Рішення № 77072961, 27.09.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.09.2018 Справа № 905/1092/18

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Металургів, будинок № 25; код ЄДРПОУ - 23599040)

до Юридичного департаменту Маріупольської міської ради (відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) (87500, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Митрополитська, будинок № 39, код ЄДРПОУ - 40041200)

про визнання права власності,-

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача: не з’явився

С У Т Ь С П О Р У

Департамент міського майна Маріупольської міської ради звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Юридичного департаменту Маріупольської міської ради (відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) про визнання права власності за територіальною громадою в особі Маріупольської міської ради на частину нежитлового приміщення 172, розташованого по вул. Урицького (нині – ОСОБА_2), буд. 88, загальною площею 56,4 кв.м., а саме: тамбур, кабінет № 2, кабінет № 3, кабінет № 4, кабінет № 5, коридор.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 22.08.2007 між управлінням міського майна Маріупольської міської ради та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно якого (з урахуванням додаткового договору від 25.09.2008 до договору від 22.08.2007) загальна доля власності ОСОБА_3 у приміщенні 172 по вул. Урицького (нині – ОСОБА_2), буд. 88 в м. Маріуполь складала 26/50 частки приміщення, відповідно доля власності територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради – 24/50 частин приміщення. Надалі, на підставі договору про виділ у натурі частки нерухомого майна від 01.02.2012, реєстровий № 213, зареєстрованому в державному реєстрі 13.02.2012, припинено право спільної часткової власності на спірне нежитлове приміщення.

Посилаючись на те, що на теперішній час оригінал свідоцтва про право комунальної власності на нежитлове приміщення 172 по вул. Урицького (нині – ОСОБА_2), буд. 88 в м. Маріуполь втрачено, у зв’язку з чим відсутня можливість зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно, позивач звернувся із даним позовом до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.06.2018 позовну заяву Департаменту міського майна Маріупольської міської ради залишено без руху та надано п’ятиденний строк для усунення недоліків.

Позивач усунув у встановлений судом строк виявлені недоліки, надав відповідні докази суду.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.07.2018 відкрито провадження по справі №905/1092/18, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 24.07.2018. Також даною ухвалою запропоновано позивачу надати суду письмові пояснення щодо того, у чому конкретно полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.07.2018 відкладено підготовче судове засідання на 27.08.2018.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.08.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів до 30.09.2018 та відкладено підготовче судове засідання на 12.09.2018. Крім того, даною ухвалою запропоновано позивачу надати суду письмові пояснення щодо того, у чому конкретно полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем, а також докази звернення позивача до державного реєстратора з вимогою державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

Ухвалою суду від 12.09.2018 закрито підготовче провадження у справі №905/1092/18 та призначено розгляд справи по суті на 27.09.2018.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. 16.07.2018 на адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив розглянути справу за його відсутності по суті на розсуд суду. Також у вказаному відзиві представник відповідача зазначив про те, що Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради не оспорює права позивача та не перешкоджає здійсненню своїх законних прав та інтересів. Так, після того, як 01.02.2012 приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 було посвідчено договір про виділ в натурі із майна, що є у спільній частковій власності, право спільної часткової власності було автоматично припинено. Відповідач також зазначає, що оскільки у даному випадку застосування п. 53 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень неможливо, у позивача після виділення об’єкту зі спільної власності в окремий об’єкт ОСОБА_3 відсутня можливість зареєструвати 24/50 частини нежитлового приміщення № 172 по вул. Пилипа Орлика (Урицького), 88.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

02.03.2007 за територіальною громадою м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради було зареєстровано право комунальної власності в цілому на нежитлове приміщення 172 по вул. Урицького (нині – ОСОБА_2), буд. 88 в м. Маріуполі, про що Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 347775, зареєстроване 02.03.2017 в Маріупольському бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 18032527.

В подальшому, 22.08.2007 між управлінням міського майна Маріупольської міської ради (далі - продавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (далі - покупець) було укладено договір №1082 купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Маріуполь, вул. Урицького, буд. 88, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язується передати у власність покупцю вбудоване нежитлове приміщення, літ. А-9, приміщення 172, кімн. 11, 12, 13, 14, 15, загальною площею 54,6 кв.м., яка складає 23/50 частини приміщення № 172, розташованого за адресою: 87554, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88 (вісімдесят вісім) на земельній ділянці Маріупольської міської ради. Приміщення розташоване на першому поверсі дев’ятиповерхового житлового будинку.

