Ухвала суду № 77066019, 09.10.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/14003/18

1кс/755/5290/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

слідчого судді Курило А.В.,

секретар Потій М.В.,

розглянувши клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури міста Києва Басова Д.С., у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015000000000210 від 05.11.2015 року, про арешт майна,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Басова Д.С.,

в с т а н о в и в:

Прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури м. Києва звернувся до суду з вказаним клопотанням, у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015000000000210 від 05.11.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

Клопотанням обґрунтоване тим, що в ході досудового розслідування встановлено, що в порушення вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Інструкції про порядок організації та здійснення валютно - обмінних операцій на території України, затвердженої постановою НБУ № 502 від 12.12.2002 на території міста Києва організовано мережу пунктів обміну іноземної валюти на гривню з метою ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах шляхом внесення завідомо недостовірних відомостей про курси купівлі - продажу іноземної валюти у квитанціях форми № 377-к, без належного документального оформлення, а також проведення валютно - обмінних операцій без відображення їх реального обсягу у податковому та бухгалтерському обліках, та подальшого перепродажу валюти на чорному ринку за курсами, що суттєво відрізняються від загальнодержавних.

Відповідно до матеріалів УСБУ України, ОУ ГУ ДФС у м. Києві, встановлено місця функціонування таких пунктів обміну валют, за адресами: АДРЕСА_5; АДРЕСА_6; АДРЕСА_3; АДРЕСА_2; АДРЕСА_7 АДРЕСА_8 АДРЕСА_9

27.09.2018 року на підставі ухвал слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва проведено обшуки за адресою: АДРЕСА_3, під час якого було вилучено майно ОСОБА_2; за адресою: АДРЕСА_4, індивідуального депозитного сейфу, під час якого було вилучено майно ОСОБА_3; за адресою: АДРЕСА_2, під час якого було вилучено майно ОСОБА_4

Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав, просив його задовольнити.

Власники майна у судове засідання не з'явилися, що, відповідно до ч.1 ст.172 КПК України, не перешкоджає слідчому судді розглянути клопотання.

Слідчий суддя, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.234 Кримінального - процесуального кодексу України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Обшук - це слідча дія, що являє собою процесуальне примусове обстеження приміщень, місцевості, окремих осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Залежно від об'єкта обшук поділяється на три види: 1) обшук приміщень: а) житла чи іншого володіння особи; б) службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; 2) обшук місцевості: саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо; 3) обшук особи (ч. 3 ст. 208 КПК).

Згідно з ч.2 ст.234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

При цьому, відповідно до ч.7 ст.236 КПК України, при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Відповідно до ч.1 ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Частиною 2 ст.167 КПК України визначено, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.168 КПК України, тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно п.1 ч.2 ст.170 КПК України арешт на майно накладається з метою збереження речових доказів.

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

При цьому, ч. 10 ст. 170 КПК України, зазначає, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Речовими доказами згідно ч.1 ст.98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, на підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

Частина 1 ст. 173 КПК України, передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При цьому, в ч.3 ст.173 КПК України, зазначено, що відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Також, відповідно до п.2 ч.1 ст.169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна.

На підставі викладеного, з урахуванням мотивів клопотання прокурора про арешт майна та доданих до клопотання документів, слідчий суддя враховує розумність та співрозмірність обмеження права власності та приходить до висновку, що прокурором не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 110, 131, 170-175, 309КПК України, слідчий суддя,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури міста Києва Басова Д.С., у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015000000000210 від 05.11.2015 року - відмовити.

Вилучені 27.09.2018 року, під час обшуку, за адресою: АДРЕСА_2, грошові кошти, а саме: 475 000 грн., 316 050 доларів США, 260 000 євро, 17 610 280 російських рублів - повернути власнику ОСОБА_4; вилучені 28.09.2018 року, під час обшуку, за адресою: АДРЕСА_4 з індивідуального депозиткого сейфу, грошові кошти, а саме: 70 000 євро - повернути власнику ОСОБА_3; вилучені 27.09.2018 року, під час обшуку, за адресою: АДРЕСА_3, грошові кошти, а саме: 2 745 000 гривень, 70 247 гривень, 13 545 євро, 13 241 доларів США, 87260 російських рублів, 50 000 євро, 231 500 гривень, 90500 доларів США, 13 500 євро, 57 701 гривень 25 819 доларів США, 162 200 гривень, 5 410 польських злотих, 100 фунтів- повернути власнику ОСОБА_2

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з моменту її проголошення.

Слідчий суддя