Рішення № 77043064, 11.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2655/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Дунайсудноремонт» до Ізмаїльської міської ради, третя особа – Приватне підприємство «Геоінформсервіс», про визнання протиправним та нечинним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та нечинним рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.09.2017 рішенням Ізмаїльської міської ради № 2784-VII ПАТ «Дунайсудноремонт» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 35,48 га у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (існуючий майновий комплекс судноремонтного заводу) за адресою: вул. Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області. Вирішено внести земельну ділянку до земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, земель, секція J – «Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення» розділ – 12 «Землі транспорту» підрозділ 12.02 – «Для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту». З метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивач звернувся до ПП «Геоінформсервіс», яке листом від 25.05.2018 повідомило про неможливість виготовлення проекту через те, що рішенням Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області, яка включає в себе земельну ділянку, що відводиться. Таким чином, частина земельної ділянки, яку ПАТ «Дунайсудноремонт» використовує для господарської діяльності та має намір відвести в строкове користування, оскаржуваним рішенням віднесено до водоохоронної зони прибережної захисної смоги, що на думку позивача здійснено безпідставно та всупереч вимог законодавства. Зокрема, в порушення ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України межа прибережної захисної смуги р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області, затверджена спірним рішенням, має ширину понад сто метрів. Крім того, в порушення п.5 постанови КМУ № 486 від 08.05.1996 проект водоохоронної зони не узгоджувався із ПАТ «Дунайсудноремонт», як землекористувачем. Також відповідачем не дотримано вимоги, що зобов’язують офіційно оприлюднювати відповідні рішення та доводити до населення. Крім того, відповідачем не враховано існуючі конкретні умови забудови, а саме будівлі та споруди ПАТ «Дунайсудноремонт», які ним використовуються для ведення господарської діяльності, чим порушено ст.88 ВК України, п.2.9 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.

Ухвалою суду від 21.06.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 27.06.2018 о 10:00 год.

27.06.2018 підготовче судове засідання відкладено для належного повідомлення третьої особи на 14.08.2018 о 10:00 год.

09.07.2018 до канцелярії суду від Ізмаїльської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування» та з урахуванням Земельного кодексу України. Проект рішення було погоджено із низкою суб’єктів та має позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації.

Ухвалою суду від 14.08.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів (а.с. 99).

Підготовче судове засідання, призначене на 14.08.2018, відкладено за клопотанням представника позивача на 28.08.2018 о 10:30 год.

28.08.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 28.08.2018 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 13.09.2018 о 11:00 год.

Ухвалою суд від 13.09.2018 зобов'язано Ізмаїльську міську раду надати в наступне судове засідання, призначене на 08.10.2018 о 10:00 год., докази офіційного оприлюднення рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області»; засвідчену копію порядку денного 43 сесії V скликання Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009, на якій прийнято оскаржуване рішення; докази щодо наявності ліцензії у організації, яка виготовляла проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області на проведення даного виду робіт.

18.09.2018 до канцелярії суду від Ізмаїльської міської ради надійшла заява із додатком на виконання вищевказаної ухвали.

03.10.2018 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі.

В судове засідання, призначене на 08.10.2018 о 10:00 год., учасники справи не з'явилися, про час та місце повідомлені належним чином.

На підставі ч.9 ст.205 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що рішенням Ізмаїльської міської ради від 29.09.2018 № 2784-VII «Про надання ПАТ «Дунайсудноремонт» дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (існуючий майновий комплекс судноремонтного заводу) за адресою: вулиця Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області, прийнятим на 26 сесії VII скликання, відповідно до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 83, 93, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» вирішено надати ПАТ «Дунайсудноремонт» дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 35,48 га у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (існуючий майновий комплекс судноремонтного заводу) за адресою: вул. Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області.

Пунктом 2 зазначеного рішення віднесено земельну ділянку до земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно Класифікації видів цільового призначення земель, секція J – «Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення» розділ 12 – «Землі транспорту» підрозділ 12.02 – «Для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту».

В п.3 цього ж рішення зазначено, що на земельній ділянці знаходиться об’єкт нерухомого майна – єдиний майновий комплекс, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.2013, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 32689451106, номер запису про право власності 524531.

З метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (існуючий майновий комплекс судноремонтного заводу) за адресою: вулиця Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області ПАТ «Дунайсудноремонт» звернулося до ПП «Геоінформсервіс».