Покупець зобов’язується прийняти нежитлове приміщення і сплатити за нього ціну відповідно до умов, які визначені в цьому договорі, та провести реєстрацію прав власності у бюро технічної інвентаризації.

Нежитлове приміщення дійсно належить територіальній громаді міста Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Маріупольською міською радою 02.03.07, та № 18032527, згідно витягу про реєстрацію, виданого Маріупольським БТІ 02.03.2007 № 13764069, та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 18032527, виданого Маріупольським БТІ 09.08.2007 №15538022, номер запису 2468 в книзі 4.

Зазначене вище приміщення приватизоване способом «викуп».

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру правочинів №6561818 від 26.09.2008 вищезазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 31.08.2007, номер у реєстрі нотаріальних дій 5201.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2008 між управлінням міського майна Маріупольської міської ради (далі - продавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (далі - покупець) було укладено додатковий договір до договору купівлі-продажу № 1082 від 22.08.2007, яким доповнено розділ 1 «Предмет договору» словами: продавець зобов’язується передати у власність покупцю частину вбудованого нежитлового приміщення № 172 (сто сімдесят два), а саме: частина кабінета 12, коридор 16, площею 6,5 кв.м., що складає 3/50 частини приміщення № 172, розташованого за адресою: 87554, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок № 88 (вісімдесят вісім) на земельній ділянці Маріупольської міської ради.

Приміщення розташоване на першому поверсі дев’ятиповерхового житлового будинку.

Вищевказане нежитлове приміщення дійсно належить територіальній громаді міста Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Маріупольською міською радою 02.03.2007 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 18032527 згідно витягу про реєстрацію, виданого Маріупольським БТІ 02.03.2007 № 13764069 та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно з реєстраційним № 18032527, виданого Маріупольським БТІ 19.08.2008 № 19934161, номер запису: 2468 в книзі 4.

Зазначене вище приміщення приватизоване способом «викуп».

Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 26.09.2008 та зареєстровано в реєстрі за № 7180.

01.02.2012 між ОСОБА_3 та Управлінням міського майна Маріупольської міської ради Донецької області було укладено договір про виділення в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (далі - договір), відповідно до п. 1 якого ОСОБА_3 та Управління міського майна Маріупольської міської ради Донецької області є співвласниками нежитлового приміщення номер 172 (сто сімдесят два), яке розташоване у будинку номер 88 (вісімдесят вісім) по вулиці Урицького у місті Маріуполі Донецької області, загальною площею - 117, 5 кв.м.

Згідно п. 2 договору ОСОБА_3 належить 26/50 (двадцять шість п’ятдесята) частка нежитлового приміщення номер 172, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області 31.08.2007 за реєстром № 5201 та Додаткового договору до договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області 26.09.2008 року за реєстром № 7180, які зареєстровані у МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» 13.12.2001 року, номер витягу 32464906, реєстраційний номер 18032527, номер запису 2468 в книзі 4;

26/50 частка цього приміщення складається: з кімнати 11, 12, 14, 15, 16, коридор 13, загальною площею – 60,9 кв.м.

Відповідно до п. 3 договору Управління міського майна Маріупольської міської ради Донецької області належить 24/50 (двадцять чотири п’ятдесята) частка нежитлового приміщення номер 172, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88.

Згідно п. 5 договору сторони згодні на виділ в натурі 26/50 (двадцять шість п’ятдесята) частки нежитлового приміщення номер 172, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, а саме з основної будівлі А-9 приміщення 172, а саме коридор 13, кабінети 11, 12, 14, 15, 16, загальною площею 60,9 кв.м., що належить гр. ОСОБА_3.

Відповідно до п. 6 договору з моменту укладання цього договору, а саме виділу в натурі 26/50 (двадцять шість п’ятдесята) частка нежитлового приміщення номер 172, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, а саме з основної будівлі А-9, приміщення 172, а саме: коридор 13, кабінети 11, 12, 14, 15, 16, загальною площею 60,9 кв.м., спільна часткова власність на вказану частку нежитлового приміщення у гр. ОСОБА_3 та Управління міського майна Маріупольської міської ради Донецької області, припиняється та реєструється право власності на цю частку нежилого приміщення, як на окремий, виділений в натурі, об’єкт нерухомого майна.

