Рішення № 77049568, 09.10.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6327/18

Провадження № 2/219/2178/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут Донецької області у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» (далі за текстом – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 32935,67 гривень та витрат по сплаті судового збору в розмірі 1762 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 серпня 2006 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № DNH4KP73280223, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 11032,70 грн. Відповідач особистим підписом в заяві підтвердив свою згоду про те, що він попередньо був ознайомлений та погодився з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які були йому надані у письмовій формі, отримав повну інформацію про умови кредитування та підписана ним заява про отримання кредиту разом з запропонованими банком умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між банком та відповідачем кредитний договір. Отже, при укладанні договору сторони керувались положенням ч. 1 ст. 634 ЦК України, який визначає, що договір приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Так, умовами договору № DNH4KP73280223 визначено, що банк надає клієнту строковий кредиту сумі 11035,70 грн., на строк 01 серпня 2006 року по 01 лютого 2010 року включно, в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів в обумовлені у заяві та умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати (з 21 по 28 число кожного місяця), позичальник повинен надавати банку (щомісячний платіж) у сумі 399,40 грн., для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. Позичальник зобов’язується повернути суму кредиту, процентів, комісії відповідно до заяви та умов. При порушенні позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, він сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6,00% на місяць розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості. Отже основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, враховуючи що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Позивач свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, однак позичальник взяті на себе зобов’язання за договором належним чином до сьогодні не виконав, у зв’язку з чим, розмір простроченої заборгованості ОСОБА_2 по кредиту перед ПАТ КБ ПРИВАТБАНК відповідно до детального розрахунку станом на 24 травня 2018 року складає 9023,47 грн. В пунктах 3.2.2, 3.2.3, 3.2.9 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, до яких приєднався відповідач підписуючи договір (заяву) № DNH4KP73280223, визначено обов’язок позичальника здійснювати погашення кредиту у порядку та строки відповідно до заяви, сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до заяви та п.п. 4.1, 4.2 даних умов та тарифів. Повністю повернути кредит до дати, зазначеної в заяві. При непогашені кредиту в строки, зазначені в заяві, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється відповідно до п. 4.2 Умов з дати виникнення простроченої заборгованості. Отже, датою 01 лютого 2010 року в договорі (заяві) № DNH4KP73280223 саме визначено кінцеву дату виконання позичальником дій щодо повернення кредиту за умов відсутності порушень по сплаті та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання ОСОБА_2 своїх грошових зобов’язань за договором та припинення зобов’язань в цілому. Відповідно до п.п. 4.1, 4.7 Умов, за користування кредитом у період з дати укладання договору до дати погашення кредиту позичальник щомісяця в період сплати сплачує відсотки у розмірі, зазначеному у заяві. При непогашені кредиту в строки, установлені у заяві й п. 3.2.2 Умов, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється згідно п. 4.2 Умов з дати виникнення простроченої заборгованості. Отримані відповідачем кредитні кошти до теперішнього часу банку не повернуті, тим самим, враховуючи що договір (заява) № DNH4KP73280223 не є розірваним, чи припиненим, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами. Виходячи з вищенаведеного, позивач вважає за необхідне захистити свої права в судовому порядку та стягнути з боржника на користь позивача суму заборгованості по нарахованим на прострочену заборгованість відсоткам за період відповідний збільшеному терміну позовної давності встановленого п. 5.5 Умов, з 24 травня 2013 року по 24 травня 2018 року за наступним розрахунком: сума простроченої заборгованості по кредиту * розмір % ставки в день * кількість днів прострочення / 100, тобто заборгованість по відсоткам згідно розрахунку складає 32935,67 грн. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Любчика О.В. від 22 червня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 15 годину 00 хвилин 10 липня 2018 року, яке в подальшому відкладено на 04 вересня 2018 року на 08 годину 30 хвилин у зв’язку з відпусткою судді.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2018 року у зв’язку з перебуванням судді Любчика О.В. у відрядженні на підставі розпорядження в.о. керівника Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_4 справу розподілено у провадження судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Конопленко О.С.

