Рішення № 77072656, 03.10.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 жовтня 2018 р. Справа № 903/402/18

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грандпостач», с. Підгайці Луцького району

до відповідача: ОСОБА_2 сільськогосподарського підприємства «Україна», с. Підгайці Луцького району

про стягнення 142 765 грн. 32 коп.

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Касьянова К.М.

Представники:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

Суть спору: позивач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грандпостач» просить стягнути з відповідача - ОСОБА_2 сільськогосподарського підприємства «Україна» 142 765 грн. 32 коп., в тому числі 79 385 грн. 65 коп. основного боргу за поставлений згідно договору поставки від 27.03.2017 року № 27032017/002 товар, 9 994 грн. 65 коп. різниці вартості товару згідно акту коригування ціни, 6 896 грн. 70 коп. штрафу за затримку оплати, 19 404 грн. 42 коп. 30% річних, 18 853 грн. 60 коп. пені та судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору поставки від 27.03.2017 року № 27032017/002 щодо оплати отриманого товару.

Ухвалою від 11.06.2018 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив 18.07.2018 року. Запропонував відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; належно засвідчені копії Статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій.

Ухвалу суду від 11.06.2018 року позивач отримав 18.06.2018 року, відповідач 19.06.2018 року.

Відповідач у відзиві від 25.06.2018 року № 2506/1, письмових поясненнях від 31.07.2018 року № 31/0711 позовні вимоги заперечує, оскільки видаткові накладні не відповідають вимогам законодавства щодо таких документів, не містять обов’язкових реквізитів щодо посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, особистого підпису та інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, отже, не підтверджують реального здійснення господарської операції, підписані невідомою особою та скріплені схожою, але не печаткою відповідача. На накладній № 524 від 31.03.2017 року підпис схожий, але не директора. На інших накладних підпис навіть візуально не схожий на підпис директора, що доказує відсутність поставок за такими документами. Довіреності на отримання товару відсутні, тому встановити особу, уповноважену на отримання товару, не можливо. Позивачем без фактичної поставки товару були виготовлені документи та підроблені підписи директора підприємства. Позивачем коригування ціни на товар проведено з порушенням п. 3.3 договору та в порушення п. 4.4 договору не повідомлено про це покупця. Штраф і пеня одночасно нараховані безпідставно. Всього по договору сплачено 76 406 грн. 48 коп. Якби позивач поставив товару на суму 137 411 грн. 15 коп., як зазначає в позові, то борг складав би 61 004 грн.67 коп., а не 79 385 грн. 65 коп., з яких нараховані штрафні санкції (а. с. 43-48, 94-96).

Ухвалою від 18.07.2018 року суд повідомив позивача про відкладення протокольною ухвалою від 18.07.2018 року підготовчого засідання на 01.08.2018 року для надання йому можливості подати відповідь на відзив.

19.07.2018 року позивач подав заяву від 19.07.2018 року про уточнення позовних вимог, в якій зазначає, що в описовій та мотивувальній частині позовної заяви містяться розрахунки та обґрунтування стягнення з відповідача інфляційних збитків у розмірі 8 230 грн. 30 коп., проте, у прохальній частині вимога про її стягнення відсутня. Судовий збір сплачений з її урахуванням. Просить стягнути з відповідача 142 765 грн. 32 коп., в тому числі 79 385 грн. 65 коп. основного боргу за поставлений згідно договору поставки від 27.03.2017 року № 27032017/002 товар, 9 994 грн. 65 коп. різниці вартості товару згідно акту коригування ціни, 6 896 грн. 70 коп. штрафу за затримку оплати, 8 230 грн. 30 коп. інфляції, 19 404 грн. 42 коп. 30% річних, 18 853 грн. 60 коп. пені. У клопотанні від 19.07.2018 року просить підготовче засідання 01.08.2018 року проводити без учаті його представника (а. с. 70).

30.07.2018 року позивач подав заяву про долучення до матеріалів справи оригіналів видаткових накладних та акту звірки взаєморозрахунків від 30.04.2018 року (а. с. 75-92).

У клопотанні від 17.07.2018 року № 17/07-1 відповідач просив призначити почеркознавчу експертизу для встановлення факту, чи виконані рукописні підписи на спірних накладних директором підприємства чи іншою особою.

