Рішення № 77072692, 08.10.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" жовтня 2018 р. Cправа № 902/474/18

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства «Вінагропром МС» (вул. Князя Володимира, 51Д, м. Калинівка, Вінницька обл., 22400)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (с. Кордишівка, Козятинський р-н, Вінницька обл., 22146)

про стягнення 239 638,39 грн.

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю;

ОСОБА_2 за довіреністю;

відповідача ОСОБА_3 за довіреністю;

ОСОБА_4 за довіреністю

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Вінагропром МС» звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» 239 638,39 грн.

Відповідно до ч. 1 п. 16.1. Порядку автоматизованого розподілу судових справ в Господарському суді Вінницької області, здійсненого автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2018, вказану справу розподілено судді Тісецькому С.С.

Ухвалою суду від 13.08.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/474/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.08.2018.

За заявою судді Тісецького С.С. від 20.08.2018 № 902/474/18/1081/18, на підставі ч.2 п. 16.1 Порядку автоматизованого розподілу судових справ в Господарському суді Вінницької області, здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/474/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018 справу № 902/474/18 розподілено судді Матвійчуку В.В.

Ухвалою суду від 22.08.2018 справу №902/474/18 прийнято до свого провадження суддею Матвійчуком В.В. Розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче засідання на 27.08.2018.

В судовому засіданні 27.08.2018 судом оголошено перерву до 06.09.2018 (протокольна ухвала від 27.08.2018).

При розгляді справи 06.09.2018, за клопотанням представників сторін, закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 06.09.2018.

03.09.2018 до суду від Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути з Відповідача 239 638,39грн., з яких: інфляційні втрати - 199 044,98грн, 3% річних - 40 593,41грн, яка розцінена судом як заява про збільшення про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та зменшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та прийнята до розгляду.

В судовому засіданні 06.09.2018 судом оголошено перерву до 03.10.2018.

Протокольною ухвалою від 03.10.2018 оголошено перерву до 08.10.2018.

На визначену судом дату з’явились представники сторін. Представники позивача підтримали позовні вимоги. Представники відповідача заперечували проти позову.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.10.2018р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/743/16 за позовом Приватного підприємства «Вінагропром МС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення боргу в сумі 1 201 500,00 грн. Рішенням суду від 20.12.2016 позовні вимоги ПП «Вірагропром» задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Україна» 1 201 500,00 грн. На виконання рішення суду 06.01.2017 видано наказ, який Відповідачем виконано в примусовому порядку лише 24.05.2018, що є підставою для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві б/н від 20.08.2018 заперечує проти позову. Наголошує, що обставини, якими Позивач обґрунтовує позовні вимоги, не відповідають дійсності, оскільки по факту вчинення посадовими особами Позивача кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 205, ч. 358 КК України відкрито кримінальне провадження де встановлено, що внаслідок незаконних дій посадових осіб та представників Позивача, за результатами розгляду справи № 902/743/16, Господарським судом Вінницької області стягнуто з Відповідача на користь Позивача грошові кошти в сумі 1 201 500,00 грн. Зазначає, що на даний час вищевказане кримінальне провадження перебуває у провадженні Вінницького міського суду, та призначено до судового розгляду.

З огляду на наведені обставини Відповідач вважає, що існує об’єктивна неможливість розгляду справи № 902/474/18 до вирішення справи № 133/712/18, що розглядається в порядку кримінального судочинства, та просить зупинити провадження у справі № 902/474/18 до вирішення та набрання законної сили рішенням суду у кримінальній справі № 133/712/18.

Протокольною ухвалою від 06.09.2018 судом відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання з огляду на те, що дана справа є похідною від справи № 902/743/16, якою вирішено спір між Сторонами щодо поставки товару, і не є пов'язаною з кримінальною справою.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/743/16 за позовом Приватного підприємства «Вінагропром МС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про стягнення 1201500,00 грн заборгованості за поставлений товар.

Рішенням суду в даній справі від 20.12.2016 позовні вимоги Приватного підприємства «Вінагропром МС» задоволено повністю. Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на користь Приватного підприємства «Вінагропром МС» 1201500,00 грн заборгованості та 18022,50 грн витрат зі сплати судового збору.

Згідно ч. 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.12.2016 у справі №902/743/16 обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони.

Таким чином, факт постачання Позивачем Відповідачу товару не потребує повторного доведення, зокрема, і не потребує повторного доведення факт допущення Відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за даною поставкою.

На виконання рішення суду 06.01.2017 видано відповідний наказ.

Відповідно до частини пятої статті 124 Конституції України, статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Судом встановлено, що судове рішення у справі № 902/743/16 Відповідачем виконано в примусовому порядку. Відповідно до постанови відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 24.05.2018 про закінчення виконавчого провадження ВП № 54074319 встановлено наступне: виконавчий документ виконано фактично в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 2767 від 26.06.2017, № 1339 від 14.07.2017, № 1362 від 18.07.2017, № 417 від 14.02.2018, № 550 від 05.03.2018, № 1148 від 22.05.2018.

Оскільки Відповідачем своєчасно не виконані зобов’язання по оплаті отриманого товару, Позивачем донараховано три відсотки річних за період з 06.01.2017 по 01.05.2018 у розмірі 40 593,41 грн та інфляційні втрати за період з 06.01.2017 по 01.05.2018 у розмірі 199 044,98 грн.

Стягнення з Відповідача трьох відсотків річних у розмірі 40 593,41 грн та інфляційних втрат у розмірі 199 044,98 грн є предметом розгляду у даній справі.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Рішеннями господарського суду Вінницької області від 20.12.2016 у справі № 902/743/16, яке набрало законної сили, встановлено факт прострочення боржником виконання грошового зобов'язання та присуджено до стягнення 1 201 500,00 грн боргу.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних аж до повного виконання грошових зобов'язань.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за господарською операцією по поставці товару, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

У пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (надалі Постанова) роз’яснено, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За змістом п. 7.1. Постанови за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

При цьому суд враховує, що при розгляді справи № 902/743/16 Позивачем не заявлялись вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Перевіривши за допомогою системи «ЛІГА ЗАКОН» розрахунки трьох відсотків річних та втрат від інфляції, суд дійшов висновку про задоволення вказаних вимог в заявлених розмірах.

Заперечення Відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву не спростовують обставин встановлених судом в ході розгляду даної справи.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, якими він обґрунтовує свою вимогу, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги та наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 594,58 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (с. Кордишівка, Козятинський район, Вінницька область, 22146, код ЄДРПОУ 03733513) на користь Приватного підприємства «Вінагропром МС» (юридична адреса: вул. Князя Володимира, 51Д, м. Калинівка, Вінницька обл., 22400; поштова адреса: просп. Коцюбинського, 11/162, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 37486453) 199 044 (сто дев’яносто дев’ять тисяч сорок чотири) грн 98 коп. – інфляційних втрат; 40 593 (сорок тисяч п’ятсот дев’яносто три) грн 41 коп. – трьох відсотків річних; 3 594 (три тисячі п’ятсот дев’яносто чотири) грн 58 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 11 жовтня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2-3 - позивачу (вул. Князя Володимира, 51Д, м. Калинівка, Вінницька обл., 22400; просп. Коцюбинського, 11/162, м. Вінниця, 21001)

4 - відповідачу (с. Кордишівка, Козятинський р-н, Вінницька обл., 22146)