Рішення № 77046350, 14.09.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №201/11206/17

провадження № 2/201/1193/2018

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

14 вересня 2018 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа — Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент комунальної власності Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з 25.09.2002 року знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа — Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності.

15.01.2010 року по справі відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України (в редакції Кодексу, чинній на вказану дату) Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська (під головуванням судді Башмакова Є. А.) було постановлено заочне рішення про задоволення вимог позивачки (а.с. №54-58, т. 3), винесене у відсутність відповідача, яким:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу №667/н від 12.06.1998 року нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39.9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1. м. Дніпропетровськ, який укладений між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2;

- скасовано свідоцтво про право власності №1496 від 26.06.1998 року, яке видано Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради на нежитлові приміщення нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м., на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, м. Дніпропетровськ, яким зареєстроване право власності за ОСОБА_2;

- скасовано свідоцтво про право власності на 57/100 частин приміщення магазину від 24.10.2000 року, яким зареєстроване право власності за ОСОБА_2;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень нерухомого майна: підвальне приміщення №Х 9поз. 1-6). загальною площею 39,9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; коридор (на першому поверсі приміщення) І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1. м. Дніпропетровськ;

- зобов’язано зареєструвати в КП МБТІ м. Дніпропетровська за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39.9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; коридор (на першому поверсі приміщення) І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, м. Дніпропетровськ.

08.08.2017 року до суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 про перегляд вказаного заочного рішення, оскільки він не згоден з винесеним рішенням з тих підстав, що не мав змоги скористуватися своїм правом надавати суду пояснення, клопотання, подавати докази, так як не був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, в зв’язку з чим суд не мав змоги всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для прийняття рішення, оскільки вислухав лише одну сторону, а тому просив переглянути заочне рішення, скасувавши його.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2017 року (під головуванням судді Ткаченко Н. І.) заяву відповідача ОСОБА_2 про скасування заочного рішення залишено без розгляду в зв’язку з пропущенням строку її подачі (а.с. 130, т. №3). 28.12.2017 року вказану ухвалу скасовано Апеляційним судом Дніпропетровської області, справу направлено до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська для продовження розгляду питання про перегляд заочного рішення (а.с. 159-160, т. №3).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2018 року суддею визначено ОСОБА_3 (а.с. 163, т. №3).

Ухвалою суду від 07.02.2018 року заяву відповідача ОСОБА_2 про скасування заочного рішення від 15.01.2010 року задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду від 15.01.2010 року по цивільній справі №2-4944/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа — Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності. Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.01.2010 року по цивільній справі №2-4944/2010 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа — Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності та призначено справу до судового розгляду за правилами загального провадження у судовому засіданні.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.05.1997 року, зареєстрованого за №1360, вона придбала у власність квартиру №2 в жилому будинку №1 по вул. Гоголя у м. Дніпропетровську. В тому самому будинку відповідач ОСОБА_2 також придбав у власність квартиру №1 згідно договору купівлі-продажу від 18.05.1997 року, зареєстрованого за №3-822. Придбані ними квартири згодом були переобладнані в торгове приміщення — магазин для спільного ведення підприємницької діяльності як учасників ТОВ “Савой”. До складу цього магазину фактично відноситься спірна частина приміщень, які були придбані відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №667/н від 12.06.1998 року нерухомого майна, укладеного між ним та Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради. Вказаний договір позивачем визнається недійсним, так як придбане відповідачем нерухоме майно належить не лише відповідачу, а й позивачу на праві спільної сумісної власності. Вважає, що вказане право власності виникло у них під час придбання квартир №1 та №2 в жилому будинку №1 по вул. Гоголя у м. Дніпропетровську відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19.06.1992 року. При таких обставинах вважає, що продаж спірних приміщень ОСОБА_2 порушує її права та суперечить ст. 4 Закону України “Про власність”, який діяв на час укладення спірного договору. Позивач ОСОБА_1 просить суд, з метою відновлення відновлення порушених прав у повному обсязі, з урахуванням заявлених нею раніше уточнень до позовної заяви:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №667/н від 12.06.1998 року нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39.9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1. м. Дніпропетровськ, який укладений між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_2;

