Рішення № 77077371, 02.10.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 жовтня 2018 р. Справа № 0240/2406/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України

про: зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України про зобов’язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідно до наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 123-ос від 21.06.2018 його звільнено з військової служби у запас. На момент звільнення ОСОБА_3 з військової служби вислуга років становила 11 років 02 місяці 13 днів, з яких календарна 08 років 10 місяців 21 день, пільгова 02 роки 03 місяці 22 дні. Однак, при звільненні на його звернення про отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" отримав відмову. Вважаючи, що з боку відповідача мав місце факт порушення законних прав та інтересів позивача, в частині неотримання одноразової грошової допомоги, останній звернувся до суду з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального уп равління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991;

- зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикор донної служби України (військова частина 1566) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячно го грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з ураху ванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із даної одноразової грошової допомоги.

Ухвалою суду від 24.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

01.10.2018 до суду надійшов відзив Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України на позовну заяву, згідно якого просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

Позивач звернувся до начальника Донецько-Луганського регіонального управління з рапортом щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку зі звільненням з військової служби. Однак, станом на 01.06.2018 календарна вислуга років складає менше 10 років, відповідно до вимог частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та роз’яснення Адміністрації Держприкордонслужби України від 23.12.2011 № 0.11-12505/0/6-11 військовослужбовці набувають право на отримання грошової допомоги у зв’язку зі звільненням з військової служби при наявності повних 10 календарних років. Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку зі звільненням з військової служби відсутнє.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, від 02.10.2018, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті заявлених позовних вимог на 02.10.2018.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на доводи що містяться в позовній заяві.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення заявленого позову з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.06.2018 на підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 123-ос "По особовому складу" старшого лейтенанта ОСОБА_3 офіцера (оперуповноваженого з протидії нелегальній міграції) першого сек тору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Сартана) оперативно-розшукового управління звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" частиною 6 статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992.

Згідно наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління

Державної прикордонної служби України № 155-ос "По особовому складу" від 19.06.2018 даний військовослужбовець був виключений зі списків особового складу військової частини 1566, знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги.

Однак, при звільненні з військової служби у запас Збройних Сил України позивач був протиправно позбавлений відповідачем одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, належної ОСОБА_3 згідно приписів ча стини 2 статті 15 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовос лужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991.

На думку позивача та його представника, у даному випадку з боку відповідача мав місце факт порушення законних прав та інтересів, в частині неотримання ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим подано даний адміністративний позов.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно змісту частин 1, 3 статті 8 ОСОБА_4 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України є нормами прямої дії. Звернення для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується. Положеннями статті 21 ОСОБА_4 України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гід ності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Положеннями статті 24 ОСОБА_4 України встановлено, що громадяни ма ють рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відповідно до статті 43 ОСОБА_4 України кожен має право на працю, що включає можли вість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Змістом частини 5 статті 17 Консти туції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно частини 1 статті 55 Основного Закону кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В свою чергу правовідносини з приводу проходження позивачем військової служби регулювались нормами Закону України "Про військовий обов'язок і війсь кову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991, Законом України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 № 661-IV, Поло женням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердже ної наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованої у Мін’юсті України 18.06.2008 за № 537/15228.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Державну прикор донну службу України" від 03.04.2003, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення до структури якого входить центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охо рони державного кордону. Згідно статті 25 даного Закону військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конститу ційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослуж бовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільс тві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодав ство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Кон ституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці кори стуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в ОСОБА_4 України та законах України, з ураху ванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особли вим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військо вослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обме жувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого пері оду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в ро змірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календар ний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічна норма міститься у п.п 4.10.1. пункту 4.10 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 18.06.2008 № 537/15228.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 293 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям над строкової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей" пе редбачено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для при значення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Таким чином, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність "вислуги 10 років і більше".

Аналогічну правову позицію з даного приводу висловив Верховий Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/ 2104/17 зазначивши, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в ро змірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календар ний рік служби". При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність "вислуги 10 років і більше". Таким чином, відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Згідно положень частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує ви сновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіона льного управління Державної прикордонної служби України № 155-ос "По особо вому складу" від 19.06.2018 вислуга років позивача становить становить: 11 років 02 місяці 13 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана.

Згідно частини 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" №25921/02 Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлума чення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очі куваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвен ції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "на явне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефектив ного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду: з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висно вок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та фо рмує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "акти вом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробіт ної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, по в'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою в ОСОБА_4 України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 ОСОБА_4 Ук раїни перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохо ронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумо влена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фа хових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявніс тю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Крім того, згідно змісту пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової ком пенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забез печення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейсько го або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-вико навчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум подат ку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

Згідно пункту 3 Порядку виплата грошової компенсації здійснюється, уста новами (організаціями, підприємствами) що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат ча стини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за міс цем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У зв'язку з тим, що право позивача по справі на отримання вищенаведеної одноразової грошової допомоги виникло саме у зв'язку із проходженням останнім даного виду публічного служби, тому на нього поширювалася дія пункту 168.5 статті 168 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 06.11.2014 у справі № 822/3920/13-а (№ К/800/3705/14) та від 17.12.2014 у справі № 822/3919/13-а (№ К/800/3702/14).

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повно важень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у ме жах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_4 та законами України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом нарахування та виплати ОСОБА_3 згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із даної одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із даної одноразової грошової допомоги підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ.

Зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1566) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. № 2011-ХІІ одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із даної одноразової грошової допомоги.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 (вул. Стельмаха, 53а/28, м.Вінниця, 21029, РНОКПП НОМЕР_1)

Відповідач: Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (вул. Олекси Тихого, 10, м. Краматорськ, 84303, код ЄДРПОУ 41777533)

Повний текст рішення суду складено: 12.10.2018

Суддя Томчук Андрій Валерійович