Листом від 25.05.2018 № 141/06-18 ПП «Геоінформсервіс» повідомило ПАТ «Дунайсудноремонт» про те, що згідно вихідних даних (6-Зем) та рішення Ізмаїльської міської ради від 29.09.2017 № 2784-VII, земельна ділянка, яка відводиться, обліковується у рядку 70 (ураховуються дані про морський транспорт: підприємства та організації морського транспорту (порти, пристані, портові склади, ремонтно-експлуатаційні бази та майстерні, судноремонтні заводи тощо), графа 49 – інші землі.

Рішенням Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області, яка включає в себе земельну ділянку, що відводиться. Але згідно ст.60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій, крім земель морського транспорту.

У зв’язку із цим ПП «Геоінформсервіс» повідомило про неможливість виготовлення проекту землеустрою, що зумовило звернутись ПАТ «Дунайсудноремонт» до суду із даним адміністративним позовом.

Судом встановлено, що 12.02.2009 Ізмаїльська міська рада на 43 сесії V скликання прийняла рішення № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги взвод р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області».

Пунктом 1 зазначеного рішення затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області.

Згідно з п.2 спірного рішення встановлено межі прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області загальною площею 271,976 га.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв’язку з наступним.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ» № 781/11/13-10 від 01.06.2010 р., з посиланням на постанову Верховного Суду України від 01.12.2009 року, Вищий адміністративний суд України зауважив, що вирішуючи спір суд зобов'язаний за критеріями юридичної природи акта управління визначитися щодо належності його до нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії.

Згідно з п.18 ч.4 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт – це акт управління (рішення) суб’єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

При викладених обставинах, суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення є нормативно-правовим актом у розумінні п.18 ч.4 ст.4 КАС України, оскільки є актом управління суб’єкта владних повноважень, який встановлює правила урядування органу місцевого самоврядування і розраховане на довгострокове застосування.

Відповідно до ч.2 ст.264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

За обставин справи, рішенням Ізмаїльської міської ради від 29.09.2018 № 2784-VII «Про надання ПАТ «Дунайсудноремонт» дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (існуючий майновий комплекс судноремонтного заводу) за адресою: вулиця Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області, прийнятим на 26 сесії VII скликання вирішено надати ПАТ «Дунайсудноремонт» дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 35,48 га у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту (існуючий майновий комплекс судноремонтного заводу) за адресою: вул. Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області.

В контексті приписів КАС України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку, а обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Відповідно до п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004) у загальносоціологічному значенні категорія «інтерес» розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології - як ставлення особистості до предмета як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

У п.3.4 цього ж Рішення зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Прийняття Ізмаїльською міською радою рішення від 12.02.2009 № 2001-V позбавило ПАТ «Дунайсудноремонт» можливості виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 35,48 га у довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд морського транспорту на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 29.09.2017 рішенням Ізмаїльської міської ради № 2784-VII, у зв’язку із чим ПАТ «Дунайсудноремонт» набуло право на оскарження відповідного рішення, оскільки є суб’єктом правовідносин, у яких спірний нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування було чи буде застосовано.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наданих відповідачем матеріалів, зокрема копії висновку державної експертизи від 30.09.2008, затвердженого заступником голови Державного комітету України із земельних ресурсів, вбачається, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області розроблений ДП «Одеський НДПІЗ» згідно рішення Ізмаїльської міської ради від 01.12.2006 № 360-V.

Проектом землеустрою передбачено встановити прибережну смугу р. Дунай в межах м. Ізмаїл із заходу на схід, яка становить 10,1 км. Загальна площа прибережної захисної смуги складає 271,976 га, в т.ч. забудованих земель – 255,998 га, з них – 0,846 га під одно та двоповерховою житловою забудовою, 57,940 га – землі промисловості, 12,74 га – землі громадського призначення, землі які використовуються для транспорту та зав’язку 169,754 га, з них 1,338 га під дорогами, 168,416 га – інші землі; землі, які використовуються для технічної інфраструктури – 2,382 га; землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі всього 12,336 га, з них 7,954 га – зелені насадження; 0,110 га під гідротехнічними спорудами; 0,272 га вулиць, набережних площ; відкриті землі без рослинного покриву всього 15,978 га з них 12,990 га піски, 2,988 га інші.

