Рішення № 77054244, 19.09.2018, Миронівський районний суд Київської області

19.09.2018 Єдиний унікальний № 371/497/18

Провадження № 2/371/416/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

секретаря судових засідань ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Миронівська районна державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання правочину недійсним,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті обставини, що в провадженні Миронівського районного суду Київської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України. Вироком суду від 28 березня 2016 року ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні інкримінованого йому діяння, призначено покарання та звільнено від відбування покарання з випробуванням.

В ході розгляду кримінального провадження судом було встановлено, що в результаті зіткнення автомобіля, яким керував відповідач, з моторолером, водієм якого був позивач, останній отримав тяжкі тілесні ушкодження. Судовим рішенням був частково задоволений цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, із засудженого на користь потерпілого стягнуто моральну шкоду в сумі 30000 грн.

Вироком Апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року вирок Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року скасований в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_2

Вирок набрав чинності. Миронівським районним судом Київської області 02 лютого 2017 року видано виконавчий лист про стягнення коштів на користь позивача, який перебуває на примусовому виконанні.

Незважаючи на вжиті державним виконавцем заходи, станом на 06 лютого 2018 року стягнення за виконавчим листом не проводились.

Відповідачу ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності, виданого 17 березня 2010 року виконавчим комітетом Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, належав житловий будинок під номером 202 по вулиці Ситника Олександра села Карапиші Миронівського району Київської області.

31 березня 2016 року право власності на вказаний будинок за договором купівлі-продажу набула відповідач ОСОБА_6

Відчуження житлового будинку мало місце через декілька днів після постановлення судом першої інстанції вироку, яким із відповідача стягнуто на користь позивача грошові кошти.

Наведене вказує, що договір дарування був укладений відповідачем з метою унеможливити стягнення з нього грошових коштів шляхом звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно.

Відповідач був обізнаний про наявність заборгованості перед позивачем ОСОБА_2 та іншим потерпілим у кримінальному провадженні і передбачав негативні для себе наслідки у випадку примусового виконання вироку суду в частині стягнення суми відшкодування шляхом звернення стягнення на належне йому на праві власності нерухоме майно.

Відповідач ОСОБА_5 зареєстрований та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19 жовтня 2014 року по даний час. Після відчуження нерухомого майна він продовжує використовувати його для власного проживання, що вказує на ті обставини, що він діяв без наміру створення відповідних правових наслідків, які обумовлюються договором дарування нерухомого майна. Відповідач продовжує володіти та користуватися будинком, фактично продовжує користуватися правами власника.

Відповідач ОСОБА_6 доводиться ОСОБА_5 дружиною, тобто близьким родичем, що узгоджується з попередніми доводами про фіктивність спірного правочину та підтверджує їх.

Загалом у своїй сукупності зазначені обставини доводять, що відповідач уклав договір дарування належного йому на праві власності житлового будинку без наміру передати його безоплатно у власність іншої особи, що свідчить про фіктивність зазначеного правочину.

Укладення договору дарування житлового будинку унеможливлює стягнення на його користь грошових коштів з відповідача ОСОБА_5, порушує його право на отримання коштів за судовим рішенням.

На підставі статті 234 ЦК України просив визнати недійсним договір дарування, укладений відповідачами, посвідчений державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори 31 березня 2016 року.

Відповідач ОСОБА_5 23 липня 2018 року подав відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає. Вказав, що між ним та його дружиною ОСОБА_6 дійсно було укладено договір дарування житлового будинку, що знаходиться по вулиці О.Ситника, 202 села Карапиші Миронівського району Київської області. Оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

У 2016 році на розгляді у Миронівському районому суді Київської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням його за ст. 286 ч. 2 КК України. Санкція вказаної статті обвинувачення передбачає покарання у вигляді позбавлення волі. Він є особою похилого віку з незадовільним станом здоров’я. Усвідомлюючи, що може потрапити в місця позбавлення волі і в силу свого незадовільного стану здоров’я не повернутися з них, він прийняв рішення про дарування житлового будинку своїй дружині ОСОБА_6, щоб вона була забезпечена житлом та правом володіти, користуватися та розпоряджатися будинком, в т.ч. за його відсутності.

