Постанова № 77045131, 11.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції : К.І. Клочко

11 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1397/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 816/1397/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

27 квітня 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (далі по тексту - ГУНП в Полтавській області, відповідач), в якій просив суд :

- визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018, реєстраційний номер ФИ-7987112;

- визнати протиправною бездіяльність щодо незабезпечення відповідного реагування на звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018, реєстраційний номер ФИ-7987112;

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018, реєстраційний номер ФИ-7987112;

- зобов'язання начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області Замахіна А.Л. розглянути звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018, реєстраційний номер ФИ-7987112, та надати відповідь з урахуванням обставин, встановлених судом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 816/1397/18 адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 36014, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83,м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 40108630) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018 №ФИ-7987112 та відповідь від 12.04.2018 в частині надання відповіді на вказане звернення.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018 №ФИ-7987112 із наданням відповідей в розрізі кожного із поставлених у зверненні питань відповідно до порядку, визначеного Законом України "Про звернення громадян".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 816/1397/18 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджує, що звернення ОСОБА_1 було розглянуте в межах законодавства, у встановлений законом строк, про що свідчить висновок перевірки за зверненням ОСОБА_1 від 12.04.2018 та відповіді на звернення від 12.04.2018 №№ 24/ФИ-189/ПОКЦ, 24/ФИ-191/ПОКЦ, 24/ФИ-192/ПОКЦ, 24/ФИ-193/ПОКЦ. У відповіді на звернення позивачу було повідомлено, що у кримінальному провадженні № 12015170300001109 з правовою кваліфікацією за ч.4 ст.190 КК України, досудове розслідування в якому здійснювалось слідчим Полтавського РВП ГУНП в Полтавській області, 13.02.2018 прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Прийняття рішення про закриття кримінального провадження унеможливлює вчинення будь-яких дій у даному кримінальному провадженні та здійснення особистого контролю керівництвом ГУНП за їх виконанням, як про це просив позивач. Щодо доводів скарги ОСОБА_1 про бездіяльність слідчого, позивачеві було роз'яснено, що відповідно до ст.12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним законодавством, та повідомлено, що порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого встановлено статтею 303 КПК України. Отже, відповідь, надана позивачеві, є повною та обґрунтовано, оскільки позивача було поінформовано про рішення, прийняте у кримінальному провадженні, та надано інформацію про порядок оскарження дій слідчого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2018 на Урядову гарячу лінію 1545 надійшло звернення ОСОБА_1, адресоване начальникові ГУНП в Полтавській області полковнику поліції Замахіну А.Л. (вх.№ФИ-7987112), у якому заявник просив поставити на особистий контроль стан розслідування кримінального провадження №12015170300001109 від 08.08.2015 та заслухати стан розслідування з притягненням винних осіб до дисциплінарної відповідальності за порушення розумних строків досудового розслідування вказаного провадження, оскільки жодного дієвого заходу не вжито. Також, у зверненні від 01.04.2018 ОСОБА_1 звертав увагу на те, що ним подано ряд клопотань слідчому, які були проігноровані; наголошував, що системна бездіяльність слідчого Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Кислого А.О. підтверджена судовими рішеннями за скаргами ОСОБА_1 /а.с. 17-19/.

Листом від 12.04.2018 за вих. №24/ФИ-189/ПОКЦ, 24/ФИ-191/КЦ, 24/ФИ-192/КЦ, 24/ФИ-193/КЦ ОСОБА_1 проінформовано, що керівництвом слідчого управління ГУНП в Полтавській області розглянуто звернення заявника, які надійшли з Урядової гарячої лінії від 01.04.2018 щодо невиконання вказівок у кримінальному провадженні №12015170300001109, а також з інших питань, та повідомлено заявника, що у кримінальному провадженні №12015170300001109 прийнято рішення про закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Також у листі роз'яснено, що скаргу на рішення слідчого Фисун Д.Г. може подати до місцевого суду згідно правил судового розгляду, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України /а.с. 35/.