Проект землеустрою погоджений Відділом земельних ресурсів у м. Ізмаїл Одеської області, висновок від 24.06.2008 № 28- 02-22/667; Управлінням містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради, висновок від 13.06.2008 № 418; Ізмаїльською міською санітарно-епідеміологічною станцією, висновок від 24.06.2008 № 60; Придунайським сектором з охорони навколишнього природного середовища, висновок від 01.10.2007 № 03-02-598; Дунайським басейновим управлінням водних живих ресурсів, висновок від 05.09.2008 № 3-329; Управлінням охорони об’єктів культурної спадщини, висновок від 28.01.2008 № 01-17/447.

В п.10 зазначеного Висновку «Зауваження та пропозиції до землевпорядної документації» зазначено, що 1) проект пронумерувати, прошити та скріпити печаткою; 2) пояснювальну записку підписати розробником; 3) на графічних матеріалах відобразити: інформацію визначеному у висновках Управління охорони об’єктів культурної спадщини; землеволодіння та землекористування включаючи зону прибережної захисної смуги; склад угідь; 4) указати мінімальну та максимальну ширину прибережної захисної смуги; обґрунтувати ширину прибережно-захисної смуги, відсутній аналіз встановлення прибережно-захисної смуги з урахуванням рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берегу; 5) в експлікації земельних угідь указати склад угідь по категоріях (пояснювальна записка); 6) на завданні на виконання робіт не вказана дата затвердження та погодження; 7) експлікацію земель, що є додатком до завдання на виконання робіт підписати розробником проекту землеустрою; 8) доопрацювати викопіювання з плану землекористування міської ради (нанести р. Дунай, умовні позначення, вказати масштаб та інше); 9) додати викопіювання з генерального плану міста Ізмаїл, вказати ким, коли розроблений та затверджений (ст.60 ЗК України); 10) відсутнє креслення перенесених зовнішніх меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах міста Ізмаїл в натуру; 11) в проекті землеустрою необхідно висвітити питання щодо обмежень у використанні земельних ділянок розташованих в межах прибережної захисної смуги, відповідно до положень Земельного та Водного кодексів України.

В п.11 «Підсумкова оцінка результатів державної експертизи» зазначено, що проект землеустрою щодо становлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.

Згідно наданої представником відповідача архівної виписки № 12/01-52-88 від 18.09.2018 протоколу пленарного засідання 43 сесії Ізмаїльської міської ради V скликання від 12.02.2009 затверджено порядок денний, п.17 якого «Про регулювання земельних відносин».

Інших письмових доказів, в т.ч. витребуваних судом, у відповідача в наявності не має, про що останній повідомив суд в листі від 18.09.2018 № 01/24-1192.

Таким чином, за обставин справи оскаржуване рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області» прийнято в умовах невідповідності проекту вимогам законодавства України. При цьому відповідний проект із врахованими зауваженнями та позитивною оцінкою відповідач також до суду не надав.

В той же час суд враховує, що зауваження щодо необхідності зазначення мінімальної та максимальної ширини прибережної захисної смуги, обґрунтування ширини прибережно-захисної смуги, вказані в п.4 «Зауважень та пропозицій до землевпорядної документації» тощо, є суттєві за спірних правовідносин обставини, однак відповідачем в ході судового розгляду справи жодним чином не прокоментовані.

Натомість, позиція відповідача, який заперечує проти адміністративного позову, зводиться до наявність в органу місцевого самоврядування повноважень на прийняття рішень, на погодження проекту з низкою суб’єктів, а також на позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації.

При цьому відповідний позитивний висновок відповідач до суду не надав, пославшись на виконану від руки резолюцію від 12.01.2009 за підписом «Лук’яненко» (а.с. 79) на «негативному» висновку, що суд оцінює як неналежний доказ.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Згідно з частиною п'ятою ст. 59 Закону N 280/97-ВР, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Офіційне оприлюднення всіх рішень Ізмаїльської міської ради нормативно-правового характеру здійснюється шляхом опублікування у газеті «Курьер недели».

Однак оскаржуване рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області» у відповідному виданні опубліковано не було.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

З урахуванням відсутності належних та допустимих доказів оприлюднення оскаржуваного рішення у відповідності до вимог законодавства, суд погоджується з доводами позивача про те, що за викладених вище обставин спірне рішення є нечинним в силу вимог Конституції України та Закону N 280/97-ВР.

Таким чином, дія цього рішення порушує права, в тому числі і позивача, оскільки дане рішення не було своєчасно опубліковано, тобто не було чинним, однак весь цей час поширювало свою дію і на ПАТ «Дунайсудноремонт».