Згідно п. 12 договору право приватної власності на 26/50 (двадцять шість п’ятдесята) частку нежитлового приміщення номер 172, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, а саме: коридор 13, кабінети 11, 12, 14, 15, 16, загальною площею 60,9 кв.м., виникає у гр. ОСОБА_3, з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Згідно ст. 182 ЦК України право власності на об’єкт нерухомості підлягає державній реєстрації цього договору у МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» (п. 13 договору).

Вищезазначений договір підписано представниками сторін та зареєстровано приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 01.02.2012 в реєстрі за № 213.

Позивач зазначає, що на підставі договору про виділ у натурі частки нерухомого майна від 02.02.2012, реєстровий № 213, припинено право спільної часткової власності на спірне нежитлове приміщення, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на те, що станом на теперішній час Маріупольська міська в особі департаменту міського майна Маріупольської міської ради бажає розпорядитися належним їх майном на свій власний розсуд, однак втрачено оригінал правовстановлюючого документа – свідоцтва про право комунальної власності на нежитлове приміщення 172 по вул. Урицького (нині – ОСОБА_2), буд. 88, у зв’язку з чим, на думку позивача, відсутня можливість зареєструвати право власності територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на частину нежитлового приміщення 172, загальною площею 56,4 кв.м., а саме: тамбур, кабінет № 2, 3, 4, 5, коридор, позивач звернувся до господарського суду Донецької області із даним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб’єктивних прав є звернення до суду.

Обов’язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.

Як випливає зі змісту ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб’єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.

Згідно ст.ст.316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст.321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 355 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 361 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, зокрема має право на виділ в натурі частки із спільного майна.

Згідно ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною першою статті 364 Цивільного кодексу України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна – це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини другої статті 364 Цивільного кодексу України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно ч. 3 ст. 364 Цивільного кодексу України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об’єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 04.12.2013 по справі №6-130цс13.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією, яка затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18.06.2007.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об’єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об’єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об’єкту поштової адреси.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Мінінстрів України від 22 червня 2011 року N 703 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано механізм реєстрації часток об'єкта нерухомого майна внаслідок виділу частки з об'єкта нерухомого майна у позасудовому порядку.

Нотаріально посвідчений договір виділу є правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і виникає з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 182, абзац третій ч. 2 ст. 331 ЦК, ч. 6 ст. 3, ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів.

Частиною 1 ст. 20 вищезазначеного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа.

Розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються на підставі рішення державного реєстратора у разі: поділу, об'єднання об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна.

Статтею 21 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок державної реєстрації прав у разі поділу або виділу частки з об'єкта нерухомого майна та об'єднання об'єктів нерухомого майна.

Так, у разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. Водночас для кожного з новостворених об'єктів нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав і нова реєстраційна справа, кожному з таких об'єктів присвоюється новий реєстраційний номер.

Записи про речові права та їх обтяження щодо об'єкта, який поділяється, або при виділі частки із цього об'єкта переносяться до розділів Державного реєстру прав, що відкриті на кожний новостворений об'єкт. Якщо правочином або актом відповідного органу встановлено, що речові права та їх обтяження не поширюються на всі новостворені об'єкти нерухомого майна, записи про такі права та обтяження переносяться лише до розділів, відкритих для новостворених об'єктів, яких вони стосуються.

Відповідно до п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився в результаті поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна, у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлено вперше.

Державний реєстратор переносить записи Державного реєстру прав про речові права та їх обтяження щодо об'єкта нерухомого майна, який поділяється або частка з якого виділяється, до відкритих на кожний з новостворених об'єктів нерухомого майна розділів Державного реєстру прав.

Орган державної реєстрації прав після проведення державної реєстрації права власності на один з новостворених об'єктів нерухомого майна у разі відсутності державної реєстрації права власності на інший новостворений об'єкт нерухомого майна не пізніше наступного робочого дня з моменту прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надсилає власникові такого об'єкта письмове повідомлення про проведення державної реєстрації права власності на один з новостворених об'єктів, в якому рекомендує звернутися до органу державної реєстрації прав з метою проведення державної реєстрації права власності на інший новостворений об'єкт.