Керуючись ст. 255 ГПК України, якою визначено перелік ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, протокольною ухвалою від 01.08.2018 року суд відхилив клопотання про призначення експертизи, оскільки відповідач не обґрунтував неможливість встановлення осіб, яким належать підписи на накладних, іншими доказами без призначення експертизи, зокрема, поясненнями відповідальних працівників підприємства. Позивач не стверджував, що такі підписи належать директору ОСОБА_3. Необхідність призначення у справі експертизи відповідачем не обґрунтована і призведе лише до затягування розгляду справи.

У письмових поясненнях на відзив позивач зазначає, що доводи відповідача про невідповідність видаткових накладних вимогам законодавства не спростовують факт отримання ним товару. Весь товар отримував директор, який діє від імені підприємства без довіреності. Товар вивозився зі складу позивача транспортом відповідача. З товаром видавались на підпис два примірники накладних, один з яких був пізніше повернутий. Наявність різних підписів, повноважень на підписання повинен пояснити відповідач. Якщо мало місце підроблення підпису директора, то саме працівниками відповідача. Про це свідчить наявність однакового відтиску печатки на всіх накладних, акті звірки, договорі. Отримання товару підтверджується його частковою оплатою. Перелік товару та його вартість у накладних, рахунках та платіжних дорученнях співпадають. Факт поставки товару підтверджується реєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі. Акт коригування ціни складений 19.01.2018 року в день формування вимоги про сплату боргу та повідомлення про здійснення перерахунку вартості товару, які надіслані відповідачу 02.02.2018 року. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України та практикою ВСУ та ВГСУ (а. с. 120-121).

Протокольною ухвалою від 01.08.2018 року суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначав 12.09.2018 року. Ухвалою від 01.08.2018 року повідомив сторін про призначення розгляду справи по суті 12.09.2018 року.

Протокольною ухвалою від 12.09.2018 року судом відкладено судове засідання. Повідомлено сторони, що судове засідання щодо розгляду справи по суті відбудеться 26.09.2018 року о 10 год. 00 хв. Зобов'язано позивача до 21.09.2018 року подати суду докази надіслання відповідачу письмових пояснень на відзив до позовної заяви від 12.08.2018 року.

Позивач у судове засідання 26.09.2018 року не з'явився, вимог ухвали суду від 12.09.2018 року не виконав, у клопотанні від 21.09.2018 року розгляд справи просив проводити за відсутності представника позивача.

Відповідач у судовому засіданні 26.09.2018 року повідомив, що пояснення позивача від 12.09.2018 року не отримав.

Для надання можливості відповідачу ознайомитися з поданими поясненнями, суд протокольно ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні до 03.10.2018 року об 11 год. 30 хв.

Згідно з ч. 2 ст. 120 ГПК України суд повідомив позивача про перерву у судовому засіданні до 03.10.2018 року.

Сторони правом участі у судовому засіданні 03.10.2018 року не скористалися, повноважних представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов’язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

27 березня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грандпостач» (постачальник) та відповідачем ОСОБА_2 сільськогосподарським підприємством «Україна» (покупець) укладений договір поставки № 27032017/002 (а. с. 20).

Згідно п. п. 1.1, 2.1, 3.2, 3.3, 4.2.1, 4.3, 6.2, 7.1, 7,2, 8.3, 8.5, 8.6, 11.1 договору постачальник зобов’язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар (запасні частини та інші деталі). Кількість та асортимент товару узгоджуються сторонами додатково, що підтверджується виписаними постачальником рахунками та вказується в накладних на кожну окрему партію товару. Договірні ціни на кожну окрему партію товару вказуються в рахунках та накладних. В разі зменшення величини курсу гривні відносно долара США більше ніж на 5% на дату оплати по відношенню до зафіксованої на дату формування накладної, ціна та вартість партії товару, не оплаченої у встановлений строк, може бути перерахована постачальником в односторонньому порядку шляхом коригування ціни з використанням даних величини курсу гривні відносно долара США, встановленої ПАТ «Приватбанк», на дату оплати чи дату виставлення претензії до оплати за визначеною у договорі формулою. Про зміну ціни до оплати постачальник в односторонньому порядку складає акт коригування ціни на товар. Оплата за партію товару здійснюється поетапно шляхом перерахування передоплати в розмірі 40% від загальної вартості товару з моменту отримання рахунку на товар, 60% протягом 10 робочих днів з моменту отримання товару на підставі накладної. Усі платежі приймаються в залік оплати боргів, що хронологічно виникли раніше. Передачу товару та видачу відповідних документів на вантаж постачальник здійснює на підставі довіреності. Передача та приймання товару здійснюється сторонами згідно накладної на складі постачальника. За затримку оплати товару покупець сплачує штраф (одноразово за кожний окремий випадок) у розмірі 5% від вартості партії або її частини, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У разі затримки оплати за товар нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України в розмірі 30% річних від суми заборгованості, починаючи з дня, коли мав оплатити, до дня фактичної оплати. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань є більшим, ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України і становить 1 рік від дня, коли зобов’язання мало бути виконане. Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов’язання виникли з договору поставки від 27.03.2017 року № 27032017/002.

За договором поставки продавець (постачальник) зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

На виконання договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 141 411 грн. 13 коп., що підтверджується видатковими накладними за період з 31 березня по 19 вересня 2017 року з відміткою відповідача про отримання (а. с. 21-37).

Відповідач зобов'язання щодо оплати виконав частково на суму 62 025 грн. 48 коп., що підтверджується платіжними дорученнями за період з 21 квітня по 23 листопада 2017 року (а. с. 97-107).

Згідно акту звірки взаєморозрахунків за період з січня 2014 року по квітень 2018 року позивач поставив товару на суму 175 590 грн. 26 коп. Відповідач сплатив 96 204 грн. 61 коп., в т. ч повернув товар на суму 152 грн. 76 коп. Заборгованість відповідача перед позивачем на 30.04.2018 року становить 79 385 грн. 65 коп. В акті звірки у спірний період з 31.03.2018 року по 28.12.2018 року значиться поставка товару 20.07.2017 року на суму 20 999 грн. 00 коп. та 10.08.2017 року на суму 152 грн. 76 коп. Товар на суму 20 999 грн. 00 коп. поставлений в рахунок попередньої оплати, проведеної 04.07.2017 року, на суму 152 грн. 76 коп. повернутий постачальнику 28.12.2017 року. Зазначені суми не включені позивачем у розрахунки. Згідно акту на початок спірного періоду 31.03.2017 року сальдо на користь відповідача складало 618 грн. 00 коп.

Заборгованість відповідача в сумі 79 385 грн. 65 коп. підтверджена матеріалами справи, підставна та підлягає до стягнення, оскільки згідно ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

Заперечення відповідача щодо виготовлення позивачем документів та підроблення підписів директора підприємства без фактичної поставки товару спростовуються матеріалами справи, не доведені ним. Позивач не заперечує, що частина накладних підписана не директором підприємства, проте на них є відбитки печатки підприємства, накладні № 4225 від 26.07.2017 року, № 4361 від 31.07.2017 року, № 4417 від 02.08.2017 року, № 4438 від 02.08.2017 року з аналогічним підписом оплачені відповідачем. Оплачена і накладна № 524 від 31.03.2017 року, в якій відповідач зазначає, що підпис схожий, але не директора. Не відповідність відбитку печатки на накладних оригіналу відповідач не обґрунтував, не вказує, в чому полягає така невідповідність. До правоохоронних органів щодо підроблення підписів та печатки підприємства не звертався, докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі не зареєстровані. Невідповідність видаткових накладних вимогам законодавства щодо таких документів, відсутність у них обов’язкових реквізитів щодо посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, особистого підпису та інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, відсутність довіреності при наявності інших доказів на підтвердження отримання товарів не можуть бути підставами для відмови у позові. Найменування, кількість та вартість товару у накладних, рахунках на оплату та платіжних дорученнях співпадають. Про наявність інших грошових зобов’язань перед позивачем відповідач не повідомив. Податкові накладні по факту поставки товару зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом від 12.09.2018 року № 25124 (а. с. 130-131).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 9 994 грн. 65 коп. різниці вартості товару згідно акту коригування ціни.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно п.п. 3.3, 4.4 договору в разі зменшення величини курсу гривні відносно долара США більше ніж на 5% на дату оплати по відношенню до зафіксованої на дату формування накладної, ціна та вартість партії товару, не оплаченої у встановлений строк, може бути перерахована постачальником в односторонньому порядку шляхом коригування ціни з використанням даних величини курсу гривні відносно долара США, встановленої ПАТ «Приватбанк», на дату оплати чи дату виставлення претензії до оплати за визначеною у договорі формулою. Про зміну ціни до оплати постачальник в односторонньому порядку складає акт коригування ціни на товар. Якщо покупець здійснив оплату без врахування збільшення курсу долара США, то постачальник без додаткового узгодження з покупцем формує акт коригування ціни та інформує покупця про збільшення величини боргу. Цей акт є обов'язковим для виконання та сплати покупцем протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги постачальника.

