Рішення № 77068575, 01.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13505/18

Провадження № 2/761/5185/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О. розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державна вугільна компанія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог просила суд: стягнути з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 141 090,10 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 197 727,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.03.2018 р. ОСОБА_1, наказом №9-к було звільнено з займаної посади в.о. головного бухгалтера Державного підприємства «Державна вугільна компанія» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. В день звільнення, розрахунок з позивачем не був проведений та на момент подачі позову до суду розрахунок також не було здійсненно, у зв'язку з чим, позивач вважає, що дії відповідача по невиплаті при звільненні нарахованої їй заробітної плати за час перебування у трудових відносинах, протирічать вимог діючого законодавства України та порушують її права на отримання заробітної плати у встановлені законом строки.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що 02.08.2018 року ним було перераховано позивачу нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 141 090,10 грн., а тому вказана вимога задоволенню не підлягає. Також вказав, що з вимогою позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, частково не погоджується, оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 335,76 грн., та затримка заробітної плати складає 87 днів, а тому сума яка підлягає стягненню дорівнює 29211,12 грн., у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно Наказу Державного підприємства «Державна вугільна компанія» від 22.03.2018 року №9-к ОСОБА_1 було звільнено з посади в.о. головного бухгалтера з 23.03.2018 р. відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП, на підставі заяви ОСОБА_1 від 12.03.2018 року.

Вимоги ст. 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Між тим, з оборотно-сальдової відомості по рахунку 661 вбачається, що у ДП «Державна вугільна компанія» існує заборгованість по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 р. по 01.04.2018 р. у сумі 141 090,10 грн.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Під час розгляду справи, а саме 02.08.2018 року ДП «Державна вугільна компанія» було перераховано ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 141 090,10 грн., що підтверджується відомостями про перерахування грошових коштів, що також підтвердила позивач, у зв'язку з чим, вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволенню не підлягає.

Вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах у справах №6-76цс14 від 02.07.2014 року, №6-837цс15 від 23.12.2015 року, визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 2272,73 грн. (70 454,68 грн. / 31 робочих днів).

Таким чином, суд перевіривши наданий Позивачем розрахунок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р. дійшов висновку, що сума середнього заробітку розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні з 24.03.2018 р. по 01.08.2018 р. становить 197 727,65 грн. (2272,73 грн. * 87 робочих днів затримки).

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено структуру оплати праці, до якої відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.

Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (норма статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

При цьому, ст. 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд вважає, що вимога Позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніу сумі 197 727,65 грн., розрахунок якої перевірений судом, є обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

В порядку, визначеному ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, виходячи із розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43, 55 Конституції України, ст.ст. 67, 72, 107, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст 12, 76, 81, 82, 133, 141,206, 259, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державна вугільна компанія» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Державна вугільна компанія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 24.03.2018 р. по 01.08.2018 р. у розмірі 197 727,65 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Державна вугільна компанія» на користь держави судовий збір у розмірі - 3388,18 грн.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: