Рішення № 77042733, 10.10.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 жовтня 2018 року Справа № 808/1934/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Конишевої О.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (72318, АДРЕСА_1)

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б)

про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, стягнення заподіяної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог від 20.06.2018):

1. визнати протиправним, що не відповідає вимогам норм: статей 13, 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", частини 2 розділу 2 Закону України від 08.07.2011р. №3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" і положенням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", рішення (дію) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про призначення ОСОБА_1 з 01.01.2018 довічної пенсії за вислугу років у розмірі 6 923 грн. 70 коп.;

2. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про призначення мені з 01.01.2018р. довічної пенсії за вислугу років, згідно з нормами: статей 13, 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", частини 2 розділу 2 Закону України від 08.07.2011р. №3668-УІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" і положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням додаткових видів його грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень та премії), визначених у відсотках, призначених мені довічно ОСОБА_2 оборони України, згідно з законодавством України, розміри яких викладені в довідці про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 25.05.2012р. №ТЗ-49430, спрямованій МО України відповідачу для нарахування ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, у розмірі 32 464 грн 26 коп.;

3. стягнути з Головного управлінні Пенсійного фонду України у Запорізької області, на мою користь, заподіяну ОСОБА_1 шкоду в сумі 227 702, 80 грн., в тому числі:

-матеріальну шкоду, заподіяну моєму майну, в сумі 127 702 гривні 80 копійок;

-моральну шкоду, заподіяну моєму здоров'ю, в сумі 100 000 гривен 00 копійок.

В обґрунтуванні позовної заяви позивач зазначає, що він є підполковником у відставці Збройних Сил України, ветераном війни, учасником бойових дій, інвалідом війни 2-ї групи, пенсіонером ОСОБА_2 оборони України. На дату звільнення позивача з військової служби в запас, 31.01.1995, він займав штатну посаду старшого офіцера відділу бойової підготовки Авіаційної групи (військово-транспортної) Повітряних Сил Збройних Сил України на важких військово-транспортнпх літаках Іл-76 МД згідно штатного розпису Авіаційної групи. Зазначає, що свою військову службу у Збройних Силах України, не зважаючи на військове звання: "підполковник", він закінчив в апараті служби армійської системи органів управління військовими частинами, а не в полковій військовій ланці управління підрозділами військової частини, як це випливає із розміру посадового окладу, визначеного відповідачем в довідці Запорізького обласного військового комісаріату №13-49430 від 21.03.2018 про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії.

З 01.01.2018 постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", установлені нові підвищені розміри грошового забезпечення військовослужбовців та порядок його визначення і згідно до частини 4 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" раніше призначена йому пенсія за вислугу років підлягає перерахунку у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що його посада: "старшого офіцера", яку він займав на дату звільнення з військової служби, передбачена додатком 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з 30 тарифним розрядом тарифної сітки і розміром посадового окладу, який, за проведеними підрахунком на 01.01.2018, складає 5 920,32 грн. Однак, згідно довідки Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України №238 від 28.03.2018 про доходи пенсіонера ОСОБА_1, відповідачем визначений розмір посадового окладу на 01.01.2018, а саме 5 360,00 грн. Позивач зазначає, що не згоден з розміром посадового окладу 5 360,00 грн. та загальною сумою пенсії у розмірі 6923,70 грн., тому звернувся до суду з даним позовом.

30.05.2018 ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду вказана позовна заява була залишена без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем через канцелярію суду надані документи на виконання ухвали суду, якими були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 11 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 07 серпня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 07.08.2018 призначено підготовче засідання на 18.09.2018.

Ухвалою суду від 18.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання на 01.10.2018.

Ухвалою суду від 01.10.2018 в задоволенні клопотання позивача щодо проведення експертизи відмовлено, з підстав не обґрунтованості даного клопотання та відсутності необхідності проведення зазначених експертиз.

Позивач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. В прохальній частині позовної зави просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача 18.09.2018 до канцелярії суду подав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Крім того, 02.08.2018 та 14.09.2018 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтуванні заперечень представник відповідача зазначає, що в довідці про розмір грошового забезпечення Позивача від 21.03.2018, виданої Запорізьким обласним військовим комісаріатом, вказано посадовий оклад старшого офіцера групи планування та контролю відділу бойової підготовки, в розмірі 5360,00 грн. Додатком 2 до постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, на яку посилається Позивач як на підставу своїх вимог, передбачено посаду старшого офіцера лише для апарату міністерства, служби. Посада старшого офіцера військової ланки, територіальних органів (підрозділів) Постановою №704 не передбачена. Оскільки у Головного управління відсутнє право на самостійне визначення розмірів грошового забезпечення, відсутні підстави для перерахунку. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, з урахуванням клопотання представників сторін про розгляд справи за його відсутності, справа розглядається в порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.

