Рішення № 77044554, 03.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2580/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Демусенко А.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" до Державної фіскальної служби України про скасування рішення в частині,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Служба єдиного замовника" (далі – КП "Служба єдиного замовника") звернулося до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі – ДФС України), в якому просить скасувати рішення відповідача від 27.06.2018 №21881/6/99-99-11-03-01-25 про результати розгляду скарг в частині відмови у задоволенні скарг Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" за №540 та №541 від 23.04.2018 про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Чернігівській області від 23.03.2018 №0024891206 та №0024841206 про нарахування штрафних санкцій в межах строків, визначених нормами п.114.1, п.102.1 Податкового кодексу України, як таке, що було прийняте всупереч вимогам п.56.4 Податкового кодексу України без спростування та заперечення доказів незаконності зазначених податкових повідомлень-рішень та без доведення правомірності застосування штрафних санкцій в процедурі адміністративного оскарження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган, рішення якого або нарахування штрафних санкцій якого є предметом адміністративного оскарження, зобов'язаний був довести правомірність їх застосування шляхом належного обґрунтування та відповідності закону, заперечивши та спростувавши на підставах, визначених законом, всі докази їх неправомірності, які були йому представлені позивачем з метою захисту порушених прав та інтересів в процесі адміністративного оскарження. Згідно з вимогами п.56.4 Податкового кодексу України, ухилення в процедурі адміністративного оскарження контролюючого органу від обов'язку доведення правомірності застосування ним штрафних санкцій, а також ухилення від спростування доказів платника податків, викладених в скаргах на податкові повідомлення-рішення, фактично означає визнання всіх не спростованих доказів незаконності застосування штрафних санкцій та задоволення висунутих у скаргах вимог платника податків.

Позивач також зазначає, що в оскаржуваному рішенні, відповідачем були розглянуті виключно ті докази, які вказували на очевидність порушення. Разом з тим, відповідач ухилився від розгляду та не спростував жодного іншого доказу неправомірності застосування ним штрафних санкцій, які охоплюються періодом позовної давності в межах строків, визначених ст.112, ст.114 Податкового кодексу України, і таким чином, ним в процедурі оскарження було незаконно та безпідставно відмовлено у повному задоволенні скарг позивача на нарахування ним штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Також надав додаткові обґрунтування, які викладені у відповіді на відзив, зазначаючи про помилковість думки відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов (а.с.55-58) та зазначив, що оскаржуване рішення про результати розгляду скарг відповідає чинним нормам податкового законодавства, а звернення позивача із даними вимогами є фактично втручанням в дискреційні повноваження ДФС України.

Ухвалою від 16.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою від 30.07.2018 призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 26.09.2018 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.10.2018.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено камеральну перевірку КП "Служба єдиного замовника" щодо податкової звітності з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, екологічного податку, збору: за спеціальне використання поверхневих та підземних вод; за спеціальне використання поверхневої води теплоелектростанціями з прямоточною системою водопостачання; за спеціальне використання поверхневих і підземних вод житлово-комунальними підприємствами; за спеціальне використання води, яка входить виключно до складу напоїв; за спеціальне використання поверхневих та підземних вод для потреб рибництва; за спеціальне використання кар'єрної, шахтної, дренажної води, за період – січня 2009 року – грудень 2017 року, про що було складено ОСОБА_3 від 23.02.2018 №240/25-01-12-06-32126283 (а.с.12-27).

ОСОБА_3, на підставі аналізу даних інтегрованої картки платника податків, було встановлено, що позивачем несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 167 558,30 грн, із затримкою до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, та в загальній сумі 767 833,00 грн, із затримкою більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.

Внаслідок наведеного, ГУ ДФС у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 21.03.2018 №0024841206 №0024891206.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, КП "Служба єдиного замовника" було подано скарги від 23.04.2018 №541 та №540, які розглянуті ДФС України. Строк розгляду скарг продовжувався. За результатами розгляду скарг, відповідачем прийнято рішення від 27.06.2018 №21881/6/99-99-11-03-01-25, яким скарги частково задоволено, та яке є предметом розгляду даної справи.

