Постанова № 77046537, 11.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 1840/3229/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Калитки О. М. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2018, суддя І.Г. Шевченко, м. Суми, по справі № 1840/3229/18

за позовом ОСОБА_1

до Зарічного відділу Державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Зарічного відділу Державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просила суд: визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 02.08.2018, винесену у виконавчому провадженні №55816342 Зарічним ВДВС м. Суми, відповідно до якої з ОСОБА_1 підлягає стягненню виконавчий збір у сумі 14980,00грн.

В обгрунтування позову зазначила, що оскаржувана постанова суперечить ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, а також ст.27, п.7 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, оскільки даною постановою повторно стягнуто виконавчий збір, та не враховано попереднє часткове стягнення виконавчого збору в розмірі 394,02грн. Крім того, вказує, що в постанові замість стягувача «Держава» зазначено Зарічний ВДВС м. Суми.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, а саме: Закону України "Про виконавче провадження", неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Також просив розглянути справу у відсутності представника відповідача.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Представник позивача надав клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача та її представника.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у відповідача на виконанні у період з 21.11.2014 по 25.10.2017 перебувало виконавче провадження №45582140 з приводу примусового виконання виконавчого листа №591/3955/14-ц, виданого 21.11.2014 Зарічним районним судом м. Суми, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 149 800,00грн. (а.с.29,22,23,9).

В межах виконавчого провадження № 45582140 державним виконавцем Колесевою А.О. винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 12.01.2016, відповідно до якої постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 14980,00грн. (а.с.12).

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу державного виконавця Товарніченко Є.А. у виконавчому провадженні №45582140 від 25.10.2017 виконавчий лист №591/3955/14-ц повернуто стягувачу (а.с.9) на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). Згідно вказаної постанови борг утримано частково у розмірі 3936,74грн., залишок боргу 145863,26грн., залишок нестягнутого виконавчого збору складає 14585,98грн., тобто даною постановою підтверджено часткову сплату виконавчого збору в розмірі 394,02грн.

14.02.2018 ОСОБА_2 повторно звернувся до Зарічного ВДВС м. Суми з заявою про примусове виконання зазначеного виконавчого листа №591/3955/14-ц, виданого 21.11.2014 Зарічним районним судом м. Суми, про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (а.с.25), на підставі якої 16.02.2018 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55816342 (а.с.24) та в тому числі зазначено про стягнення виконавчого збору в розмірі 14980,00грн.

09.07.2018 після встановлення факту часткової сплати боргу та суми виконавчого збору, державним виконавцем за місцем роботи боржника (позивача у справі) було надіслано вимогу виконавця, в якій сума боргу та виконавчого збору була зменшена, зокрема, розмір виконавчого збору було зазначено з урахуванням часткової сплати, в тому числі за попереднім виконавчим провадженням у розмірі 14585грн.98коп.(а.с.26).

16.07.2018 боржник у повному обсязі виконав рішення суду, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою про повний розрахунок від 16.07.2018 (а.с.11).

02.08.2018, у зв'язку з поданою 16.07.2018 заявою стягувача (а.с.27) була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), та постановлено вивести в окреме провадження виконавчий збір (а.с.28).

02.08.2018, на підставі даної постанови було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 14 980,00грн. (а.с.13), яка була передана на примусове виконання, у зв'язку з чим 08.08.2018 відкрито виконавче №56957537.

Не погодившись із зазначеної постановою, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідач, при прийнятті оскаржуваної постанови, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» №1404VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404VІІІ від 02.06.2016) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно ч.2 ст. 27 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016, в редакції на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №55816342 від 16.02.2018 (а.с.24) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

На підстав даних норм, за заявою стягувача про стягнення на його користь суми боргу, зазначеного у виконавчому листі в розмірі 149800,00грн. (а.с.25,29), відповідачем 16.02.2018 була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №55816342 про стягнення 149800грн. суми боргу та постановлено до стягнення 10% виконавчого збору від суми стягнення - 14980,00грн. (а.с.24).

Згідно ч.3 ст. 40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У зв'язку з тим, що виконавче провадження №55816342 було закінчено 02.08.2018 на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), державним виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 02.08.2018 (а.с.28), у відповідності до ч.3 ст.40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 було постановлено вивести виконавчий збір в окреме провадження, у зв'язку з чим 02.08.2018 винесена постанова про стягнення виконавчого збору. В свою чергу, дана постанова від 02.08.2018 №55816342, як виконавчий документ у розумінні ст. 3 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 підлягала примусовому виконанню, та була направлена на примусове виконання у відповідності до ч.3 ст. 40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016, з приводу чого відкрито виконавче провадження №56957537 від 08.08.2018 (а.с.7).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 02.08.2018 №55816342 (а.с.13) діяв у відповідності до ст.ст.3,27,40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016.

Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що як ч.6 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999 так і ч.3 ст. 40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 було передбачено виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження у разі, якщо виконавче провадження завершено, а виконавчий збір не стягнуто, а тому державний виконавець ще в 2017 році повинен був вивести постанову про стягнення виконавчого збору в окреме провадження, оскільки таке виведення можливе лише за певних умов, визначених приписами даних норм.

Так, згідно ч.6 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999, що була чинна до 05.01.2017, було передбачено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Згідно ч.3 ст. 40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016, чинної з 05.01.2017 станом на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.10.2017 (а.с.9), у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.9), виконавче провадження в 2017 році було завершено, у зв'язку з відсутністю майна (п.2 ч.1 ст. 47 за нормами Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999, та п.2 ч.1 ст. 37 в редакції Закону від 02.06.2016 №1404VІІІ), що не передбачало винесення постанов про стягнення виконавчого збору для їх виведення в окреме провадження.

Дійсно, як вбачається з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.10.2017 (а.с.9), в ній йде мова про те, що виконавче провадження про стягнення виконавчого збору виведено в окреме провадження. Однак, в такому випадку, за змістом даної інформації на час винесення такої постанови, державний виконавець повинен був винести постанову про виведення виконавчого збору в окреме провадження та про стягнення виконавчого збору для примусового виконання у порядку встановленому Законом.

Судом, при огляді всіх трьох виконавчих проваджень, було встановлено, що жодних постанов, якими було б постановлено виведення виконавчого збору саме з цього виконавчого провадження №45582140, встановлено не було. Як зазначили представники відповідача, державним виконавцем в постанові про таке виведення (а.с.9) було зазначено помилково.

Помилковість зазначення такої інформації також підтверджується тим, що чинним законодавством не було передбачено виведення в окреме провадження виконавчого збору у випадах повернення виконавчого документа у зв'язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернено стягнення. Крім того, як було встановлено в судовому засіданні, виконавче провадження №45582140 було завершено та на сьогоднішній день перебуває в архіві Зарічного ВДВС м. Суми на зберіганні (термін зберігання 3 роки), і жодних виконавчих дій в рамках даного виконавчого провадження не здійснюється.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно спростував доводи позивача з посиланням на п.7 Перехідних положень розділу ХІІІ та ч.3 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999, розділу ІІІ п.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 щодо винесення відповідачем двох постанов про стягнення виконавчого збору та без врахування часткової сплати, з огляду на наступне.

Відповідно до п.7 Перехідних положень розділу ХІІІ Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Згідно ч.3 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999 постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. Схожі норми, в частині порядку стягнення при подальших пред'явлень передбачено і в ч. 6 ст.27 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016.

Однак, судом не було встановлено порушення порядку стягнення виконавчого збору. Як вбачається з досліджених матеріалів справи, а також виконавчих проваджень, на виконанні у Зарічному ВДВС м.Суми перебуває саме одне виконавче провадження №56957537, з приводу примусового виконання виконавчого збору на підставі постанови від 02.08.2018 №55816342 (а.с.13), що була винесена на підставі ч.3 ст. 40 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 після постановлення про таке виведення (а.с.28), у зв'язку з закінченням виконавчого провадження через фактичне виконання на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016. При цьому в даній постанові від 02.08.2018 (а.с.28) зазначено, що сума не сплаченого виконавчого збору при примусовому виконанні виконавчого листа, який вперше надійшов на виконання в 2014р. станом на 02.02.2018 складає 13679грн.81коп. Тобто доводи з приводу повторного стягнення виконавчого збору та з приводу не врахування сплаченого збору не знайшли своє підтвердження та спростовані, зокрема, вимогою (а.с.26), постановою про закінчення виконавчого провадження (а.с.28), а також розпорядженнями (а.с.30).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що представник позивача фактично погодився, що станом на момент розгляду справи сума виконавчого збору, яка залишається не сплаченою складає приблизно 13248грн., приймаючи до уваги сплату 07.08.2018 (а.с.30).

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції правомірно спростував посилання позивача на те, що в оскаржуваній постанові невірно зазначено стягувача - замість «Держава» вказано «Зарічний ВДВС м. Суми», оскільки згідно ч.ч.1,2 ст. 27 Закону №1404VІІІ від 02.06.2016 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. При цьому стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Тобто, за даними приписами виконавчий збір зараховується спочатку на рахунки відділу ДВС, а вже згодом перераховується до Державного бюджету України, а тому зазначення в оскаржуваній постанові про стягнення виконавчого збору в графі «Стягувач» - Зарічний ВДВС м.Суми та його рахунки, не може вплинути на правомірність винесення оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова відповідає критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для її скасування судом не встановлено, у зв'язку з чим позовні вимоги є незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 року по справі 1840/3229/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 по справі № 1840/3229/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)В.А. КалиновськийСудді(підпис) (підпис) О.М. Калитка З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 11.10.2018.