Рішення № 77077323, 09.10.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 жовтня 2018 р. Справа № 0240/2693/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк А.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко А.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Інфузія" (пр-т. Московський. 21-а, м. Київ, 04073)

до: Управління Держпраці у Вінницькій області (вул. Магістратська, 37, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

про: скасування постанови про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

10.08.2018 року позивач - приватне акціонерне товариство "Інфузія" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до заступника начальника Управління Держпраці у Вінницькій області в якому просило скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ВН 1103211/АВ/П/МГ-ФС від 31.07.2018 року.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що в ході інспекційного відвідування Приватного акціонерного товариства "Інфузія", відповідачем було виявлено порушення товариством ст.119 Кодексу законів про працю України, а саме звільнення працівника під час проходження ним військової служби за контрактом під час дії особливого періоду, про що посадовими особами Управління Держпраці у Вінницькій області 12.07.2018 року складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ВН 1103/211/АВ.

У зв'язку із виявленими порушеннями 31.07.2018 року заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області винесена постанова № ВН 1103211/АВ/П/МГ-ФС про накладення на ПАТ "Інфузія" штрафу у розмірі 37230,00 гривень за порушення керівництвом підприємства вимог статті 119 КЗпП України.

Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не враховано таку обставину, як відсутності в Україні на момент укладення ОСОБА_3 контракту на проходження військової служби та звільнення ОСОБА_3 особливого періоду та кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану. За таких обставин, на думку позивача, були відсутні підстави для збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві за ОСОБА_3

06.09.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Крім того, вказав, що за результатами інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог ст. 119 КЗпП, що виразилось у неправомірному звільненні ОСОБА_3, яка уклала контракт на проходження військової служби в Збройних Силах України в особливий період, з роботи без збереження місця роботи і середнього заробітку.

Також зазначив, що з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 року в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію", після стабілізації обстановки на сході України. Однак, на даний час продовжує діяти особливий період, оскільки Указ про демобілізацію та закінчення особливого періоду Президентом України не видавався. У зв'язку з чим, вважає, що на вказану особу розповсюджуються трудові та соціальні гарантії, встановлені особам, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємствах, в яких вони працювали.

Ухвалою суду від 16.08.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Усною ухвалою суду від 09.10.2018 року замінено неналежного відповідача - заступника начальника Управління Держпраці у Вінницькій області на належного - Управління Держпраці у Вінницькій області.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з мотивів наведених у відзиві, пояснивши, що управління діяло в спосіб, на підставі та межах встановлених чинним законодавством України. Разом з тим, з боку позивача допущено порушення вимог ст.119 КЗпП України, що виразилося у неправомірному звільненні ОСОБА_3, яка уклала контракт на проходження військової служби в особливий період.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 перебувала в трудових відносинах з приватним акціонерним товариством "Інфузія".

03.01.2018 року наказом ПАТ "Інфузія" ОСОБА_3 звільнено у зв'язку із призовом на військову службу.

В період з 18.06.2018 року по 12.07.2018 року Управлінням Держпраці у Вінницькій області проведено інспекційне відвідування ПАТ "Інфузія".

За результатами інспекційного відвідування складено Акт від 12.07.2018 року № ВН1103/211/АВ, відповідно до якого встановлено, що працівника ПАТ "Інфузія" було звільнено під час проходження ним військової служби і під час дії особливого періоду, що є порушенням вимог ст. 119 КЗпП.

Заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області, за результатами розгляду матеріалів перевірки ПАТ "Інфузія" винесено постанову № ВН 1103211/АВ/П/МГ-ФС про накладення на ПАТ "Інфузія" штрафу у розмірі 37230,00 гривень за порушення керівництвом підприємства вимог статті 119 КЗпП України.

Позивач, вважаючи постанову про накладення на ПАТ "Інфузія" штрафу у розмірі 37230,00 гривень за порушення керівництвом підприємства вимог статті 119 КЗпП України протиправною та з метою її скасування, звернувся до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п. 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником (п. 20 Порядку № 295).

Відповідно до п. 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору. Відповідно до п. 3 вказаної статті підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 119 КЗпП працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232).

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону № 2232 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно абз. 11 ст. 1 Закону України "Про оборону України" від № 1932-XII від 06 грудня 1991 року, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу;

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновків, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом виконуючого обов'язки Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17.03.2014 року (набрав чинності 18.03.2014 року), затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Цим же Указом передбачено здійснення ряду організаційних заходів, зокрема, які адресовані Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, щодо переведення підпорядкованих їм військових формувань України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

У відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

В подальшому виконуючим обов'язки Президента України та Президентом України безпосередньо було видано низку Указів, зокрема: від 14 листопада 2014 року № 875/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях"; від 2 березня 2014 року № 189/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України"; від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"; від 14 листопада 2014 року № 880/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки"; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності"; від 24 березня 2014 року № 339/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України"; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року "Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці"; від 30 січня 2015 року № 40/2015 "Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року "Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та пр?;ду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Крім того, вказав, що за результатами інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог ст. 119 КЗпП, що виразилось у неправомірному звільненні ОСОБА_3, яка уклала контракт на проходження військової

Крім того, згідно з п.5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "Повна готовність".

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент не приймав.

Отже, з аналізу наведеного можна дійти висновку, що особливий період розпочався з 18.03.2014 року після прийняття вказаного Указу Президента України та станом на час виникнення спірних правовідносин його скасовано (припинено) не було, оскільки, як зазначалось вище, складовими частинами такого періоду є час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який в повному обсязі не завершений навіть станом на час вирішення спірних правовідносин у судовому порядку.

Судом встановлено, що 03.01.2018 року наказом ПАТ "Інфузія" ОСОБА_3 звільнено у зв'язку із призовом на військову службу.

Разом з тим, на момент призову вказаного працівника, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 389/274/17.

Відтак, звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із вступом на військову службу здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому постанова від 31 липня 2018 року про накладення штрафу, прийнята відповідачем на підставі, у спосіб та у межах своїх повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході розгляду справи, надав достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність та обґрунтованість винесеного припису та постанови про накладення штрафу, з огляду на що відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, судові витрати на користь позивача стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Інфузія" (код ЄДРПОУ 31287944, адреса: проспект Московський. 21-а, м. Київ, 04073)

Відповідач: Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483, адреса: вул. Магістратська, 37, м. Вінниця, Вінницька область, 21050)

Повний текст рішення виготовлено: 12.10.2018

Суддя Чернюк Алла Юріївна