Ухвала суду № 77053589, 10.10.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/7568/18

Провадження № 2/461/1542/18

УХВАЛА

10.10.2018 року суддя Галицького районного суду м. Львова Фролова Л.Д., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення його позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до позивачів. Свої вимоги мотивує тим, що 11 вересня 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, предметом якого стала грошова сума – 780000 грн. строком повернення до 25 вересня 2017 року. У зв’язку з неповерненням вчасно відповідачем грошових коштів, 23 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Малиновського районного суду м. Одеси з відповідним позовом. В ході розгляду справи ОСОБА_2 позовні вимоги визнав та заявляв про готовність провести переоформлення належних йому 3/4 частин квартири 6 «б» в буд. 26 по вул. П. Чайковського у м. Львові, яке в подальшому не відбулося. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_1 був задоволений та з ОСОБА_2 на його користь було стягнуто 780000 грн. При зверненні позивача до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду ним було з’ясовано, що 09 серпня 2018 року відповідач подарував належні йому частки своїй дочці ОСОБА_3

Позивач вважає, що укладення договору дарування ОСОБА_4 є фіктивним та направлене на убезпечення майна від звернення на нього стягнення, та просить суд визнати недійсним цей договір.

До позову додана заява про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на 3/4 частини квартири 6 «б» в буд. 26 по вул. П. Чайковського у м. Львові. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вказане майно було подароване ОСОБА_2 своїй дочці ОСОБА_3 відразу після набрання рішенням суду законної сили. Дана квартира була єдиним майном ОСОБА_4, на яке можливо було звернути стягнення для виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси.

Розгляд заяви здійснено судом у строки, визначені ч. 1 ст. 153 ЦПК України, в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання, що відповідає правилам ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно із п. п. 4, 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Проаналізувавши документи, додані до заяви про забезпечення позову, суд вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач у заяві про забезпечення позову не вказує на докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивача, а лише посилається на необхідність обмеження відповідача ОСОБА_3 у реалізації права власності.

У суду відсутні відомості, які б могли свідчити про те, що відповідач ОСОБА_3, власник квартири, у якої відсутні договірні зобов’язання перед позивачем, буде діяти недобросовісно.

Враховуючи вимоги ЦПК України, суддя приходить до висновку, що задоволення зазначеного клопотання про забезпечення позову призвело б до вирішення спору по суті до початку судового розгляду, оскільки таким рішенням суд фактично надав би оцінку законності відчуження нерухомого майна. Також, з матеріалів поданого позову та вимоги щодо забезпечення позову суд не вбачає очевидних ознак недійсності правочину, а тому відмовляє у задоволенні клопотання про забезпечення позову, як безпідставного.

Такий висновок суду відповідає положенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 pоку, згідно з якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна або обмежений у праві власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Керуючись ст. ст. 149-152 ЦПК України, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення його позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подано протягом п’яти днів з дня оголошення ухвали до Львівського апеляційного суду. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Л.Д. Фролова