Вироком Миронівського районного суду від 28 березня 2016 року його було визнано винним у пред’явленому обвинуваченні за ст. 286 ч. 2 КК України з призначенням покарання у виді п’яти років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з двохрічним терміном випробовування.

Позивач ОСОБА_2, що являвся потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, після винесення вироку висловлював своє невдоволення тим, що йому не було призначено міру покарання у виді реального позбавлення волі, та повідомив про намір оскаржити вирок.

В подальшому він реалізував свій намір та подав апеляційну скаргу на вирок Миронівського районного суду. В скарзі, вважаючи м’яким покарання, призначене судом, ОСОБА_2 просив суд призначити йому покарання у виді реального позбавлення волі.

При укладенні оспорюваного договору дарування його дії були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, він бажав передати житловий будинок в дар своїй дружині.

Дружина ОСОБА_6 прийняла житловий будинку під номером 202, що по вулиці О.Ситника села Карапиші Миронівського району Київської області в дарунок, на даний час фактично проживає в ньому, володіє та користується ним. Таким чином, дії ОСОБА_6 також були спрямовані на реальне набуття у власність житлового будинку, вона бажала прийняти його в дар.

Доводи позивача про те, що договір дарування було укладено з метою унеможливити стягнення з нього грошових коштів, є припущенням позивача і не доводить відсутність у нього та його дружини, як учасників правочину, наміру створити юридичні наслідки, передбачені правочином. В будинку він проживає як член сім’ї власника будинку, що узгоджується з нормами ст. 150 ЖК УРСР.

На момент укладення оспорюваного договору вирок суду не набрав законної сили, тому не підлягав виконанню.

На погашення сум, присуджених вироком суду, з його пенсії щомісяця відраховують кошти. Чому вони не перераховувалися органом виконавчої служби потерпілому ОСОБА_2 йому не відомо. Для з’ясування суми заборгованості ним було подано заяву до органу державної виконавчої служби, проте відповіді на даний час не надійшло.

Укладений правочин відповідає приписам статей 202, 203, 717 ЦК України.

23 липня 2018 року відзив на позов подала відповідач ОСОБА_6 У відзиві відповідач вказала, що позовні вимоги вважає безпідставними. Вона прийняла в дарунок житловий будинок під номером 202 по вулиці О.Ситника села Карапиші Миронівського району Київської області, проживає в ньому, набувши право власності на будинок, володіє та користується ним.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, в поясненнях послався на обставини, викладені в поданій до суду позовній заяві.

Заявлені позивачем вимоги підтримав його представник ОСОБА_3

Представник відповідачів ОСОБА_4 позов не визнала. Заперечуючи проти вимог позивача, зазначила, що укладений правочин відповідає вимогам закону. На час його вчинення відповідач ОСОБА_5 не знав, що буде відкрито виконавче провадження та наявними підстави для накладення стягнення на належне йому майно. Він пропонував допомогу позивачу під час розгляду кримінального провадження, проте той відмовився. Відповідач є особою похилого віку, хворіє, потребує лікування, відшкодувати шкоду одноразовим платежем не має можливості. Відповідач має пенсію, з якої можуть здійснюватися стягнення, ймовірно має інше рухоме майно. Державний виконавець не здійснив всіх заходів до виявлення такого майна з метою належного та своєчасного стягнення.

Суд, заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

За змістом статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України передбачає, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Стаття 16 ЦК України містить перелік способів захисту цивільних прав, одним з яких являється визнання правочину недійсним.

Судом встановлено такі фактичні обставини.

Відповідачу ОСОБА_5 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області 17 березня 2010 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації» 17 березня 2010 року за № 1680, належав житловий будинок під номером 202 по вулиці О.Ситника села Карапиші Миронівського району Київської області.

31 березня 2016 року між відповідачами було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, за умовами якого дарувальник ОСОБА_5 подарував своїй дружині ОСОБА_6 вказаний житловий будинок.

Такі дані підтверджені договором дарування житлового будинку, посвідченим державним нотаріусом Миронівської державної нотаріальної контори Київської області 31 березня 2016 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1-623.