На підставі частини 4 статті 229 КАС України, в разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи і з’ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справи докази у їх сукупності дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є підполковником у відставці Збройних Сил України, ветераном війни, учасником бойових дій, інвалідом війни 2-ї групи пенсіонером ОСОБА_2 оборони України.

На дату звільнення позивача із військової служби в запас, 31.01.1995, позивач займав штатну посаду старшого офіцера відділу бойової підготовки Авіаційної групи (військово-транспортної) Повітряних Сил Збройних Сил України на важких військово-транспортних літаках Іл-76 МД згідно штатного розпису Авіаційної групи.

Позивач зазначає, що свою військову службу у Збройних Силах України, не зважаючи на військове звання: "підполковник", він закінчив в апараті служби армійської системи органів управління військовими частинами, а не в полковій військовій ланці управління підрозділами військової частини, як це випливає із розміру посадового окладу, визначеного позивачу ОСОБА_2 оборони України в довідках про грошове забезпечення підполковника ОСОБА_1 спрямованих до Пенсійного фонду України для перерахунку пенсії позивачу.

28.03.2018 позивач отримав довідку Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України №238 від 28.03.2018 про доходи пенсіонера ОСОБА_1 з 01.01.2018, з визначенням в довідці нового розміру пенсії за вислугу років в сумі 6 923,70 грн., після її перерахунку в порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України" від 11.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

З розміром перерахованої позивачу до виплати з 01.01.2018 довічної пенсії за вислугу років в сумі 6 923,70 грн. позивач не згоден та звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Позивач зазначає, що посада «старшого офіцера», яку він займав на дату звільнення з військової служби, за своєю назвою, функціональними обов’язками і організаційним рівнем підрозділу органу управління авіаційної групи, у якому позивач проходив службу, в структурі органів управління військами Збройних сил України відповідає посаді «старшого офіцера» з 30 тарифним розрядом тарифної сітки, визначеної додатками 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.20107 № 704, з розміром посадового окладу на 01.01.2018 -5920,32 грн.

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до матеріалів пенсійної справи, Позивача було звільнено з посади старшого офіцера групи планування та контролю відділу бойової підготовки військової частини А 0325. Йому призначено пенсію за вислугу років з 01.02.1995 відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262).

Частиною 1 статті 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Закон № 2262) передбачено проведення перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців здійснюється за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Відповідно до п.24 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) пенсії військовослужбовців, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсії, а здійснюють її нарахування на підставі наданих їм відповідними особами (органами) довідок про розмір пенсійного забезпечення. Розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у довідках.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-322а14.

В довідці про розмір грошового забезпечення Позивача від 21.03.2018, виданої Запорізьким обласним військовим комісаріатом, вказано посадовий оклад старшого офіцера групи планування та контролю відділу бойової підготовки, в розмірі 5360,00 грн.

Додатком 2 до постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, на яку посилається Позивач як на підставу своїх вимог, передбачено посаду старшого офіцера лише для апарату міністерства, служби. Посада старшого офіцера військової ланки, територіальних органів (підрозділів) Постановою №704 не передбачена.

Оскільки у Головного управління відсутнє право на самостійне визначення розмірів грошового забезпечення, відсутні підстави для перерахунку.

Крім того, перегляд розміру посадового окладу Позивача вже був предметом судового розгляду у справі №320/4421/15-а ЗП/808/2/17. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 залишено без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2017, якою відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Судовим рішенням апеляційної інстанції встановлено, що 12.12.1994 наказом №0335 командувача Військово-повітряних сил України його звільнено з військової служби в запас з посади старшого офіцера групи планування і контролю відділу бойової підготовки управління (ВБП) Авіаційної групи Військово-повітряних сил України (ВПС України). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 посада старшого офіцера була передбачена для командування Збройних сил України (містилась в Додатку 5). Отже, оскільки ОСОБА_1 не проходив військову службу у центральному апараті ОСОБА_2 оборони України, командуванні Збройних сил України, то позовні вимоги про встановлення йому посадового окладу згідно схеми посадових окладів постанови №1294 задоволенню не підлягали.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, що встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Отже відсутність підстав для визначення Позивачеві окладу відповідно до схеми посадових окладів апарату міністерства, служби не підлягає доказуванню.

