Рішення № 77064868, 12.09.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9107/17

Провадження № 2/711/326/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарях Слабко Ю.М., Бузун Л.В., Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позову вказує, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.07.2016 року, яке вступило в законну силу на підставі ухвали ВССУ від 29.03.2017 року, скасовано наказ Міністерства освіти і науки України № 253-к «Про дострокове розірвання контракту з ректором Черкаського державного технологічного університету ОСОБА_1М.» та поновлено її на посаді ректора Черкаського державного технологічного університету.

22.06.2017 року МОН України було видано наказ № 295-к «Про поновлення на посаді ректора ОСОБА_1М.», яким її було поновлено на посаді ректора Черкаського державного технологічного університету з 19.06.2015 року на умовах контракту 1-110 від 16.05.2014 року.

27.06.2017 року наказом МОН України № 313-к від 26.06.2017 року її (позивачку) знову було звільнено з посади ректора ЧДТУ.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Аналогічну норму містить і стаття 24 Закону України «Про відпустки».

Згідно п. 2 ст. 82 КЗпП України та п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Вказує, що при проведенні розрахунку при звільненні їй (позивачці) не була виплачена компенсація за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року (дата з якої рішенням суду вона була поновлена на роботі) по 22.06.2017 року (дата видання наказу про її поновлення на роботі).

18.08.2017 року вона зверталася до в.о. ректора ЧДТУ ОСОБА_2 із заявою у якій просила виплатити їй недоплачені при звільненні грошові кошти у вигляді компенсації за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу, однак відповіді на названу заяву не отримала.

Оскільки у добровільному порядку виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу ЧДТУ відмовляється, тому вона і змушена була звернутись до суду.

Згідно Додатку до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам (порядок), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 346, тривалість відпустки ректора складає 56 календарних днів.

Відповідно до п. 6 вказаного Порядку грошова компенсація за не використані дні щорічної основної відпустки їй (позивачці) мала бути нарахована і виплачена з розрахунку 5,6 календарних дні за кожний місяць.

Також вказує, що при звільненні їй повинні були виплатити грошову компенсацію за 135 календарних днів (за 24 місяці і 3 календарних дні) за період вимушеного прогулу з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року та за один календарний день за період роботи після поновлення її на посаді ректора з 23 по 27 червня 2017 року.

Фактично їй було виплачено компенсацію тільки за один день невикористаної відпустки, зокрема, за період роботи після поновлення на посаді ректора з 23 по 27 червня 2017 року у сумі 236 грн. 47 коп. При цьому, через неправильне визначення середнього заробітку для виплати компенсації за невикористану відпустку, нарахована сума є значно меншою, аніж та, яка мала бути нарахована на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Не виплачена компенсація за невикористану відпустку за час вимушеного прогулу за період з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року складає 77470 грн. 84 коп.

Недоплата компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року складає 337 грн. 39 коп.

Таким чином, їй під час розрахунку при звільненні на підставі наказу № 313-к від 27.06.2017 року була неправильно нарахована і, відповідно виплачена компенсація за невикористану відпустку у загальній сумі 78808 грн. 23 коп., виходячи із розрахунку: 77470 грн. 84 коп. + 337 грн. 39 коп. = 78808 грн. 23 коп.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Вказує, що оскільки при звільненні ЧДТУ не виплатив їй (позивачці) компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року та неправильно виплатив суму, яка підлягала до виплати в якості компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року, то вона, на підставі ст. 117 КЗпП України, має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні здійснюється відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, яким визначено, що середньомісячна заробітна плата, у випадку виплати за період затримку розрахунку при звільненні, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

Оскільки останні два місяці перед звільненням (квітень-травень 2017 року) вона не працювала, бо перебувала у вимушеному прогулі, за який рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.08.2017 року (справа № 711/5884/17) на її користь вже стягнений середній заробіток, то середньоденний заробіток для стягнення за час затримки розрахунку при звільненні має бути визначений виходячи із нарахованого та виплаченого їй на підставі середнього заробітку, встановленого рішенням суду, який складає 33657 грн. 62 коп. = 16397 грн. 30 коп. (за квітень 2017 року) + 17260 грн. 32 коп. (за травень 2017 року). Відповідно середньоденний заробіток за квітень - травень 2017 року складає – 863 грн. 02 коп.