Згідно з частиною першою ;an=843793">статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на фіктивність укладеного між відповідачами договору дарування.

Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16).

Як роз’яснено у пунктах 7, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, зокрема, що у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені та така особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції чи віндикації.

Обґрунтовуючи свою заінтересованість у результатах оспорювання вказаного вище договору дарування, позивач посилався на те, що зазначеним правочином порушуються його права на відшкодування шкоди, спричиненої злочином.

Судом встановлено, що в провадженні Миронівського районного суду Київської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.

Вироком Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, за вчинений злочин йому призначено покарання у виді позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням.

В ході розгляду кримінального провадження судом було встановлено, що шкоди здоров’ю позивача завдано з вини відповідача, який порушив правила дорожнього руху.

Вироком Апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року вирок Миронівського районного суду Київської області від 28 березня 2016 року скасований в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_2

Вказаним судовим рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто моральну шкоду в сумі 58039, 51 грн.

Вказані обставини не заперечуються представником відповідача ОСОБА_5

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення за виконавчими документами, в першу чергу, звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання. У випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

За змістом листа старшого державного виконавця Миронівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області № 2648 від 06 лютого 2018 року 20 квітня 2017 року на виконання рішення суду виконавчою службою відкрито виконавче провадження.

20 квітня 2017 року державний виконавець встановив факт отримання боржником доходу у виді пенсії, 25 квітня 2017 року та 04 жовтня 2017 року приймались рішення про звернення стягнення на пенсію боржника, станом на 06 лютого 2018 року відрахування з пенсії не проводились.

Викладені у листі відомості вказують на ті обставини, що державним виконавцем не з’ясовувалось питання про наявність чи відсутність у боржника іншого майна (крім нерухомого та транспортних засобів), на яке можливо звернути стягнення, не вчинено всіх передбачених законом заходів до належного виконання судового рішення.

Згідно даних листа старшого державного виконавця Миронівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області № 10270 від 10 серпня 2018 року станом на серпень місяць 2018 року борг відповідача за судовим рішенням складає 53798,11 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що особисті права позивача не були порушені внаслідок відчуження вказаного вище будинку на підставі укладеного між сторонами договору дарування . Підстави для стягнення боргу на час укладення правочину не виникли, стягнення коштів після відкриття виконавчого провадження могло бути проведено в інший передбачений законом спосіб, у тому числі, з урахуванням співмірності розміру заборгованості вартості майна.

На підставі спірного договору дарування було зареєстровано право власності набувача квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Ці обставини підтверджені даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 120649196 від 14 квітня 2018 року.

В результаті вказаних дій дарувальником було втрачено, а обдаровуваною безоплатно набуто право власності на житловий будинок.

Судом не встановлено, що відповідачі вчинили оспорюваний правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, що вони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Проживання відповідача ОСОБА_5 у належному його дружині житловому будинку не може вважатися ознакою фіктивності правочину. Позивачем не доведено наявності розумного сумніву в тому, що наміри сторін оспорюваного правочину не були спрямовані на укладення між ними договору даруванн я.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, не є доведеними.

Позивач не довів, що укладенням оспорюваного правочину порушено його права, послався на припущення щодо фіктивності правочину, тому його вимоги не є доведеними.

На підставі викладеного, ст.ст. 16, 202, 203, 215, 717, 719, 722 ЦК України, пунктів 7, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 264, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Миронівська районна державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Київській області, про визнання правочину недійсним повністю.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2, паспорт серії СТ127338, виданий Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 02 червня 2009 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса зареєстрованого місця проживання: Київська областьМиронівський район, село Карапиші, вулиця Набережна, 14.

Відповідачі:

ОСОБА_5, паспорт серії СМ059980, виданий Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 13 квітня 1999 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, адреса зареєстрованого місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_6, паспорт серії СК781225, виданий Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 20 лютого 1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, адреса зареєстрованого місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Третя особа:

Миронівська районна державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Київській області,адреса місцезнаходження: Київська область, місто Миронівка, вулиця Соборності, 58-а, ЄДРПОУ 02884457.

Дата складання повного тексту судового рішення 28 вересня 2018 року.

Суддя підпис ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук