних сум пенсії та просив здійснити заходи щодо їх виплати, а також надати інформацію щодо підстав невиплати пенсії.

Листом від 22 серпня 2018 року №1968/М-8 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило позивача, що виплату пенсії було припинено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.

Припинення виплати пенсії з підстав викладених в листі відповідача від 22 серпня 2018 року №1968/М-8 позивач вважає протиправною, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з положеннями статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст.49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Приписами ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (суд бере до уваги, що положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В силу статей 8 та 22 Конституції України, ст.7 КАС України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Рішенням ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України", зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року по справі 805/402/18 (Пз/9901/20/18).

При цьому, суд не бере до уваги доводів відповідача про те, що з 01 червня 2018 року головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено, а не виплачені суми пенсії (за період червень-липень 2018 року) нараховані та будуть виплачені з врахуванням Постанови Кабінету Міністрів №365 на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, оскільки жодних доказів того, що суми пенсії за червень та липень 2018 року виплачені позивачу відповідач не надав, також не надав доказів того, що пенсію позивачу буде виплачено в найкоротші строки, що порушує конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд вважа, що припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 необхідно задоволити в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім цього, враховуючи те, що ухвалою суду від 17 вересня 2018 року суд задоволив клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, оскільки позовні вимоги по даній справі підлягають до задоволення, суд дійшов висновку, що суму судового збору в розмірі 704,80 грн. необхідно стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.06.2018.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити ОСОБА_1 суму пенсії за період з 01.06.2018 по 31.07.2018.

Стягнути з ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,Хмельницький,Хмельницька область,29001 , ідентифікаційний номер2045919736 - Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя ОСОБА_3