Судове засідання, призначене на 08 годину 30 хвилин 04 вересня 2018 року, ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2018 року відкладене на 28 вересня 2018 року на 09 годину 00 хвилин у зв'язку з неявкою сторін.

13 вересня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі з огляду на те, що сплив строк позовної давності. Так, відповідачем зазначено, що позивач у 2013 році вже звертався в Артемівський міськрайонний суд з позовом про стягнення заборгованості за договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року у сумі 111841,84 гривень, розрахованої станом на 16 січня 2013 року, до складу якої були включені 10872,55 гривень – заборгованість за кредитом, 39193,39 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом, 55973,91 гривень – пеня, 500 гривень – штраф (фіксована частина), 5301,99 гривень – штраф (процентна складова). 12 червня 2013 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області (суддя Худіна О.О.) ухвалив рішення № 219/944/2013-ц, яким відмовив у повному обсязі у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв’язку зі спливом строку позовної давності. Справа знаходиться в архіві Артемівського міськрайонного суду Донецької області, зазначене рішення оприлюднено 30 вересня 2013 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень. З інформації, оприлюдненої на сайті «Судова влада України», убачається, що новий позов поданий в Артемівський міськрайонний суд Донецької області 15 червня 2018 року, тобто знову за межами строку позовної давності. З наданої при позові заяви позичальника № DNH4KP73280223 вбачається, що кредит у сумі 11035,70 гривень надається позичальнику на строк 42 місяців по 01 жовтня 2010 року включно. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період оплати з 21 по 28 число кожного місяця щомісячними платежами у сумі 399,40 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат. З розрахунку позивача вбачається, що проценти за користування кредитом позичальник останній раз сплатив 20 листопада 2006 року у сумі 237,24 гривень і більше їх взагалі не сплачував. Оскільки період оплати з 21 по 28 число кожного місяця, то вже 29 грудня 2006 року позивачу стало відомо про порушення його права отримувати від позичальника проценти і він міг звернутися до суду для примусового стягнення несплачених процентів не пізніше 30 грудня 2009 року. З огляду на викладене, ОСОБА_2 просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, який сплив 30 грудня 2009 року, та відмовити з цих підстав у задоволені позову у повному обсязі.

27 вересня 2018 року до суду надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що банк та позичальник погодили, що відсотки нараховуються щомісячно на фактичний залишок заборгованості по кредиту до дати погашення кредиту, тобто дати, коли позичальник не виконає зобов’язання в повному обсязі належним чином. Якщо ж виникла прострочена заборгованість, то відсотки нараховуються за ставкою зазначеною у заяві. Згідно до заяви сторони встановили поточну відсоткову ставку в розмірі 2,09 у місяць та прострочену 6,00% у місяць. Не потрібно плутати строк виконання зобов’язання та дату погашення кредиту, строк виконання зобов’язання сторони визначили до 01 лютого 2010 року, а дата погашення кредиту – це дата, коли позичальник виконає зобов’язання належним чином. Таким чином, нарахування банком відсотків після закінчення строку виконання зобов’язання за поточною ставкою 25,08% річних та простроченою ставкою 72,00% річних є цілком законним та повністю узгоджується з умовами надання споживчого кредиту. Отриманні відповідачем кредитні кошти до теперішнього часу банку не повернені, тим самим, враховуючи що договір (заява) не є розірваним або припиненим, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитним коштами. Таким чином, враховуючи, що сплата відсотків за договором позичальником повинна здійснюватися щомісяця, то і позовна давність за вимогами, пов’язаними зі стягненням заборгованості за простроченими щомісячними платежами (відсотків за користування кредитом), повинна обчислюватися за період, відповідний терміну загальної позовної давності з дати звернення до суду, якщо термін не збільшений умовами договору. З урахуванням викладеного, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

28 вересня 2018 року ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області було оголошено перерву у судовому засіданні до 11 години 30 хвилин 05 жовтня 2018 року для витребування з архіву суду матеріалів цивільної справи № 219/944/2013-ц.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та відповідь на відзив, надавши пояснення аналогічні тим, що в них викладені, з огляду на що просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справ повідомлявся належним чином у відповідності до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою його міста проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, а також у відповідності до частини 9 статті 128 ЦПК України – засобом телефонного зв’язку, що оформлено відповідною телефонограмою. 03 жовтня 2018 року звернувся до суду із заявою, у якій зазначив, що не має можливості прийняти участь у судовому засіданні, а тому просить розглянути справу з урахуванням наданого суду відзиву.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом установлено, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено споживчий договір (заява) кредиту № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року, на підставі якого відповідач отримав строковий кредит у сумі 11035,70 гривень на строк 42 місяця по 01 лютого 2010 року включно, з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованість по кредиту в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів, в обумовлених у заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам строки, а також сплату комісії, яка зазначена в умовах. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з «21» по «28»число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 399,40 гривень для погашення за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. Споживчий строковий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. Строк, термін повернення, розмір кредиту, цілі, відсотки, винагороди, розмір щомісячного платежу та період уплати платежів визначені в заяві позичальника, підписанням якої клієнт та банк укладають кредитно-заставний договір. Кредит надається в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в обумовлені у заяві строки (а.с. 7-11).

Згідно копії статуту ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК», затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 03 квітня 2017 року № 409 та погодженого Національним банком України 19 квітня 2017 року, за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв’язку із зміною типу Банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК», яке є правонаступником всіх прав та зобов’язань Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк». Єдиним акціонером Банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава в особі Міністерства фінансів України (а.с. 18).

Відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д (а.с. 17).

Згідно копії банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, наданої Національним банком України, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_3 внесено до державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 16).

З копії відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_3 «ПРИВАТБАНК» є юридичною особою, його керівником є ОСОБА_5, та видами діяльності за КВЕД-2010 є: 64.19 Інші види грошового посередництва, 64.92 Інші види кредитування, 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у., 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12 Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 14).

З розрахунку заборгованості за договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року вбачається, що відповідач має заборгованість по відсоткам нарахованим на прострочену заборгованість по кредиту за період з 24 травня 2013 року по 24 травня 2018 року у сумі 32935,67 грн. (а.с. 5-6).

З виписки по рахунку 29092500235714 ОСОБА_2 за період з 01 січня 2018 року по 28 вересня 2018 року вбачається, що мало місце автоматичне списання коштів на прострочену заборгованість 12 березня 2018 року, 12 квітня 2018 року та 11 травня 2018 року, тобто це не є добровільною та усвідомленою дією відповідача, це було зроблено позивачем без згоди з відповідачем, а тому суд не моє розцінювати ці дії як добровільне бажання відповідача погашення спірної суми боргу (а.с. 62).

З копії рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року, оригінал якого наявний в матеріалах справи № 219/944/2013-ц, витребуваної та дослідженої судом під час судового розгляду, вбачається, що у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами 01 серпня 2006 року на суму 11035,70 гривень, відмовлено у повному обсязі (а.с. 72-73).

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року, оригінал якого наявний в матеріалах справи № 219/944/2013-ц, витребуваної та дослідженої судом під час судового розгляду, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволена частково, у зв’язку з чим рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року скасовано, а позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом в сумі 10872,55 гривень, 39193,39 гривень – заборгованість по процентам за користування кредитом та пеню за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором в сумі 1100 гривень, а всього 61065,94 гривень; у задоволені решти вимог відмовлено (а.с. 74-76).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року, оригінал якої наявний в матеріалах справи № 219/944/2013-ц, витребуваної та дослідженої судом під час судового розгляду, касаційні скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_2 задоволені частково, рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 77-79).

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року, оригінал якого наявний в матеріалах справи № 219/944/2013-ц, витребуваної та дослідженої судом під час судового розгляду, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задоволена частково: рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року скасовано, а у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 80-81). З мотивувальної частини вказаного рішення вбачається, що під час розгляду справи встановлено, що боржник порушував умови кредитного договору, в тому числі в частині щомісячного погашення кредиту та процентів за користування кредитом, з приводу чого банком надана відповідна довідка щодо вказаної заборгованості, тобто вимоги позивача про стягнення заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором обґрунтовані, але враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором відмовлено у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Згідно з частинам 4 та 5 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) за кредитним договором банк чи інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у строк, встановлений договором. Боржник зобов’язаний виконати своє зобов’язання, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не передбачено договором або законом.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Споживчий кредит – це кошти що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

За ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно умов надання споживчого кредиту ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» взяв на себе зобов'язання надати позичальнику – ОСОБА_2 кредит шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок для обліку кредиту. Строк повернення кредиту визначений до 01 лютого 2010 року включно.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку до того, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, чим порушив умови взятих на себе зобов’язань.

Відповідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, встановлений ст. 261 ЦК України пропущено без поважних причин, суд також відмовляє у позові, але вже з інших мотивів: у зв'язку з пропуском встановленого строку.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року роз’яснено щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України, а саме у п. 3.2 вказаного рішення одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у п. 3 ст. 3 Цивільного Кодексу України.

Разом з тим, зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд вважає, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Згідно ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Враховуючи положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв’язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Згідно роз'яснень, які містяться у п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, тощо).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України від 20 листопада 2013 року у справі про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). У справі, рішення в якій переглядається, касаційним судом правильно застосовано ст. 257 ЦК України та п.7 ч.11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що відповідно до ч.1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови у задоволені заяви.

Аналогічна позиція щодо застосування строків позовної давності висловлена і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України від 09 листопада 2016 року у справі про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2015 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно правової позиці, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 07 червня 2017 року у справі № 6-298цс17, згідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Такі ж самі висновки і у Постанові Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18), де Верховний суд зазначив ще й те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Оскільки споживчим договором визначено кінцевий термін повернення кредиту, а саме 01 лютого 2010 року включно, по якому рішенням в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, то з урахуванням вищевказаної правової позиції, частини 3 статті 264 ЦК України та статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову, а враховуючи, що позов був пред’явлений 05 лютого 2013 року, початком перебігу строку позовної давності слід вважати 06 лютого 2013 року.

Позовну заяву, про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 24 травня 2013 року по 24 травня 2018 року у сумі 32935 (тридцять дві тисячі дев’яносто тридцять п’ять) гривень 67 копійок, отримано судом 15 червня 2018 року. З вказаних обставин, з часу наступного дня після пред’явлення позову – 06 лютого 2013 року до часу звернення із вказаним позовом до суду – 15 червня 2018 року сплив строк загальної позовної давності – 3 (три) роки. Також слід зауважити, що сторони не укладали у письмовій формі договір про збільшення позовної давності, як того вимагає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Також слід зазначити, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасної реалізації ними права на судовий захист. Інститут строків в цивільному процесі стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознаки стабільності.

До того ж, суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення у справах «Девеер проти Бельгії», «Голдер проти Сполученого Королівства»).

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, суд враховує принцип верховенства права та судову практику Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення у справі «Ілхан проти Туреччини»).

Позивачем в установленому законом порядку не заявлено клопотання про поновлення строків звернення до суду та не доведено поважність причин пропуску позовної давності. Поважними причинами за чинним законодавством визнаються обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається з позовною заявою, та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідачем надано суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог у зв’язку з їх спливом.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та протоколом судового засідання.

Згідно статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що суд зобов’язаний застосувати сплив строку позовної давності і тому не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому в їх задоволені слід відмовити за спливом позовної давності.

Оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено, суд відповідно до вимог п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а залишає їх за позивачем.

Керуючись статтями 251, 253, 256, 257, 259, 261, 264, 267, 526, 527, 530, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 12, 81, 82, 141, 259, 264-265, 268, 280-284, 356 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволені позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК», місцезнаходження якого: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_2, місце проживання якого: 84511, Донецька обл., м. Бахмут, врп. ст. Артемівськ-1, буд. 1, РНОКПП НОМЕР_1, про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 24 травня 2013 року по 24 травня 2018 року у сумі 32935 (тридцять дві тисячі дев’яносто тридцять п’ять) гривень 67 копійок, судового збору в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Повний текст рішення суду виготовлено 09 жовтня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

05.10.2018

Суддя О.С.Конопленко