Рішення № 77041895, 01.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2018Справа № 910/5282/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Шудри А.О., розглянувши у судовому засіданні матеріали справиЗа позовомПублічного акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" ДоПублічного акціонерного товариства "Укрнафта"Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. КиєвіПростягнення 44 884,83 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Загарук С.М.;

від відповідача: Дубчак С.Є.;

від третьої особи: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 44 884,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати заборгованості, яка була встановлена та стягнута рішенням Господарського суду міста Києва у справах № 910/24750/15.

Ухвалою суду від 03.05.2018 відкрито провадження по справі № 910/5282/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.06.2018 Публічним акціонерним товариством "Надра України" було подано до канцелярії суду відповідь на відзив на позов, відповідно до якого останнє просить суд: відмовити в задоволенні заяви про зупинення провадження по справі № 910/5282/18; задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, судом зазначається, що до Господарського суду міста Києва відзив від відповідача не надходив.

Ухвалою суду від 25.06.2018 було вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі № 910/5282/18 на 16.07.2018.

Ухвалою суду від 16.07.2018 суд залучив, з власної ініціативи, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві та відклав підготовче засідання на 06.08.2018.

27.07.2018 від відповідача до суду було подано додаткові пояснення по справі, в яких останній зазначає, що Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" було виконано рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/24750/15 ще 11.11.2016, в той момент, коли відповідно до меморіального ордеру № 227/12 від 11.11.2016 Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчих проваджень було стягнуто з відповідача грошові кошти, а тому, нарахування 3% річних та інфляційних втрат після примусового стягнення грошових коштів є незаконним.

06.08.2018 відповідачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

В судовому засіданні судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.09.2018.

14.09.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну.

17.09.2018 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/5282/18 до розгляду по суті на 01.10.2018.

В судовому засіданні 01.10.2018 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти позову заперечував в повному обсязі та просив в задоволення позовних вимог відмовити повністю.

Представник третьої особи 01.10.2018 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав, проте про дату та місце проведення був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 01.10.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України"(позивач, виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта"(відповідач, замовник) укладено договір про проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування за № 7/2961-Р-116М/13.

На виконання умов договору, позивач виконав роботи, вартість яких у строки, обумовлені сторонами у договорі, відповідачем не була оплачена.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з відповідача наявної заборгованості та нарахованих інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 по справі № 910/24750/15 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" заборгованість у розмірі 79 906,28 грн., 3% річних у розмірі 1799,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 33 825,35 коп., пеню у розмірі 17 334,19 грн. та судовий збір у розмірі 1 992,98 грн.

За твердженнями позивача, відповідач в добровільному порядку рішення Господарського суду міста Києва не виконав, заборгованість встановлену рішенням суду було погашено в наслідок примусового списання грошових коштів державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчого провадження тільки 20.11.2017.

Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору від 19.12.2013 за № 7/2961-Р-116М/13 та які встановлені рішенням господарського суду, позивач, з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача нарахованих 3% річних в сумі 8 013,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 36 870,92 грн

В свою чергу, відповідач проти позову заперечує, вказуючи, що останнім було виконано рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/24750/15 в той момент, коли відповідно до меморіального ордеру № 227/12 від 11.11.2016 Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчих проваджень було стягнуто з відповідача грошові кошти, а тому, нарахування 3% річних та інфляційних втрат після примусового стягнення грошових коштів є незаконним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та зазначалось раніше, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/24750/15 було встановлено наявну заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за виконані роботи має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

В абзаці 1 пункту 9 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання" від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. № 5011-32/5219-2012).

Отже, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору

В постанові Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 686/21962/15-ц Великою Палатою викладено правову позицію щодо того, що є не вірним висновок Верховного Суду України про неможливість застосування норм, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦКУ) до правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень.

Відтак, твердження відповідача про неможливість застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України до правовідносин, що виникають з приводу виконання судових рішень є безпідставними.

Згідно з доданою до матеріалів справи банківською випискою з особового рахунку, стягнуту рішенням господарського суду суму зараховано на рахунок позивача 20.11.2017.

При цьому, аргументи відповідача щодо необхідності визнання дати належного виконання зобов'язання саме 11.11.2016, у зв'язку із надходженням коштів від відповідача на рахунок органу державної виконавчої служби, суд до уваги не бере з огляду на наступне.

Стягнення грошових коштів 11.11.2016 з рахунку відповідача Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, що підтверджується меморіальним ордером за № 227/12 від 11.11.2016, відбулось на підставі платіжної вимоги № 227/12 від 31.10.2016, копія якої міститься у матеріалах справи.

Наразі судом зазначається, що факт того, що в призначенні платежу зазначеної платіжної вимоги є посилання на номер справи 910/24750/15 не підтверджує фактичного списання грошових коштів в рахунок погашення заборгованості на виконання рішення суду по зазначеній справі. При цьому суд виходив із наступного.

В платіжній вимозі № 227/12 від 31.10.2016 сума, зазначена до стягнення є 8 597 427,34 грн., в той час як фактично було стягнуто з рахунку відповідача 5 449 542,31 грн., що підтверджується меморіальним ордером за № 227/12 від 11.11.2016 та 1 068 149,86 грн, що підтверджується меморіальним ордером за № 227/12 від 16.11.2016. Загальна сума грошових коштів, стягнута в примусовому порядку є меншою ніж зазначено в платіжній вимозі № 227/12 від 31.10.2016.

Крім того, у призначенні платежу зазначених меморіальних ордерах від 11.11.2016 та від 16.11.2016 не вказано безпосередньо номер справи 910/24750/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господрський суд зазначає, що наведні докази в цілому не підтверджують факт примусового списання 11.11.2016 або 16.11.2016 з рахунку відповідача грошових коштів саме на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/24750/15, а тому датою виконання зазначеного судового рішення є 20.11.2017.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.

При цьому, обов'язок сплатити суму неустойки (пені), інфляційних втрат та 3% річних за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до розрахунку позивача, який міститься у матеріалах справи, сума 3% річних становить 8 013,91 грн., а сума інфляційних втрат - 36 870,92 грн.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем сум, суд зауважує, що позивачем при здійсненні розрахунків неправильно застосовано положення ст. 625 Цивільного кодексу України у частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних та суми судового збору, які було вирішено стягнути рішенням Господарського суду міста Києва.

Крім того, як вже було зазначено вище, згідно з доданою до матеріалів справи банківською випискою з особового рахунку позивача, стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва суму зараховано на рахунок позивача 20.11.2017. Враховуючи те, що день фактичного виконання грошового зобов'язання не включається у період, за який може бути здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, позивачем також допущено помилку у визначенні періоду прострочення.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, керуючись чинним законодавством України, господарський суд, здійснивши власний розрахунок, приходить до висновку, що з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" підлягає стягненню 4 741,84 грн. 3% річних та 21 846,76 грн. інфляційних втрат.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 043,72 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (місцезнаходження: 03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 54; фактична адреса: 03057, м. Київ. вул. Є. Мірошниченко, 10; код ЄДРПОУ 31169745) 4 741,84 грн. 3% річних, 21 846,76 грн. інфляційних втрат та 1 043,72 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно ч.1 ст.256 та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2018.

Суддя Спичак О.М.