Тому на час подачі позову, а саме станом на 19.10.2017 року до стягнення на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сума 68178 грн. 58 коп.

А тому, просила: стягнути з Черкаського державного технологічного університету на її корист: компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року в сумі 77470 грн. 84 коп.; недоплачену компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року в сумі 337 грн. 39 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.10.2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Роз’яснено відповідачу його право подати письмові заперечення на позов та докази, якими вони обґрунтовуються.

02.11.2017 року в судовому засіданні представником позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано уточнену позовну заяву (а.с. 33-34), в якій позивачка ОСОБА_1 просила: стягнути з Черкаського державного технологічного університету на її користь компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року в сумі 92680 грн. 19 коп.; недоплачену компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року в сумі 450 грн. 05 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2017 року по дату постановлення судового рішення, виходячи із нових розрахунків, проданих до уточнень.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.11.2017 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_4, зупинено провадження у справі № 711/9107/17 за позовом ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розгляду в апеляційному порядку цивільної справи № 711/5884/17 за позовом ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення середньої заробітної плати за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, розгляд якої призначено на 09.11.2017 року.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.06.2018 року за заявою представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 відновлено провадження у справі № 711/9107/17 за позовом ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Даною ухвалою визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20.07.2018 року в судовому засіданні представником позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано уточнену позовну заяву (а.с. 67), в якій позивачка ОСОБА_1 просить: стягнути з Черкаського державного технологічного університету на її користь компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року в сумі 57524 грн. 48 коп.; недоплачену компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року в сумі 320 грн. 49 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2017 року по дату постановлення судового рішення, що станом на 20.07.2018 року складає 169641 грн. 36 коп., виходячи із уточнених розрахунків станом на 20.07.2018 року.

25.07.2018 року відповідачем – ЧДТУ подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 92-94), в якому останній вказує, що розрахунок компенсації за дні невикористаної відпустки за період з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року позивачкою проведений не вірно, оскільки нею невірно тлумачиться п. 6 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 346.

Так, відповідно до абз. 2 п. 6 вказаного Порядку у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Крім того, відповідно до розділу 4 Додатку до вказаного Порядку, ректор ВНЗ, який не виконує педагогічної роботи в цьому вищому навчальному закладі, має право на щорічну відпустку в кількості 28 днів. Ректор, що виконує таку роботу, має право на 56 днів відпустки.

Вказує, що наказом МОН України від 18.06.2015 року № 253-к ОСОБА_1 була звільнена з посади ректора ЧДТУ. Наказом ЧДТУ від 18.06.2015 року № 229-к ОСОБА_1 біла звільнена з посади професора за сумісництвом у зв’язку із закінченням строку трудового договору. Після звільнення ОСОБА_1 подала позов до Придніпровського районного суду м. Черкаси про скасування наказу МОН України від 18.06.2015 року № 253-к, скасування наказу ЧДТУ від 19.06.2015 року № 253-к «Про оголошення наказу МОН України щодо дострокового розірвання контракту з ОСОБА_1М.» та поновлення на посаді ректора ЧДТУ. Позовних вимог про скасування наказу ЧДТУ від 18.06.2015 року № 229-к позивачка не заявляла.

Після залишення в силі ухвалою ВССУ від 29.03.2017 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.07.2016 року наказом МОН України від 22.06.2017 року № 295-к ОСОБА_1 була поновлена лише на посаді ректора ЧДТУ. Жодної викладацької діяльності за період 2015-2017 ОСОБА_1М не здійснювала і на посаду професора за сумісництво не поновлювалась, відповідно і не мала права на відпустку тривалістю 56 днів. Таким чином, загальна тривалість днів відпустки, що підлягала компенсації повинна становити 57 днів, а не 135, як зазначає позивачка.

Крім того, позивачкою при визначенні середньоденного заробітку, що розраховується для виплати компенсації за час невикористаної відпустки взяті до розрахунку суми, виплачені ЧДТУ як за період вимушеного прогулу, так і за час невиконання рішення суду. Така позиція є не зовсім вірною та впливає на правильність проведених позивачкою розрахунків.