Державний реєстратор приймає рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи, відкритих щодо об'єкта нерухомого майна, який поділено або частку з якого виділено, після проведення державної реєстрації права власності щодо останнього новоствореного об'єкта нерухомого майна.

Державний реєстратор оформляє рішення про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, який поділено або частку з якого виділено, в одному примірнику.

Державний реєстратор закриває розділ Державного реєстру прав та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна, який поділено або частку з якого виділено, після долучення до реєстраційної справи відповідних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст.392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, зокрема, у разі неможливості одержати у відповідних органах правовстановлюючий документ на підтвердження права. Приведена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України №3-18гс111 від 04.04.2011р.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВСУ від 04.12.2012р. №26/133 та від 11.12.2012р. №56/68.

Згідно з висновками, викладеними у постанові ВСУ від 23.12.2014р. №5011-74/9393- 2012, за змістом статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна №124845900 від 22.05.2018 13.02.2012 ОСОБА_3 було зареєстроване право приватної власності 1/1 на нежиле приміщення за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, приміщення 172 загальною площею 60,9 кв.м., технічний опис майна: нежиле приміщення вбудоване в багатоквартирний жилий будинок літ. А-9, реєстраційний номер майна: 35995777, підстава виникнення права власності – договір про виділ у натурі частки нерухомого майна № 213 від 01.02.2012, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4

Крім того, у вищезазначеній довідці відсутні відомості про права власності на нежиле приміщення площею 57,4 кв.м., розташоване за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, приміщення 172, реєстраційний номер майна 18032527.

Також в матеріалах справи наявна інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 103397970 від 10.11.2017 державним реєстратором 13.02.2012 було прийнято рішення про закриття права власності (форма власності комунальна) на підставі знищення об’єкту – нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Урицького, будинок 88, приміщення 172.

Суд зазначає, що відповідач не ставить під сумнів наявність права власника на означене нерухоме майно, не вбачається наявності факту відмови, невизнання або його оспорювання.

Як вбачається з тексту позовної заяви, в якості підстави позову позивач зазначає втрату оригіналу свідоцтва про право комунальної власності на нежитлове приміщення 172 по вул. Урицького (нині ОСОБА_2), буд. 88.

Натомість, згідно відомостей з вищезазначених інформаційних довідок, свідоцтво про право власності на частину нежитлового приміщення 172, розташованого по вул. Урицького (нині – ОСОБА_2), буд. 88, загальною площею 56,4 кв.м., а саме: тамбур, кабінет № 2, 3, 4, 5, коридор після укладення договору про виділ у натурі частки нерухомого майна від 01.02.2012, з реєстровим номером 213, позивачу не видавалось.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст.12 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначено, що Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об’єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

За приписом ч.5 ст.12 приведеного Закону, відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Статтею 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що скасування індивідуального реєстраційного номеру об'єкта нерухомого майна можливе лише у випадку поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна а також при об'єднанні об'єктів нерухомого майна.

Виникнення речових прав на новостворене майно врегульовано статтею 331 ЦК України.

За приписами названої норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За умовами п.1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

Суд зауважує, що під час розгляду даної справи ухвалами неодноразово запропоновував позивачу надати письмові пояснення щодо того, у чому конкретно полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем, а також докази звернення позивача до державного реєстратора з вимогою державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. Разом із тим, жодних пояснень з цього приводу та доказів звернення позивача до державного реєстратора з вимогою державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно позивачем надано не було. Докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні. Наявність спору між сторонами у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно також не підтверджено.

Оскільки позивач своє право на визнання права власності на спірне нерухоме майно шляхом звернення до органу державної реєстрації прав з відповідною заявою не реалізував і можливість врегулювання в позасудовому порядку порушеного позивачем у позовній заяві питання не втрачена, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 185, 191, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

В задоволенні позовних вимог Департаменту міського майна Маріупольської міської ради до Юридичного департаменту Маріупольської міської ради (відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) про визнання права власності –– відмовити.

У судовому засіданні 27.09.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2018.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач: Департамент міського майна Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Металургів, будинок № 25; код ЄДРПОУ - 23599040)

Відповідач: Юридичний департамент Маріупольської міської ради (відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) (87500, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Митрополитська, будинок № 39, код ЄДРПОУ - 40041200)

Суддя С.М. Фурсова