Крім того, Позивач вважає, що при проведенні перерахунку пенсії з 01.01.2018 повинні бути враховані види грошового забезпечення, які були включені до розрахунку раніше. Проте цей перерахунок зроблений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою передбачено виключний перелік видів грошового забезпечення, які враховуються в розмір пенсії: оклад за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткова надбавки за вислугу років.

Згідно із вказаними нормами було видано довідку Запорізького обласного військового комісаріату 21.03.2018. На підставі вказаного документу і проведено перерахунок, внаслідок чого пенсія збільшилася і становить 6923,70 грн. Оскільки Головне управління позбавлене права самостійно визначати розмір грошового забезпечення, перерахунок пенсії зроблено відповідно до останньої довідки, яка знаходиться в матеріалах пенсійної справи.

Позивач наполягає на застосуванні при обчисленні пенсії 90% відповідних сум грошового забезпечення, проте такий відсоток основного розміру пенсії не відповідає чинній редакції ст.13 Закону №2262.

Позивачу було призначено пенсію 01.02.1995 відповідно до чинної на той час редакції ст.13 Закону №2262 з розрахунку 75 % відповідних сум грошового забезпечення (розрахунок додано до відзиву).

Дана стаття в редакції станом на день призначення пенсії передбачала, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення. В подальшому вносилися зміни до Закону № 2262 – підвищено відсотковий розмір грошового забезпечення до 85%, 90 %, а потім поступово знижено даний відсотковий розмір до 70 %. Посилання Позивача на те, що на момент призначення йому пенсії діяла ставка 90 % грошового забезпечення є неправдивою, оскільки пенсію було призначено 01.02.1995 і на той момент діяла норма, що передбачала максимальний розмір – 75 %.

Крім того, посилання Позивача на те, що ОСОБА_2 оборони України йому встановлено розмір пенсії у вигляді 90%, що не може змінюватися при перерахунку, також є неправомірним. Оскільки при виході на пенсію Позивачу було призначено 75 % грошового забезпечення, він не має права претендувати зараз на 90 % , як гарантованих йому при виході на пенсію.

З 01.05.2014 набрали чинності зміни до даної норми, які передбачили, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Дана редакція є чинною і на момент розгляду позовних вимог. Вона не визнавалася неконституційною.

Крім того, перерахунок пенсії Позивача відбувся у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» з грошового забезпечення військовослужбовців, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” станом на 01.03.2018 року. Отже, всі пенсії, які перераховуються або призначаються відповідно до грошового забезпечення військовослужбовців, призначаються (перераховуються) виходячи з відсоткового розміру, який встановлено Законом 2262 на дату призначення (перерахунку) пенсії. Іншого чинним законодавством не передбачено

Відсотковий розмір грошового забезпечення Позивача під час проведення перерахунку було обмежено 70 %, як встановлено ст. 13 Закону 2262.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У справі, що розглядається, розмір пенсії після перерахунку та зміни відсотку грошового забезпечення не зменшився.

Посилання Позивача на порушення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними, адже ст. 13 Закону № 2262, не визнано неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція щодо пенсійного забезпечення вже викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року (справа № 674/900/16-а) та від 17.05.2018 (справа № 569/7134/16-а) та рішенні Європейського суду з прав людини у справі за заявою ОСОБА_3 проти України.

Крім того, відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно – правових актів) від 09.02.1999 року (справа 1-рп/99) надав тлумачення загальновизнаному принципу права щодо дії нормативно – правового акту в часі. Так, суд роз’яснив, що дія нормативно – правового акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той нормативно – правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже дії Відповідача щодо застосування 70 % грошового забезпечення, передбаченого Законом 2262 під час проведення перерахунку пенсії Позивачу є такими, що повністю відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки на момент здійснення такого перерахунку діяла норма ст.. 13 Закону № 2292, яка передбачала саме такий максимальний відсоток грошового забезпечення.

Суд не погоджується з посиланнями Позивача на неможливість застосувати обмеження для виплати йому пенсії максимальним розміром, оскільки відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Проте на даний час вказана норма не застосовується до пенсії Позивача, оскільки її розмір не перевищує встановленого обмеження.

Вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки відсутні протиправні дії Відповідача.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на користь позивача, заподіяну його здоров’ю моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що внаслідок протиправної бездіяльності йому було завдано моральної (немайнової) шкоди, яка знайшла своє відображення у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв’язку із протиправною поведінкою відповідача.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) визначено, що позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, що підтверджується відсутністю жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Оскільки позивачем судовий збір не сплачувався, необхідності в вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250,255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1(72318, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)- відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду – протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 10.10.2018.

Суддя О.В. Конишева