Так, дійсно рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/7229/17, яке залишено без змін, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ЧДТУ про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Період, який охоплюється вказаним рішенням становить з 17 листопада по 28 липня 2016 року.

Абзацом 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації.

Оскільки ОСОБА_1 наказом МОН України від 26.06.0217 року № 313-к була звільнена з посади ректора ЧДТУ, то 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації, відповідно до вказаного Порядку, є січень-травень 2017 року та червень-грудень 2016 року. Тобто період оплати вимушеного прогулу і необхідні для розрахунку компенсації 12 місяців перетинаються лише на 2-х місяцях: липень, червень 2016 року.

Також вказує, що ЧДТУ при здійсненні виплати 19.04.2018 року компенсації невикористаної відпустки ОСОБА_1 були враховані виплати за період вимушеного прогулу за червень-липень 2016 року.

Крім того, не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час невиконання рішення суду, на який також посилається позивачка, оскільки рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.08.2017 по справі № 711/5884/17, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ЧДТУ про стягнення середньої заробітної плати за час невиконання рішення суду про поновленні на роботі та на підставі якого через ГУ Державної казначейської служби України у Черкаській області було стягнуто з ЧДТУ на користь позивачки кошти в сумі 178303 грн., скасоване постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28.12.2017 року і в задоволенні позову ОСОБА_1 до ЧДТУ про стягнення середньої заробітної плати за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі -відмовлено. Тому отримані ОСОБА_1 від ЧДТУ грошові кошти є такими, що отримані без законних підстав та підлягають поверненню, тому вони не можуть братися до розрахунку компенсації за невикористану відпустку.

Враховуючи це, ЧДТУ відповідно до абз. 4 п. 2 та абз. З п. 4 Порядку обчислення при нарахуванні компенсації за невикористану відпустку 19.04.2018 року взяв до розрахунку за інші 10 місяців (червень та липень 2016 року взяті з врахуванням суми середнього заробітку за період вимушеного прогулу, тобто 14205 грн. 41 коп. та 14537 грн. 60 коп. відповідно) лише посадовий оклад з врахуванням коефіцієнту інфляції. Таким чином середньоденний заробіток ОСОБА_1 склав 278 грн. 26 коп., тому сума компенсації за невикористану відпустку складає 31165 грн. 12 коп., виходячи із розрахунку: 112 кал. днів х 278 грн. 26 коп. = 31165,12 грн.

Також не погоджується із розрахунком компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року в сумі 320 грн. 49 коп., оскільки такий розрахунок позивачкою обґрунтовується тим, що за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року їй повинні були компенсувати один день невикористаної відпустки, при цьому середньоденний заробіток, за розрахунками позивачки, складає 656 грн. 96 коп. В свою чергу ЧДТУ виплатило на момент звільнення позивачки 236 грн. 47 коп., тому, на думку позивачки має місце недоплата компенсації у розмірі 320 грн. 49 коп., виходячи із розрахунку: 656 грн. 96 коп. - 236 грн. 47 коп. = 320 грн. 49 коп.

При цьому середньоденний заробіток у розмірі 656 грн. 96 коп. позивачка бере, враховуючи середній заробіток, виплачений їй за період вимушеного прогулу, так і за період невиконанні рішення суду. Однак стягнуті на виконання рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.08.2017 року кошти не можна брати за основу, оскільки ці кошти є безпідставно отриманими та підлягають поверненню, оскільки рішення суду від 11.08.2017 року скасоване постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28.12.2017 року.

Тому середньоденний заробіток ОСОБА_1, що підлягає врахуванню для виплати компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року становить 236 грн. 47 коп., що підтверджується листом для розрахунку відпускних ОСОБА_1 станом на 27.06.2017 року, де вказано лише посадовий оклад, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідно і виплата за вказаний період роботи відбулася в повному обсязі без порушень чинного законодавства.

Також не погоджується із розрахунками середньоденного заробітку, необхідного для розрахунку компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, який, як вказує позивачка, становить 673 грн. 18 коп. та який обрахований шляхом ділення 2019 грн. 55 коп. (оплата відпрацьованих днів з 23 по 27 червня 2017) на три робочі дні, та з кількістю днів затримки розрахунку, яка згідно розрахунку позивачки, становить станом на 20.07.2018 року 252 робочі дні, оскільки згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати вказано, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (в тому числі і у випадку виплати компенсації за період затримки розрахунку) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки ОСОБА_1 була поновлена на посаді рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси з 19.06.2015 року з скасуванням наказу МОН України від 18.06.2015 року № 253-к «Про дострокове розірвання контракту з ректором ЧДТУ ОСОБА_1М.», і має місце не укладання нового трудового договору, а продовження дії попереднього, тому положення про оплату за фактично відпрацьований час до даних правовідносин не застосовується.

Натомість, абз.4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати вказує, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку обчислення. Тобто ця норма як раз і стосується випадку з позивачкою, коли остання фактично не працювала, але трудовий стаж нараховувався, а посада зберігалася.

В свою чергу абз. 3 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати зазначає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи із установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Тому вважає, вірним розрахунком середньоденного заробітку для виплати компенсації за час затримки розрахунку при звільненні буде 13952 (посадовий оклад 6976 грн. за квітень-травень року) / 39 робочих днів (19 роб. днів у квітні + 20 роб. днів у травні) = 357 грн. 74 коп.

Період затримки розрахунку при звільненні буде складати з 28.06.2017 року по 27.04.2018 року, оскільки ЧДТУ 27.04.2018 року провів оплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку.

А тому, просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

31.08.2018 року представником позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано до суду відповідь на відзив та уточнену позовну заяву, в яких остання вказує, що із врахуванням здійснених відповідачем проплат, за уточненими розрахунками до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає: недоплачена компенсація за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 27.06.2017 року в сумі 13928 грн. 65 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2017 року по 01.09.2018 року в сумі 110969 грн. 82 коп., а всього: 124898 грн. 47 коп., яку і просить стягнути з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1

В судовому засіданні 15.08.2018 року представник позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 підтримала уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала та просила: стягнути з Черкаського державного технологічного університету на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період вимушеного прогулу з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року в сумі 57524 грн. 48 коп.; недоплачену компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року в сумі 320 грн. 49 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.2017 року по 15.08.2018 року в сумі 181758 грн. 60 коп.

В судовому засіданні 07.09.2018 року представник позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 підтримала уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 від 31.08.2018 року та просила їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача – ЧДТУ – ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невикористану відпустку. Також при винесенні рішення просив врахувати що остаточний розрахунок з позивачкою був проведений 26.04.2018 року, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку може бути стягнутий лише до цього часу.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3, представника відповідача – ЧДТУ – ОСОБА_4, дослідивши матеріали цивільної справи, в тому числі відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Відповідно до положень ст.ст. 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.07.2016 року, яке вступило в законну силу 29.03.2017 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, скасовано наказ Міністерства освіти і науки України № 253-к «Про дострокове розірвання контракту з ректором Черкаського державного технологічного університету ОСОБА_1М.» та поновлено ОСОБА_1 на посаді ректора Черкаського державного технологічного університету.

22.06.2017 року МОН України було видано наказ № 295-к «Про поновлення на посаді ректора ОСОБА_1М.», яким ОСОБА_5 було поновлено на посаді ректора Черкаського державного технологічного університету з 19.06.2015 року на умовах контракту 1-110 від 16.05.2014 року (а.с. 8).

Наказом МОН України № 313-к від 26.06.2017 року ОСОБА_1 знову було звільнено з посади ректора ЧДТУ з 27.06.2017 року (а.с 10).

Статтею 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Згідно п. 2 ст. 82 КЗпП України та п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Тому, в силу вищезазначених норм, період з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року зараховується ОСОБА_1 до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку.

Звертаючись з даним позовом до суду позивачка ОСОБА_1 вказувала, що їй при звільненні взагалі не була виплачена компенсація за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року (дата з якої рішенням суду вона була поновлена на роботі) по 22.06.2017 року (дата видання наказу про її поновлення на роботі) та не була доплачена компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 23 по 27 червня 2017 року.

