Рішення № 77043127, 19.09.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 вересня 2018 року м. Рівне №1740/2076/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник адвокат ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1О.) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач) про:

визнання дії щодо відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними;

зобов’язання встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Обгрунтовуючи позовні вимог, ОСОБА_1 зазначає, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Перебуваючи на обліку у відповідача, позивач отримує щорічну допомогу на оздоровлення як інваліду 2 групи по захворюванню, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

У зв'язку з внесенням змін до ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині зміни статусу з "інваліда війни" на статус "особи з інвалідністю внаслідок війни", в тому числі і щодо осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ОСОБА_1 26.06.2018 звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, долучивши документи, які засвідчують його участь в ліквідації аварії на ЧАЕС саме в складі Цивільної оборони. Однак, відповідач листом від 12.07.2018 повідомив ОСОБА_1 про відмову у визначенні правового статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни" та у видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу. Позивач вважає таку відмову незаконною.

Ухвалою від 06.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.08.2018.

Відповідач позов не визнав, подавши відзив на позовну заяву (а.с.28-29), в обґрунтування якого вказав, що умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС; 2) наявність доказів залучення особи до складу формувань Цивільної оборони. Документи, надані позивачем підтверджують факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Ствердив, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж воєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З огляду на відсутність доказів, які би свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених п. 9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", немає.

За наведених обставин, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою від 29.08.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням Серія А №124073, виданим 15.02.2005 Рівненською обласною державною адміністрацією, а вкладкою до посвідчення підтверджується статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.8).

Відповідно до довідки МСЕК від 06.02.2002 №017874, позивачу призначено з 21.01.2002 ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС довічно (а.с.9-10).

За результатами розгляду заяви позивача щодо надання йому правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідач листом від 12.07.2018 за №Т-1442 повідомив, що керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та листом Міністерства праці та соціальної політики України від 11.05.2005 №05-285/26-14 комісія відмовила ОСОБА_1 у визначенні відповідного статусу та видачі посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення його до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу (а.с.11).

Оцінюючи правомірність відмови відповідача, суд враховує, що спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ ) та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ч.2 статті 4 Закону №3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відтак, безумовною умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України..

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Сторонами у даній справі визнається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.

При цьому, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон №3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Зазначене пояснюється тим, що окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Відтак, надання відповідачем ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни можливо лише за наявності достатніх доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки №31 від 08.05.2018, виданої ВАТ "Рівнешляхбуд" підтверджується, що ОСОБА_1, водій 1 класу, працював в 30-ти км зоні ЧАЕС з 14.10.1986 по 03.11.1986 водієм від САБ-21 ТРЕСТУ "Рівнешляхбуд". Про підтвердження функціонування формувань ЦО в тресті "Рівнешляхбуд" в 1986-1987-1988 роках встановлено, що:

1. на основі наказі по тресту "Рівнешляхбуд" в Рівненській області функціонували такі формування ЦО: ТРЕСТ "Рівнешляхбуд" - штаб ЦО, САБ-21 (Рівне);

2. у формуваннях ЦО функціонували ПРУ (сховища), які проводились об'єктові і командно штабові навчання з виходом сил і засобів в місця зосереднження;

3. В 1986-87 рр. в 30-ти км зоні ЧАЕС на будівництві автодоріг Зелений Мис-Чорнобиль і на території ЧАЕС (промплощадка) працювали всі формування ЦО тресту "Рівнешляхбуд" (задіяні людські ресурси, техніка автотранспорт);

4. У зв'язку з тим, що Плани сил та засобів, періодично поновлюються через 4-5 років пройшла в країні приватизація підприємств, трест "Рівнешляхбуд" перейшов у приватну власність, не всі документи про формування ЦО збереглись.

У довідці також зазначено, що ОСОБА_1 працював в 1986 році з 14.10.1986 по 03.11.1986 в формуванні ЦО САБ-21 водієм І класу, в 30 км зоні ЧАЕС. Виконував завдання по транспортуванню матеріалів і конструктивних елементів на будівництво автодороги Зелений Мис-Чорнобиль і на території ЧАЕС (промплощадка). До довідки прикладено накази по тресту "Рівнешляхбуд", що збереглись: №56-к від 20.06.1986; №132 від 23.07.1986; №131 від 17.07.1987; №202 від 20.12.1988 (а.с.13).

При цьому, надані суду накази №56-к від 20.06.1986; №132 від 23.07.1986; №131 від 17.07.1987; №202 від 20.12.1988 не містять належного документального підтвердження безпосередньої участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.

Окрім цього, в ході судового розгляду справи судом не встановлено обставин щодо участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.

За наведених обставин, відсутність доказів щодо участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в складі формувань Цивільної оборони не надає позивачу права для одержання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі №676/3457/17, які в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує у даній справі.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ , сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відсутність належних та допустимих доказів участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі формувань Цивільної оборони не надає йому права на одержання правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, встановленого п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи відповідач підтвердив правомірність його поведінки у спірних правовідносинах.

Таким чином у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 (33024 АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в позові до Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028 м. Рівне, вул. Соборна,12, код ЄДРПОУ 03195441) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 вересня 2018 року.

Суддя Дорошенко Н.О.