Позивач вказує на те, що при розгляді скарг ДФС України було порушено вимоги п.56.4 ст.56 Податкового кодексу України, внаслідок чого просить скасувати зазначене рішення. Втім з такою позицією суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Порядок оскарження рішень контролюючого органу передбачено ст.56 Податкового кодексу України. Так, згідно п.56.1 згаданої статті рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п.56.2).

При цьому, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог п.44.6 ст.44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів. Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику (п.56.3).

Відповідно до п.56.4 Податкового кодексу України під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем зазначено, що пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України визначено обов'язок платника подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (п.31.1 ст.31 Податкового кодексу України).

Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України).

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України).

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України

У разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст.95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України).

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених п.126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України).

Вищевказані правові норми були зазначені в оскаржуваному рішенні на обґрунтування своєї позиції.

Також, в оскаржуваному рішенні вказано, що згідно з п.114.1 ст.114 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним ст.102 цього Кодексу. При цьому п.102.1 ст.102 Кодексу встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст.39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 ст.133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Чернігівській області не враховано, що штрафні санкції застосовано поза межами строків, визначених п.114.1 ст.114, ст.102 Кодексу, а саме після спливу 1095 днів. І саме ця обставина і стала підставою часткового задоволення скарги і скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Чернігівській області від 23.03.2018 №0024891206 та №0024841206 в частині нарахування штрафних санкцій, застосованих з порушенням строків, визначених п.114.1 ст.114, ст.102 Кодексу, в іншій частині податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

З наведеного слідує, що відповідач, при прийнятті рішення дотримався положень ст.56 Податкового кодексу України, та під час процедури адміністративного оскарження довів, що в іншій частині нарахування, здійснене контролюючим органом, є правомірним, виклавши свою позицію на підставі пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.31.1 ст.31, п.36.1 ст.36, п.55.1 ст.55, п.56.4, п.56.10,п.56.17 та п.56.18 ст.56, п.57.1 та п.57.3 ст.57, п.87.9 ст.87, п.102.1 ст.102, п.114.1 ст.114, п.126.1 ст.126, п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України, як зазначено вище, та врахував надані позивачем докази.

При цьому, на спростування позиції позивача, суд зазначає, що положеннями п.56.4 ст.56 Податкового кодексу України не визначено обов'язку заперечувати та спростовувати на підставах, визначених законом, всі докази, які були йому представлені позивачем. ОСОБА_3 норма передбачає виключно обов'язок щодо доведення власної позиції на підставі встановлених порушень.

Крім цього, суд також вважає, що заявляючи позовну вимогу про скасування рішення про результати розгляду скарги в частині відмови у задоволенні скарг, позивач фактично просить суд втрутитися в дискреційні повноваження ДФС України щодо розгляду скарг платників податків в порядку адміністративного оскарження. Також суд звертає увагу, що п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України встановлено: з урахуванням строків давності, визначених ст.102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. При цьому, процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору і закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Тобто, фактично при незгоді з рішенням про результати розгляду скарги, у позивача виникає право судового оскарження безпосередньо податкового повідомлення-рішення. А отже, дослідження фактичних обставин нарахування штрафних санкцій лежить у площині перевірки в судовому порядку правомірності податкового повідомлення-рішення, а не рішення про результати розгляду скарг.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 27.06.2018 №21881/6/99-99-11-03-01-25 відповідає вимогам Податкового кодексу України, а тому у задоволенні позову Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" до Державної фіскальної служби України про скасування рішення в частині – відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Комунального підприємства "Служба єдиного замовника" до Державної фіскальної служби України про скасування рішення в частині – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - Комунальне підприємство "Служба єдиного замовника" (вул. Небесної сотні,14, м. Ніжин, Чернігівська область 16600, код ЄДРПОУ 32126283).

Відповідач - Державна фіскальна служба України (пл. Львівська,8 м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197).

Повне рішення суду складено 11 жовтня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк