Рішення № 77056146, 04.10.2018, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5168/17

Провадження № 2-а/463/68/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді - Шеремети Г.І.

при секретарі с/з - ОСОБА_1

за участю представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов’язання призначити виплату пенсії за віком, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом, просила зобов’язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_4 пенсію за віком з 06.06.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги мотивує тим, що 06.06.2017 року через представника звернулась до Личаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова (первісний відповідач) із заявою про призначення пенсії, однак позивачу було відмовлено з підстав недотримання вимоги щодо особистого звернення про призначення пенсії, оскільки представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності не мають законних повноважень подавати до УПФУ особисту заяву позивача про призначення пенсії; відсутності міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, якою б дозволено було відповідачу призначити пенсію позивачу; відсутності у позивача реєстрації на території України за місцем знаходження відповідача; невідповідності документа, що посвідчує особу позивача ОСОБА_5 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005 року; відсутності у позивача українського громадянства. Вказану відмову у призначенні пенсії позивач вважає незаконною та необґрунтованою, такою що порушує її конституційне право на пенсію. А тому звернулася до суду з відповідним позовом, який просить задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві. Додатково пояснила, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, її трудовий стаж згідно відомостей трудової книжки складає 26 років. Перед виїздом позивача 26.10.1996 року з України до Ізраїлю на постійне проживання, де була прийнята на консульський облік в консульський відділ посольства України в Державі Ізраїль, проживала в Україні за адресою: м.Львів, вул..Круп'ярська, 20/5. Досягнувши 64-річного віку та маючи 26-річний страховий стаж та враховуючи, що жодних пенсійних виплат не отримувала, так як ані до виїзду,ані станом на сьогоднішній день пенсія позивачу не призначалась, 06.06.2017 року через представника звернулась до Пенсійного Фонду України із заявою про визначення уповноваженого територіального органу, який має розглянути її заяву по суті. Листом ПФ України №7696/В-11 від 16.06.2017 року таким органом було визначено Личаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України м.Львова. Крім того, позивач через представника, який діяв на підставі нотаріальної та апостильованої довіреності, звернулась 06.06.2017 року до Личаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова із заявою про призначення пенсії. Однак, листом №37/В-12/Л2 від 13.06.2017 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії з підстав, зазначених в позові. Крім того, листом №2179/02-11 від 23.06.2017 року позивачу було відмовлено повторно з аналогічних мотивів. Вважає, що положеннями чинного Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено заборон щодо призначення та виплати пенсії особам, які виїхали на постійне проживання закордон, за умови наявності усіх умов, передбачених ст.26 вказаного Закону. Відповідні дисримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання закордон, скасовано рішенням Конституційного Суду України. А тому при наявності 64-річного віку та 26-річного страхового стажу позивач досягнула усіх умов, передбачених ст.26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», для призначення пенсії за віком.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав його необґрунтованості та безпідставності. Крім того, заперечення відповідача на позов викладено в долученому до матеріалів справи відзиві на позов. Мотиви заперечення відповідача проти позову аналогічні мотивам відмови в призначенні та виплати позивачу ОСОБА_4 пенсії за віком.

Ухвалою судді від 20.10.2017 року відкрито провадження по справі (в редакції КАС України до набрання чинності змінами від 03.10.2017 року).

У зв’язку з набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року та вступом в дію 15.12.2017 року нового Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснював розгляд даної справи за правилами КАС України від 15.12.2017 року з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 30.07.2018 року закрито підготовче провадження по справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши думку учасників справи, оглянувши матеріали справи ухвалюючи рішення відповідно до вимог ст.246 КАС України, суд вважає, що в позові слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що стверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон КС №232591, виданого органом 2ISR, 27.08.2003 року. ІПН НОМЕР_1 (а.с.28-45).

26.10.1996 року позивач ОСОБА_4 виїхала з України до Ізраїлю на постійне проживання, де була прийнята на консульський облік в консульський відділ посольства України в Державі Ізраїль.

Трудовий стаж позивача згідно відомостей трудової книжки складає 26 років (а.с.46-66).

Досягнувши 64-річного віку та маючи 26-річний страховий стаж, а також враховуючи те, що жодних пенсійних виплат попередньо не отримувала, то 06.06.2017 року через представника, який діяв на підставі нотаріальної та апостильованої довіреності, позивач ОСОБА_4 звернулась до управління ПФ України із заявою про призначення пенсії (а.с72-74.).

Однак, листом Личаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Львова (первісний відповідач) №37/В-12/Л2 від 13.06.2017 року позивачу ОСОБА_4 було відмовлено в призначенні пенсії з підстав недотримання вимоги щодо особистого звернення про призначення пенсії, оскільки представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності не мають законних повноважень подавати до УПФУ особисту заяву позивача про призначення пенсії; відсутності міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, якою б дозволено було відповідачу призначити пенсію позивачу; відсутності у позивача реєстрації на території України за місцем знаходження відповідача; невідповідності документа, що посвідчує особу позивача ОСОБА_5 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005 року; відсутності у позивача українського громадянства (а.с.75-77).

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Положеннями ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено виплату пенсії громадянам, які виїхали за кордон. Так, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від’їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. ОСОБА_5 переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаного положення законодавства свідчить про те, що громадяни, які до виїзду на постійне місце проживання за кордон не звернулися за призначенням пенсії і така їм до виїзду призначена не була, то у таких громадян у відповідності до ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутнє право на призначення пенсії.

Так як позивач ОСОБА_4 виїхала за кордон на постійне місце проживання в 1996 році, а із заявою про призначення пенсії звернулась лише 2017 року, тобто після виїзду за кордон, то відповідно у такої відсутнє право на призначення пенсії.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними). Як зазначено в п. 3.3 вказаного рішення, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Також в основі мотивувань судових рішень знайшло своє відображення рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі "Пічкур проти України".

Покликання сторони позивача на положення Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 суд вважає хибним, оскільки таке стосується визнання неконституційними положення про припинення виплати пенсій особам, які виїхали за кордон, а не щодо призначення вперше пенсії особам, які виїхали за кордон до набуття прав на неї.

Зважаючи на вищенаведені положення законодавства, суд прийшов до висновку, що за своєю суттю відмова відповідача у призначенні позивачу ОСОБА_4 пенсії за віком є обґрунтованою, однак мотиви такої відмови не відповідають положенням чинного пенсійного законодавства, оскільки позивач ОСОБА_4 є громадянкою України, ст.44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає можливість звернення із заявою про призначення пенсії як особисто, так і через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. А положення щодо відсутності укладеної між Україною та Ізраїлем міжнародної пенсійної угоди визнано неконституційним положенням.

А тому суд вважає заявлений позов необґрунтованим та безпідставним, а відтак в задоволенні такого відмовляє.

Керуючись ст. ст. 6,9,72-77,295,297 КАС України, ст.44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд, –

ухвалив:

В позові – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку в порядок та строки, передбачені ст.ст.295,297 КАС України, п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім’я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_4: м.Запоріжжя, пр.-т.Соборний, 160, оф.10/23.

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області – м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10.

Повне судове рішення складено та підписано 08 жовтня 2018 року.

Суддя: Шеремета Г. І.