Поряд із тим, суд вважає за необхідне надати оцінку оскаржуваному рішенню в світлі висунутим земельним та водним законодавством вимогам, перевіривши його відповідність та обґрунтованість нормативним приписам.

З огляду на матеріали справи, ПАТ «Дунайсудноремонт» є правонаступником ДП «Ізмаїльський судноремонтний завод» згідно витягу зі Статуту, затвердженого загальними зборами ПАТ «Дунайсудноремонт», протокол № 1/2016 від 21.04.2016.

ПАТ «Дунайсудноремонт» є землекористувачем земельної ділянки загальною площею 36,2276 га за адресою: вул. Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області, згідно рішення Ізмаїльської міської ради народних депутатів від 08.07.1997 № 558, державного акту на право постійного користування землею ІІ-Од28 № 004108 від 27.10.1997 (згідно розпорядження Ізмаїльського міського голови № 57р від 19.02.2016 вул. Артема перейменована у вул. Судноремонтників).

Єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлює Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. N 486.

Відповідно до пп.2-5 Порядку № 486 водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Однак всупереч вимог вищезазначеної норми проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області, затверджений рішенням Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V, не узгоджувався із землекористувачем земельної ділянки загальною площею 36,2276 га за адресою: вул. Судноремонтників, 1 у м. Ізмаїл Одеської області - ПАТ «Дунайсудноремонт».

Крім того, згідно з ч.1, ч.2 ст.60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Відповідно до ст.88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Критерії визнання річок малими, середніми та великими визначені статтею 79 Водного кодексу України, якою встановлено, що залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів.

Таким чином, ділянка водного об'єкта в межах м. Ізмаїл Одеської області є ділянкою великої річки Дунай.

З огляду на вищевикладене, прибережна захисна смуга на зазначеній ділянці водного об'єкта становить 100 метрів, проте оскаржуваним рішенням затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області, відповідно до якого прибережна захисна смуга на зазначеній ділянці водного об'єкта визначена у розмірі понад 100 метрів, що є порушенням водного та земельного законодавства.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що смуги, передбачені ст.60 ЗК України, встановлюються "автоматично" в силу положень закону, і дотримання процедури відведення не вимагають.

Так, статтею 88 ВК України передбачене існування прибережних захисних смуг безпосередньо в силу закону, незалежно від здійснення будь-яких землевпорядних дій чи дотримання якихось формальних процедур. Розмір прибережних захисних смуг обчислюється від урізу води в меженний період (період найменшої водності) і під час паводків тощо не змінюється.

Виняток із цього правила стосується лише населених пунктів, де "прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації" (ч. 6 ст. 88 ВКУ), а отже - не автоматично, а "за окремими проектами землеустрою" (ч. 7 ст. 88 ВКУ).

Однак рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області всупереч земельного та водного законодавства не узгоджується із встановленими розмірами для меж прибережної захисної річки Дунай (100 м).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків; таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" (див. "Горнсбі проти Греції", рішення від 19 березня 1997 р., 1997-II, р. 510, § 40).

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області» прийнято відповідачем з порушенням вимог Земельного та Водного кодексів України.

Відповідно до ч.9 ст.264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним та нечинним рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області» обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя N R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, визначає, що сторона, яка виграла справу, повинна отримати від сторони, що програла, відшкодування видатків, які вона понесла у зв’язку із судовим розглядом.

Беручи до уваги сплачений ПАТ «Дунайсудноремонт» судовий збір в розмірі 1762 грн., позивачу у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України належить присудити за рахунок суб'єкта владних повноважень понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 264, 265 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Дунайсудноремонт» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Судноремонтників, 1; 35855645) до Ізмаїльської міської ради (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 62; 26569223), третя особа – Приватне підприємство «Геоінформсервіс» (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, 60; 34269857), про визнання протиправним та нечинним рішення задовольнити.

Визнати протиправним та нечинним рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області».

Стягнути з бюджетних асигнувань Ізмаїльської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Дунайсудноремонт» судові витрати в розмірі 1762 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн.).

Зобов’язати Ізмаїльську міську раду після набрання рішенням законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено / або мало бути оприлюднено.

Рішення Ізмаїльської міської ради від 12.02.2009 № 2001-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж р. Дунай в межах м. Ізмаїл Одеської області» втрачає чинність з моменту набрання законної сили рішенням суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.