Посилаючись на неналежний розгляд адресованого особисто начальникові ГУНП в Полтавській області полковнику поліції Замахіну А.Л. звернення від 01.04.2018, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не розглянуто питань, порушених у зверненні ОСОБА_1 від 01.04.2018 №ФИ-7987112, надана відповідь листами від 12.04.2018 за вих. №24/ФИ-189/ПОКЦ, 24/ФИ-191/КЦ, 24/ФИ-192/КЦ, 24/ФИ-193/КЦ не містить рішень відповідача по суті звернення, а тому дії відповідача щодо розгляду вказаного звернення слід визнати неправомірними та зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 01.04.2018 №ФИ-7987112 із наданням відповідей в розрізі кожного із поставлених у зверненні питань відповідно до порядку, визначеного Законом України "Про звернення громадян".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення відповідного реагування на звернення ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вжиття відповідних заходів реагування за зверненнями громадян належить до дискреційних повноважень органу, що розглядає звернення, а також з того, що позивачем не обґрунтовано у позовній заяві, які саме заходи реагування за його зверненням від 01.04.2018 №ФИ-7987112 повинен був вжити відповідач.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання начальника ГУНП в Полтавській області Замахіна А.Л. надати відповідь на звернення позивача з урахуванням обставин, встановлених судом, суд першої інстанції виходив з того, що задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути звернення від 01.04.2018 (реєстраційний №ФИ-7987112) передбачає, в тому числі, надання відповіді на зазначене звернення.

При цьому, розглядаючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України термін "суб'єкт владних повноважень" означає: орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є оскарження дій відповідача щодо ненадання належної відповіді на заяву ОСОБА_1 від 01.04.2018 (вхідний № ФИ-7987112), а також зобов'язання відповідача розглянути звернення позивача.

У свою чергу, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії зазначеної заяви, в останній позивачем поставлено питання тяганини при розслідуванні кримінальної справи № 12015170300001109 від 08.08.2015, порушеного за ч.4 ст.190 КК України, по якому позивача визнано потерпілим. Зокрема, позивач повідомляє, що слідчим Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області Кислим О.А. не виконано вказівок прокурора по зазначеному кримінальному провадженню (не допитано ОСОБА_5, не долучено до матеріалів кримінального провадження належним чином завірені копії рішень Полтавського районного суду Полтавської області, не прийняте законне кінцеве рішення у кримінальному провадженні), а також повторних вказівок прокуратури (не складено плану слідчих дій, не направлено запиту, не направлено клопотання до суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, не направлено клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів, не призначено експертизу тощо). Невиконання слідчим цих вказівок вплинуло на розумні строки досудового розслідування та зібрання доказової бази щодо протиправності дій ОСОБА_5 та оголошення повідомлення про підозру вказаній особі. З огляду на викладене, позивач просив поставити стан розслідування кримінального провадження № 12015170300001109 на особистий контроль керівника ГУНП в Полтавській області, та заслухати керівництво Полтавського РВП Полтавського ВП ГУНП в Сумській області з притягненням винних осіб до дисциплінарної відповідальності за порушення розумних строків досудового розслідування, оскільки жодного дієвого заходу не вжито, права та законні інтереси позивача залишаються порушеними, повідомлення про підозру ОСОБА_5 не оголошено (а.с.17-19).

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК України).

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України.

Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з &?х;…&?м; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?н;…&gу;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 р. по справі № 21-989во10, від 16.09.2015 р. по справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.

Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Отже, вимоги позивача про оскарження бездіяльності ГУНП в Полтавській області під час розгляду звернення ОСОБА_1 щодо організації розгляду заяв про кримінальне правопорушення повинні бути розглянуті в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

З приводу посилання суду першої інстанції на приписи Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про звернення громадян" заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За правилами ст. 12 вказаного Закону, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України", законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".

Оскільки заява ОСОБА_1 від 01.04.2018 стосується питання розслідування кримінального провадження, то вказана заява, відповідно до ст. 12 Закону України "Про звернення громадян", не підлягає розгляду в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Частиною 2 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що заявник має право отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно з ч.2 ст.40 КПК України слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; 5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; 6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; 7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч.1 ст.40 КПК України).

Частиною 4 статті 40 КПК України передбачено, що слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Позивач є заявником в розумінні ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України, який може оскаржити дії, рішення та бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невиконанні вказівок прокурора у кримінальному провадженні.

Колегія суддів зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 по справі № 826/13340/15.

Згідно з ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

У чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 816/1397/18 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, ч.4 ст.250, ст.ст.308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 по справі № 816/1397/18 скасувати.

Провадження у справі № 816/1397/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.С. ПерцоваСудді О.І. Сіренко О.А. Спаскін