- скасувати свідоцтво про право власності №1496 від 26.06.1998 року, яке видано Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради на нежитлові приміщення нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м., на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, м. Дніпропетровськ, яким зареєстроване право власності за ОСОБА_2;

- скасувати свідоцтво про право власності на 57/100 частин приміщення магазину від 24.10.2000 року, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, яким зареєстроване право власності за ОСОБА_2;

- визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень нерухомого майна: підвальне приміщення №Х 9поз. 1-6). загальною площею 39,9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; коридор (на першому поверсі приміщення) І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1. м. Дніпропетровськ;

- зобов’язати зареєструвати в КП МБТІ м. Дніпропетровська за нею, ОСОБА_1, право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39.9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; коридор (на першому поверсі приміщення) І1-3 площею 12,7 кв. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, м. Дніпропетровськ.

01.06.2018 року ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, департамент комунальної власності Дніпровської міської ради, комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на нерухоме майно, яку ухвалою судді Федоріщева С. С. від 01.06.2018 року прийнято до провадження та об’єднано з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, не погоджуючись з вимогами первісного позову, зазначив, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1, оспорює в судовому порядку наявність у нього суб’єктивного цивільного права власника на належне йому на праві власності майно, а саме: - на нежилі приміщення в підвалі №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м., загальною площею по об’єкту 66,3 кв. м., в житловому будинку А-4 за адресою: м. Дніпро, вулиця Гоголя, 1; - на 57/100 частин приміщення магазину №1 (поз. 1, 2), 2 (поз. 1-3), І-1-3, загальною площею 89,5 кв. м., в житловому будинку літ. А-4 за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1, які придбані та належить йому на законних підставах, що підтверджується доданими до матеріалів справи правоустанавлюючими документами на вказане нерухоме майно. Вважає, що відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання третіми особами шляхом звернення до суду з відповідним позовом про визнання права. Крім того, за час розгляду цієї цивільної справи у суді він став власником в цілому магазину-приміщення №1 (поз. 1-2), загальною площею по приміщенню №1 38,7 кв. м., приміщення 2 (поз. 1-3), загальною площею 38,1 кв. м., коридору І1-3 загальною площею 12,7 кв. м., разом по об’єкту 89,5 кв. м., на першому поверсі в житловому будинку літ. А-4, ганку літ. А, що знаходиться за адресою: місто Дніпро, вул. Гоголя, 1. З огляду на посилання на чинне законодавство, ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право власності в цілому на нежитлові приміщення, придбані ним на підставі вказаного договору купівлі-продажу №667/н від 12.06.1998 року, та магазин-приміщення №1 (поз. 1, 2), 2 (поз. 1-3), І-1-3, загальною площею 89,5 кв. м., в житловому будинку літ. А-4 за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1.

У судове засідання позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причину неявки не повідомила, відзив на зустрічний позов не надала.

Представник відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, що діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності (а. с. 154в том №3) в судове засідання не з’явився, звернувся до суду з заявою від 14.09.2018 року, в якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 за первісним позовом не визнав, позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив задовольнити у повному обсязі. Проти заочного розгляду справи не заперечує (арк.172 том №4).

Представник відповідача за первісним позовом, третьої особи за зустрічним позовом - Виконавчого комітету Дніпровської міської ради у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив, відзив на первісний позов не надав.

Представник відповідача за первісним позовом, третьої особи за зустрічним позовом - Департамент комунальної власності Дніпровської міської ради у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив, відзив на первісний позов не надав.

Представник третьої особи за первісним та зустрічним позовом - Комунального підприємства “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив, письмові пояснення щодо первісного та зустрічного позову не надав.