Позивачем складено акт коригування ціни згідно договору поставки №27032017/002 від 27.03.2017 року, згідно якого загальна вартість товару за рахунок зміни величини курсу гривні відносно долара США зросла на 9 994 грн. 65 коп. (а.с. 38).

У зв'язку з тим, що у договорі поставки від 27.03.2017 року, видаткових накладних відсутній еквівалент ціни у доларах США, підстави для збільшення різниці вартості товару за рахунок курсової різниці валют відсутні. П. 3.3 договору передбачено коригування ціни по відношенню до зафіксованої на дату формування накладної.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.04.2016 року №922/796/15, від 22.03.2017 року №908/1138/15-г, Верховного Суду від 04.06.2018 року №916/1912/17.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог у сумі 9 994 грн. 65 коп. різниці вартості товару слід відмовити.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 8 230 грн. 30 коп. інфляційних втрат та 19 404 грн. 42 грн. 30% річних .

Суд, провівши власний розрахунок за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" встановив, що підставними та підлягають стягненню з відповідача 6 658 грн. 90 коп. інфляційних втрат згідно долученого судом до матеріалів справи розрахунку.

У позові на суму 1 571 грн. 40 коп. інфляційних втрат слід відмовити у зв'язку з помилкою позивача у правильності нарахування.

П. 8.5 договору поставки від 27.03.2017 року передбачено, що у разі затримки оплати за товар нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України в розмірі 30% річних від суми заборгованості, починаючи з дня, коли мав оплатити, до дня фактичної оплати.

Ч. 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

У постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року № 6-2491 цс15 зазначена правова позиція, згідно якої:

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 ЦК України й унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу.

В пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Згідно п. 6.2 постанови підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Стягнення відсотків річних по ст. 536 ЦК України передбачене лише на заборгованість, яка виникла в наслідок користування чужими грошовими коштами.

В даному випадку, заборгованість виникла в наслідок порушення грошового зобов'язання, що передбачає стягнення відсотків річних по ст. 625 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 19 404 грн. 42 коп. 30% річних не підлягають задоволенню.

Позивачем нараховано 6 896 грн. 70 коп. 5% штрафу за затримку оплати та 18 853 грн. 60 коп. пені.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Можливість одночасного стягнення пені і штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу і пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкції, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року № 42/252, від 09.04.2012 року № 20/246-08, від 27.04.2012 року № 06/5026/1052/2011, ВГС України від 19.07.2017 року №914/1854/16, Верховного суду №911/2813/17 від 09.02.2018 року, Рівненського апеляційного господарського суду №903/35/18 від 16.08.2018 року).

Суд, провівши власний розрахунок за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" встановив, що підставними та підлягають стягненню з відповідача 17 226 грн. 68 коп. пені та 6 753 грн. 60 коп. 5% штрафу.

У позові на суму 1 626 грн. 92 коп. пені та 143 грн. 10 коп. штрафу слід відмовити у зв'язку з помилкою позивача у правильності нарахування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 14 650 грн. 37 коп. відповідно до ст. 49 ГПК України слід віднести на нього.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 76 - 80, 129, 236 - 240 ГПК України, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Україна" (Волинська обл., Горохівський р-н., с.Вільхівка, код ЄДРПОУ 03735446) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Грандпостач», (Волинська обл., Луцький р-н., с.Підгайці, вул. Довженка, 12, код ЄДРПОУ 37887249)

- 79 385 грн. 65 коп. основного боргу, 17 226 грн. 68 коп. пені, 6 753 грн. 60 коп. 5% штрафу, 6 658 грн. 90 коп. інфляційних втрат та 1 650 грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 111 675 грн. 20 коп. (сто одинадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять грн. 20 коп.).

3. У позові на суму 32 740 грн. 49 коп. відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 11.10.2018 року

Суддя А. М. Кравчук