Рішення № 77078160, 20.09.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2838/15-ц

Провадження № 2/175/1111/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Реброва С.О.

при секретарі Ратушній Л.В.

за участю:

представник позивача – ОСОБА_1

представник відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3, який в ході судового розгляду було уточнено, та згідно обґрунтування уточненого позову зазначив, що 26 червня 2007 року позивач і відповідач уклали кредитний договір № DNZ0G100000083. За умовами договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 74 800,00 доларів США на термін до 29 червня 2037 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором. Оскільки відповідач зобов'язання за договором не виконував, виникла заборгованість. В зв’язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 122 034, 38 доларів США за кредитним договором та судові витрати по справі.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні, позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на заперечення наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позови, об’єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, що 26 червня 2007 року позивач і відповідач уклали кредитний договір № DNZ0G100000083. За умовами договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 74 800,00 доларів США, згідно умов п. 7.1. цього кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит на сумі 54 400,00 доларів США на купівлю житла, а також 20 400,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та порядку передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 договору, на термін з 26 червня 2007 року до 29 червня 2037 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором.

Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором №DNZ0G100000083 від 26 червня 2007 року, станом на 06 листопада 2015 року відповідач має заборгованість в сумі 153 209,74 доларів США, яка складається з наступного:

- 36 432, 57 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 33 600, 13 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредит;

- 8 595, 20 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 74 581, 84 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань договором;

Від цієї суми заборгованості віднімається сума, у розмірі 38 879, 39 доларів США, та яка була задоволена судовим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.06.2011 року з відповідача на користь позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», різниця становить – 116 212, 83 доларів США, яка складається з наступного:

- 1 790, 61 доларів США - заборгованість за кредитом;

- 31 803, 35 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 8 160, 00 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

-74 458, 87 доларів США - неня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором:

а також штрафи відповідно до договору:

- 10, 91 доларів США - штраф (фіксована частина).

- 5 810, 64 доларів США - штраф (процентна складова).

Отже, заборгованість становить 122 034, 38 доларів США.

Окрім того судом була призначена судово-економічна експертиза, яка не була проведена з причин відсутності оплати послуг експерта та надання оригіналів документів (ОСОБА_2 2 а.с. 70).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів позивач у 2009 році скористався своїм правом на пред’явлення вимоги до позичальника звернувшись 22.09.2009 року з відповідним позовом про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, та ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.06.2011 року у справі № 2-3294/2011 року, яким достроково стягнуто всю суму боргу в розмірі 29 7816,15 грн., що становили еквівалент заборгованості за кредитом станом на 28.07.2009 року в сумі 38 879, 39 доларів США.

Таке свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом.

Отже, з моменту набрання рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08.06.2011 року у справі № 2-3294/2011 р. законної сили, право банку на отримання процентів за кредитним договором припинилось.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вказане положення ст. 61 Конституції України, є необґрунтованою позивачем і позовна вимога щодо стягнення неустойки за прострочення погашення за кредитом одночасно і у вигляді пені, і у вигляді штрафу. На недопустимість подвійного стягнення свідчить позиція ВССУ, висловлена у ухвалі від 14.11.2016 року у справі №202/1692/14.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень.

Проценти можуть нараховуватись виключно в межах строку дії кредитного договору.

Окрім наведеного, недоведеними є і позовні вимоги зокрема щодо стягнення боргу за комісією, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач мас сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь.

Правомірність такого заперечення підтверджується правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач мас сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Аналогічна позиція щодо неправомірності позовних вимог викладена Великою Палатою Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12-ц, провадження № 14-10 цс 18, щодо нарахування відсотків, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено, а відповідачем та його представником спростовано позовні вимоги.

Таким чином, суд вважає необхідним в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. У зв'язку з цим згідно ст. 141 ЦПК України не підлягають й стягненню з відповідача всі витрати по справі.

На підставі викладеного, та ст.ст. 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Ребров