Рішення № 77066601, 10.10.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10885/16-ц

пр. № 2/759/347/18

10 жовтня 2018 року м.Київ

суддя Святошинського районного суду міста Києва Миколаєць І.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

04 серпня 2016 року засобами поштового зв'язку позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 29 березня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, і «RENAULT KANGOO», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 Власником автомобіля «RENAULT KANGOO» є позивач - ОСОБА_1. Постановою Солом»янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу було завдано майнову шкоду, що становить 147130,65 грн. Страховою компанією «Країна» на користь позивача було виплачено страхове відшкодування у розмірі 50000,00 грн. та 20086,93 грн., що загалом складає 70086,93 грн. Проте, невиплаченою залишилася сума у розмірі 77043,72 грн.

Тому позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача майнову шкоду у розмірі 77043,72 грн. та судовий збір у розмірі 771,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 серпня 2016 року головуючим суддею у справі визначено суддю Макаренка В.В. (а.с.1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року провадження у справі відкрито (а.с.19).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2017 року, складеного на підставі розпорядження керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2017 року, головуючим суддею у справі визначено суддю Миколаєць І.Ю. (а.с.43).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року судом було прийнято дану цивільну справу до провадження, і призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20 липня 2017 року (а.с.44).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року задоволено клопотання представника відповідача, і призначено у справі судову авто товарознавчу експертизу. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.65-66).

10 листопада 2017 року на адресу Святошинського районного суду м. Києва надійшло повідомлення про неможливість надання висновку №15784/17-54 від 30 жовтня 2017 року (а.с.68).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року провадження у справі відновлено, справу призначено до розгляду на 06 серпня 2018 року (а.с.69).

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п.п.9 п.1 Розділу XIII (Перехідні положення) ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року визначений подальший розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.98-99).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідачі та/або позивач до суду не подавали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом. Крім того, відповідач надав докази направлення позивачу відзиву на позовну заяву (а.с.102-110, 114, 115-118, 122).

Вказаний відзив відповідач обґрунтовував тим, що його цивільно-правова відповідальність забезпечена у ПАТ «СК «Країна», а розмір страхового відшкодування був погоджений сторонами. Вказав, що ремонт пошкодженого транспортного засобу здійснено без урахування фізичного зносу колісного транспортного засобу. Вважав, що позивачем не надано жодного доказу фактичного понесення витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу. Крім того, позивачем відремонтовано частини автомобіля, що були пошкоджені не в наслідок дорожньо-транспортної пригоди. Також, відповідач звертав увагу суду на те, що в акті надання послуг, наданим позивачем, серед наданих послуг є, зокрема, «охолоджуюча рідина кондиціонера» при кількості «0», і з сумою 297,50 грн.

09 серпня 2018 року позивач отримав відзив на позовну заяву.

29 серпня 2018 року позивач отримав копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року.

Разом з тим, позивач не скористався своїм правом, і не надав відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до вимог ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Системний аналіз вищезазначених норм права дає можливість суду дійти висновків, відповідно до яких власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією).

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Судом встановлено, що 29 березня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, і «RENAULT KANGOO», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3

Власником автомобіля «RENAULT KANGOO» є позивач - ОСОБА_1, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 30 січня 2015 року (а.с.7).

Постановою Соломянського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.5-6).

Відповідно до акту надання послуг №26 від 06 червня 2016 року виконавцем ФОП ОСОБА_5 були виконані роботи (надані послуги) на суму 128753,71 грн., всього до сплати 147130,65 грн. (а.с.8-10)

Відповідно до ремонтної калькуляції №39347 від 03 червня 2016 року, що не була спростована позивачем, сума складає 70086,93 грн. (а.с.119-121).

Відповідно до розрахунків наведених у вказаній калькуляції, ПАТ «СК «Країна» на користь позивача було виплачено страхове відшкодування у розмірі 50000,00 грн. (а.с.12) та 20086,93 грн. (а.с.11), що у сукупному розмірі складає 70086,93 грн.

Станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність відповідача була забезпечена у ПАТ «СК «Країна» відповідно до полісу обов'язкової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/6359350 від 10 грудня 2015 року в межах 50000,00 грн за шкоду заподіяну майну потерпілого.

Крім того, крім договору обов'язкового страхування, відповідачем було укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №УА 126591 від 10 грудня 2015 року, відповідно до умов якого виплата по даному договору здійснюється у разі недостатності ліміту (страхової виплати) по договору обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, з лімітом відповідальності в межах 50000,00 грн.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого була забезпечена у межах ліміту 100000,00 грн. (у сукупному розмірі).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України (у редакції чинній на дату звернення позивача із позовною заявою до суду) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні квитанції про оплату відновлювального ремонту.

Так, у матеріалах справи наявна копія акту надання послуг №26 від 06 червня 2016 року, надана позивачем у справі. Відповідно до змісту акту виконавцем ФОП ОСОБА_5 були виконані роботи (надані послуги) на суму 128753,71 грн., а всього до сплати підлягало 147130,65 грн.

Також, у матеріалах справи наявна копія ремонтної калькуляції №39347 від 03 серпня 2016 року, надана відповідачем у справі. Відповідно до вказаної ремонтної калькуляції позивачу здійснилася виплата страхового відшкодування ПАТ «СК «Країна» на суму 70086,93 грн. із якою позивач погодився.

Зокрема, у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів про сплату позивачем 147130,65 грн., у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, у суду є всі підстави вважати, що зазначені у акті надання послуг №26 від 06 червня 2016 року витрати на ремонт пошкодженого автомобіля є завищеними, і обсяг робіт не збігається із завданими пошкодженнями внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Також, при вирішенні спору, суд ураховує, що цивільно-правова відповідальність відповідача за шкоду заподіяну майну потерпілого забезпечена в межах ліміту 100000,00 грн. (у сукупному розмірі). Так, окрім договору обов'язкового страхування, відповідачем було укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №УА 126591 від 10 грудня 2015 року, відповідно до умов якого виплата по даному договору здійснюється у разі недостатності ліміту (страхової виплати) по договору обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, з лімітом відповідальності в межах 50000,00 грн.

04 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду цивільної справи №755/18006/15-ц виклала висновки про правильне застосування норм права, у яких зазначила наступне.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, суд вважає, що саме на ПАТ «СК «Країна» як страховика відповідача покладений відповідний обов'язок у межах суми страхового відшкодування, а вимоги до відповідача є необґрунтованими та передчасними.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, не підлягає і стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до викладеного вище, керуючись ст.ст.7, 10, 76, 81, 133, 244-245, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено «10» жовтня 2018 року.

Суддя І.Ю. Миколаєць