Зважаючи на вказані обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов’язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Зазначене є завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності ; “право на суд” не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі “Креуз проти Польщі” (п.п. 52, 53, 57 та інш.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” (п.п. 40, 41, 42 та інш. ). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України” зазначено, що сторони мають вжити заходів , щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмету позову для заявника у справі (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Фрідлендер проти Франції”).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, з увагою на їх належність, допустимість та достовірність, судом встановлено наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності зі ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно роз’яснень, викладених у п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 “Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав”, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (ст. 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (ст. 5 ЦК України).

Судом встановлено, що 12.06.1998 року між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) в особі його Голови ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №667/н, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №2084, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець продав, а Покупець купив у жилому будинку А-4 нежилі приміщення: в підвалі приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітина І-1 загальною площею13,7 кв. м.; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м., загальною площею по об’єкту 66,3 кв. м. в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, в м. Дніпропетровську. Згідно з п. 1.3. вказаного договору Покупець набув права власності на предмет відчуження відповідно до чинного на той час законодавства України. Належність права власності ОСОБА_2 на вказані нежитлові приміщення підтверджується оглянутими в судовому засіданні письмовими документами, а саме: Свідоцтвом про право власності №1496 від 26.06.1998 року, яке видано Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради, та Реєстраційним посвідченням Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації від 09.07.1998 року на нежитлові приміщення нерухомого майна, відповідно до яких право власності на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітина І-1 загальною площею13,7 кв. м.; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м., загальною площею по об’єкту 66,3 кв. м. в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, в м. Дніпропетровську, належить та зареєстроване за ОСОБА_2 Вказані договір купівлі-продажу, Свідоцтво та Реєстраційне посвідчення є чинними та відповідно до ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” є належними правовстановлюючими документами на зазначене нерухоме майно. В подальшому, на підставі рішень міськвиконкому №1779 від 29.09.1998 року та №2617 від 19.10.2000 року, на приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м. міськвиконкомом видане свідоцтво про право власності від 24.10.2000 року та зареєстровано в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим №854-36, про що зроблено відповідні записи та відмітки на бланку вказаного договору №667/н купівлі-продажу нежилого приміщення від 12.06.1998 року та реєстраційному посвідченні, виданому Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації від 09.07.1998 року. Зазначені нежитлові приміщення знаходяться у володінні ОСОБА_2 Відповідно до Технічного паспорту від 29.05.2018 року, вказане нерухоме майно складається з нежитлових приміщень: приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м., загальною площею по приміщенням №Х, І-1 — 53,6 кв. м., в підвалі в житловому будинку літ. А-4, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1. Таким чином, позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 на підставі вищевказаних правовстановлюючих документів належить право власності в цілому на нежитлові приміщення: приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м., загальною площею по приміщенням №Х, І-1 — 53,6 кв. м., в підвалі в житловому будинку літ. А-4, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1.

З наданих суду документів також встановлено, що ОСОБА_2 набув право власності в цілому на магазин-приміщення №1 (поз. 1-2) загальною площею по прим. — 38,7 кв. м., приміщення №2 (поз 1-3) загальною площею по прим. - 38,1 кв. м., коридору І1- 3 загальною площею 12,7 кв. м., разом по об’єкту - 89,5 кв. м., на першому поверсі в житловому будинку літ. А-4, ганку літ. а, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1- 3, зокрема, на підставі Свідоцтва про право власності від 24.10.2000 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29.09.1998 року №1779 та від 19.10.2000 року №2617, відповідно до якого ОСОБА_2 належить на праві власності 57/100 частин вказаного магазину — приміщення, та договору купівлі-продажу від 17.10.2016 року, укладеному між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №1379, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав у власність 43/100 частин вказаного магазину-приміщення №1 (поз. 1-2), №2 (поз. 1-3), загальною площею 89,5 кв. м., ганок літ. а, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1- 3. Вказане підтверджується наданим до суду Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №73344175 від 18.11.2016 року, відповідно до якої ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 24.10.2000 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2016 року, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв. м., за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1- 3. Зазначені договір купівлі-продажу від 17.10.2016 року та Свідоцтво про право власності на частину магазина-приміщення від 24.10.2000 року є чинними та відповідно до ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” є належними правовстановлюючими документами на зазначене нерухоме майно. Відповідно до Технічного паспорту на магазин-приміщення №1, 2, І1- 3 від 29.05.2018 року, вказаний об’єкт нерухомості складається в цілому з: магазина-приміщення №1 (поз. 1-2), №2 (поз. 1, 2, 3), І1- 3 загальною площею 89,5 кв. м., на першому поверсі в будинку літ. А-4, ганок літ. а, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1- 3. Вказані нежитлові приміщення знаходяться у володінні ОСОБА_2

Як вбачається з наданих сторонами документів, вказані спірні нежилі приміщення, що відчужені на користь ОСОБА_2 за договором №667/н від 12.06.1998 року, на момент укладення договору не належали до допоміжних приміщень в житловому будинку №1 по вул. Гоголя у м. Дніпропетровську, були зареєстровані за ОСОБА_8 на підставі рішення Дніпропетровської міської ОСОБА_8 народних депутатів від 26.11.1991 року №46, про що видане реєстраційне посвідчення від 23.03.1998 року та зроблено запис в реєстрову книгу №3ЮН за реєстраційним №121-133 (т. 1, арк 30). Відповідно до положень ст. ст. 26, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування” в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №667/ від 12.06.1998 року, місцеві ради як єдиний власник в особі уповноваженого представника Комітету комунального майна Дніпропетровської міської ради мали право розпоряджатися цими приміщеннями на свій розсуд без обмежень, тому не потребували згоди співвласників багатоквартирного будинку. Міський Голова, приймаючи розпорядження від 08.06.1998 року №598рр, діяв в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, відповідно до вимог законодавства про місцеве самоврядування, рішень Дніпропетровської міської ради, зокрема, №6 від 10.12.1997 року “Про реалізацію положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” щодо відчуження комунального нерухомого майна”, яким було затверджено Порядок та умови відчуження нерухомого майна комунальної власності”, а прийняте ним розпорядження не суперечить актам цивільного законодавства та не порушує цивільні права і інтереси будь-кого, у тому числі позивача за первісним позовом ОСОБА_1 Суд дійшов висновку, що продаж спірних приміщень ОСОБА_2 не порушує права позивача ОСОБА_1 та не суперечить ст. 4 Закону України “Про власність”, який діяв на час укладення спірного договору.

За таких обставин суд вважає, що відчуження вищевказаного майна за договором купівлі-продажу №667/ від 12.06.1998 року вчинено відповідно до закону, а вказаний договір не може бути визнаний недійсним з підстав його невідповідності вимогам законодавства на момент укладення.

Судом встановлено, що належність ОСОБА_2 права власності на вказані нежитлові приміщення: в підвалі приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв. м.; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м., загальною площею по об’єкту 66,3 кв. м. в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, в м. Дніпропетровську, також підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про право власності №1496 від 26.06.1998 року, виданим Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради на підставі чинного розпорядження Міського Голови №598р від 08.06.1998 року, прийнятого в рамках наданих Міському Голові повноважень відповідно до положень законодавства, що діяло на той час, та вказаного договору купівлі-продажу №667/н від 12.06.1998 року, на підставі чого суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для його скасування.

Як вбачається із спірного свідоцтва про право власності на 57/100 частин магазину-приміщення, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1- 3, відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 набув право власності на зазначений об’єкт нерухомого майна на підставі рішень Дніпропетровської міської ради, а саме, від 29.09.1998 року №1779, яким затверджено акт технічної комісії при прийнятті в експлуатацію магазину після реконструкції квартир №№1, 2 по вул. Гоголя в м. Дніпропетровську, дозволено його власникам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ввести в експлуатацію магазин, а також оформити за вказаними власниками право власності, та від 19.10.2000 року №2617, яким внесено зміни до рішення виконавчого комітету міської ради від 29.09.1998 року №1779та акту державної технічної комісії ваід 09.02.1998 року щодо розміру площі магазину, а саме змінено з “74,9 кв. м.” на “89,5 кв. м.” та викладено в новій редакції пункт 2 вказаного рішення, яким дозволено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ввести в експлуатацію магазин та оформити за ними право власності відповідно до акту часток, а саме: за ОСОБА_2 - 57/100, ОСОБА_1 - 43/100, з видачою свідоцтв. Вказані рішення Дніпропетровської міської ради на сьогодні є дійсними та відповідно до положень ст. 144 Конституції України - обов’язковими до виконання на відповідній території, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на 57/100 частин магазину-приміщення, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1.

Суд також дійшов висновку про те, що за відсутності законних підстав для набуття права власності на спірне майно, вимоги первісного позову ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень нерухомого майна: підвальне приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м.; сходова клітина І-1 загальною площею 13, 7 кв. м.; коридор (на першому поверсі приміщення) І1-3 площею 12,7 к. м. - загальна площа по об’єкту 66,3 кв. м. в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, 1, в м. Дніпропетровську, а також щодо реєстрації за нею в КП ДМБТІ право власності на вказане майно не підлягають задоволенню.

Правовідносини, що склалися між сторонами законодавчо врегульовані наступним чином.

Згідно ст. 15 ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно зі ст. 55 Закону України “Про власність” власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Згідно зі ст. 48 Закону України “Про власність” власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Згідно із ст. 48 Цивільного Кодексу України (редакція від 18.07.1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі яка ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року) власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 392 ЦК України (в редакції від 16.01.2003 року) власник майна може пред’явити позов по визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі “Спорронгі Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Новоселецький проти України” від 11 березня 2003 року, “Федоренко проти України” від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1, зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 1, 3 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Законом.

Аналізуючи надані до справи докази, у їх сукупності, суд вважає за можливе задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, так як в судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів достовірно встановлено, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 набув права власності на вказане спірне майно на законних підставах, а в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 - відмовити.

При цьому суд виходить з вимог ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 В судове засідання не з’явилася та не скористалася своїм процесуальним правом сторони у процесі.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що у первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа — Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності слід відмовити у повному обсязі; зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи — виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент комунальної власності Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство “Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради, про визнання права власності підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності в цілому на нежитлові приміщення: приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м., загальною площею по приміщенням №Х, І-1 — 53,6 кв. м., в підвалі в житловому будинку літ. А-4, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, та магазин-приміщення №1 (поз. 1-2) загальною площею по прим. №1 — 38,7 кв. м., приміщення №2 (поз 1-3) загальною площею по прим. №2 - 38,1 кв. м., коридору І1- 3 загальною площею 12,7 кв. м., разом по об’єкту - 89,5 кв. м., на першому поверсі в житловому будинку літ. А-4, ганку літ. а, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, оскільки наданими доказами повністю підтверджено позовні вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 247, 259, 263-265, 272, 273, 280-289, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, третя особа — Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення та визнання права власності відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Департамент комунальної власності Дніпропетровської міської ради, Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної відповідальності” Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності задовольнити у повному обсязі. Визнати за ОСОБА_2 право власності в цілому на об’єкти нерухомого майна, а саме:

- нежитлові приміщення: приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м., сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м., загальною площею по приміщенням №Х, І-1 — 53,6 кв. м. в підвалі в житловому будинку літ. А-4, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1;

- магазин-приміщення №1 (поз. 1,2), №2 (поз. 1, 2, 3), коридор І1- 3, загальною площею по об’єкту - 89,5 кв. м. на першому поверсі в будинку літ. А-4, ганок літ. а, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1,2,І1-3.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С. С. Федоріщев