Факт невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 22.06.2017 року фактично визнаний відповідачем, оскільки останній провівши розрахунки такої компенсації виплатив позивачці 26.04.2018 року таку компенсацію в розмірі 25087 грн. 92 коп. із врахуванням ПДВ, що стверджується платіжним дорученням № 1018 від 26.04.2018 року (а.с. 130), без врахування ПДВ така сума становить 31165 грн. 12 коп., що стверджується розрахунковим листом за квітень 2018 року (а.с. 131), а тому в силу ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Однак з таким розрахунком позивачка не погодилася, та з врахуванням уточнень, просила стягнути з відповідача на її користь не доплачену компенсацію за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 27.06.2017 року в сумі 13928 грн. 65 коп.

Вирішуючи питання щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 27.06.2017 року в сумі 13928 грн. 65 коп. суд враховує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 346 затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що у разі звільнення керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Як вбачається з розділу IV Додатку до вищевказаного Порядку, загальна тривалість щорічної основної відпустки ректора, директора, завідувача, директора (завідувача) філіалу, проректора (заступника директора), вченого секретаря, декана факультету, завідувача: відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що не виконують педагогічної роботи в цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти, визначена в 28 календарних днів, а цих же осіб, які одночасно виконують в цьому вищому навчальному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми, - визначена в 56 календарних днів.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 крім звільнення її з посади ректора ЧДТУ, наказом ЧДТУ від 18.06.2015 року № 229-к була також звільнена і з посади професора за сумісництвом у зв’язку із закінченням строку трудового договору та не поновлялася на цій посаді, а була поновлена лише на посаді ректора ЧДТУ, і відповідно вона не виконувала педагогічної роботи, вона має право на щорічну відпустку тривалістю в 28 календарних днів.

Враховуючи, що період 19.06.2015 року по 22.06.2017 року, який зараховується ОСОБА_1 до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку, складає 734 дні, відповідно вона мала право на відпустку за цей період терміном в 56 календарних днів, а відповідно при її звільненні – на отримання грошової компенсації за всі дні невикористаної нею відпустки.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивачка після поновлення її на посаді ректора працювала на цій посаді з 23.06.2017 року по 27.06.2017 року і відповідно мала право на відпустку за цей період терміном в один в 1 календарний день або на отримання грошової компенсації при її звільненні.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 їй мала б бути виплачена компенсація за 57 календарних днів невикористаної відпустки.

При визначенні середнього заробітку, що розраховується для виплати компенсації за час невикористаної відпустки, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абзацу 1 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. А відповідно до абз. 4 п. 3 вказаного Порядку при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток.

Виходячи із викладеного, при здійсненні розрахунку середнього заробітку для нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку, необхідно брати до розрахунку виплати за 12 календарних місяців роботи перед звільненням, тобто за період з червня 2016 року по травень 2017 року.

Як вбачається з листа для розрахунку відпускних (а.с. 121) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за період з червня 2016 року по травень 2017 року складає 278 грн. 26 коп.

Відповідно до абз. 1 п. 7 вищезгаданого Прядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Відповідно компенсація ОСОБА_1 за невикористану відпустку буде становити 15860 грн. 82 коп., виходячи із наступного розрахунку: 278 грн. 26 коп. /середньоденна заробітна плата/ х 57 днів /невикористана відпустка/ = 15860 грн. 82 коп.

Відповідачем же нарахована позивачці ОСОБА_1 компенсація за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 22.08.2017 року в розмірі 31165 грн. 12 коп. (без врахування ПДВ) та виплачена 26.04.2018 року уже з відрахуванням ПДВ в розмірі 25087 грн. 92 коп. Крім того, при звільненні позивачки їй було випалено компенсацію за 1 день відпустки в розмірі 236 грн. 47 коп. Таким чином, загальна сума виплаченої позивачці компенсації за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 27.08.2017 року є навіть більшою від тої суми, яка підлягала до виплати.

При цьому, суд не погоджується з розрахунками та доводами представника позивачки – ОСОБА_3 про те, що середньоденну заробітну плату для обрахунку компенсації за невикористану відпустку необхідно рахувати від суми виплат за останні 12 місяців перед звільненням, які зазначені в Індивідуальних відомостях про застраховану особу пенсійного фонду від 21.05.2018 року, оскільки вказані суми були виплачені на виконання судового рішення від 11.08.2017року, яке на даний час скасоване, і відповідно вказані кошти є безпідставно набутими.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення відповідача – ЧДТУ на її користь компенсації за невикористану відпустку за період з 19.06.2015 року по 27.06.2017 року в сумі 13928 грн. 65 коп.

Разом з тим, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача – ЧДТУ на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи із наступного.

В судовому засіданні встановлено, що повний розрахунок з позивачкою ОСОБА_1 відповідач – ЧДТУ з день її звільнення не провів та провів лише 26.04.2018 року, виплативши їй компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 25087 грн. 92 коп., без ПДВ (з ПДВ вказана сума становить 31165 грн. 12 коп.).

Відповідно до 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК відповідачем не надано суду ніяких доказів того, що у порушенні прав позивачки на своєчасне отримання всіх належних їй до виплати сум при звільненні відсутня вина відповідача. До того ж, під час розгляду справи не встановлено вини позивачки ОСОБА_1, як працівника, у виникненні становища, яке призвело до затримки у виплаті їй компенсації за невикористану відпустку.

Тому, в силу вищезазначених норм, позивачка ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні, а саме за період з 28.06.2017 року по 26.04.2018 року, тобто за 208 днів.

При визначенні середньої заробітної плати позивачки для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

Так, відповідно до абз. 3, 4 п. 2 вказаного Порядку, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, відповідно до якого в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Оскільки ОСОБА_1 протягом останніх двох місяців перед звільненням, а саме протягом квітня-травня 2017 року, фактично не працювала, але цей період зараховується їй до трудового стажу, відповідно до вищевказаного Порядку, середній заробіток за цей період повинен визначатися виходячи із установлених їй в трудовому договорі посадового (місячного окладу), розмір якого в квітні-травні 2017 року складав 6976 грн.

Відповідно такий середній заробіток за вказаний період становить 357 грн. 74 коп., виходячи із розрахунку: (6976 грн. + 6976 грн.) : 39 робочих днів = 357 грн. 74 коп.

Разом з тим, такий середній заробіток підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення заробітної плати, оскільки відповідно до відповідно до абз. 1 п. 10 вищевказаного Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Такий коефіцієнт підвищення заробітної плати складає 1,1 (7682 грн. /посадовий оклад на даний час/ : 6976 грн. /посадовий оклад в квітні, травні 2017 року/ = 1,1). Середній заробіток ОСОБА_1 за квітень-травень 2017 року з урахуванням коефіцієнту підвищення заробітної плати складає 393 грн. 51 коп., виходячи із розрахунку: 357 грн. 74 коп. х 1,1 = 393 грн. 51 коп.

Таким чином, до стягнення з відповідача – ЧДТУ на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.07.2017 року по 26.04.2018 року в сумі 81850 грн. 08 коп., виходячи із наступного розрахунку: 393 грн. 51 коп. /середній заробіток/ х 208 днів /період затримки розрахунку/ = 81850 грн. 08 коп.

Оскільки розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 393 грн. 51 коп. визначено без врахування податків та обов’язкових платежів, то середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2017 року по 26.04.2018 року в сумі 81850 грн. 08 коп. на користь ОСОБА_1М необхідно стягнути із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов’язкових платежів передбачених законодавством України.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача – ЧДТУ судовий збір на користь держави в сумі 818 грн. 50 коп.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 233, 238, 237-1 КЗпП, постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про застосування судами законодавства про оплату праці», правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ № від 15.10.2013 року № 9- рп/2013, Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 11, 141, 258, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити частково.

Стягнути з Черкаського державного технологічного університету (18006, м. Черкаси, бул. Шевченка, 460, код ЄДРПОУ 05390336) на користь ОСОБА_1 (прож. за адресою: 18008, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 23300018022) середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 81850 грн. 08 коп., з відрахуванням при виплаті всіх обов’язкових податків та платежів.

Стягнути з Черкаського державного технологічного університету (18006, м. Черкаси, бул. Шевченка, 460, код ЄДРПОУ 05390336) на користь держави судовий збір в розмірі 818 грн. 50 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Черкаської області на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду проголошений 12.09.2018 року.

Головуючий В.М. Скляренко