Рішення № 77041515, 03.10.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" жовтня 2018 р. Справа № 906/397/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (м.Шепетівка, Хмельницька область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (с.Броники, Новоград-Волинський район, Житомирська область)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" (м.Шепетівка, Хмельницька область)

про стягнення 263064,69 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 – адвокат , ордер серія РН-710 №24 від 12.06.2018р;

від відповідача: ОСОБА_3 – представник за довіреністю від 03.07.2018р,

від третьої особи: не з’явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" про стягнення 263064,69грн, з яких: 178244,35грн основного боргу, 59177,12грн пені, 20779,36грн інфляційних втрат, 4863,86грн 3% річних, а також судових витрат та витрати на оплату правничої допомоги.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.06.2018р зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Розгляд даної справи в підготовчому провадженні неодноразово відкладався. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.09.2018р, зокрема, продовжено строк підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено до 18.09.2018р та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив".

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.09.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.10.2018р.

Ухвалою від 03.10.2018р відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ "Цефей-Груп" від 03.10.2018р про відкладення розгляду справи на іншу дату та усного клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про виклик в судове засідання для допиту свідка ОСОБА_4

Представник позивача в судовому засіданні 03.10.2018р позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, відповіді на відзив №23/2-2018 від 23.07.2018р (т.1, а.с.171-172) та додаткових поясненнях №17/09-2018 від 17.09.2018р (т.2, а.с.37-39). Зокрема зазначив, що заперечення відповідача щодо відсутності предмета спору у зв'язку із зарахуванням між сторонами зустрічних однорідних вимог, не відповідають дійсності, суперечать умовам договору та нормам права. Вказав, що відступлення права вимоги між сторонами не відбулося, оскільки позивачу не було надано доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Крім того додав, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог у даному випадку між сторонами не відбулося, оскільки такі вимоги не є однорідними, а випливають із договорів, які є різними за своєю правовою природою.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.10.2018р проти позову заперечила, просила у позові відмовити з підстав зазначених у відзиві від 16.07.2018р (т.1, а.с.92-93) та запереченнях на відповідь на відзив від 14.09.2018р (т.2, а.с.49-51). Зокрема вважає, що провадження у справі слід закрити за відсутністю предмета спору, оскільки між сторонами відбулось зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Також не погоджується з позицією позивача та вважає її такою, що не відповідає діючому законодавству України та має на меті ухилення від відповідальності за невиконання умов договору поставки №27/02/-С від 27.02.2017р. Вказала, що оскільки договір відступлення права вимоги не було оскаржено позивачем в судовому порядку, то такий договір є дійсним у відповідності до ст. 204 ЦК України.

Третя особа в судове засідання свого представника не направила, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином. В письмових поясненнях від 12.09.2018р ОСОБА_1 виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" проти позовних вимог заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають діючому законодавству України (т.1, а.с.215-216).

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2016р між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (позикодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (позичальник/відповідач) укладено договір позики №10/06-16/Ц (Зворотної фінансової допомоги) (далі-договір), за умовами якого в порядку та на умовах визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п.2.1. цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позику протягом визначеного цим договором строку.

Пунктом 2.1. договору визначено, що розмір позики становить 4 000 000,00 (чотири мільйони гривень 00 коп.) грн.

Згідно п.4.1. договору, строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і закінчується "10" червня 2017 року.

Відповідно до п.5.1. договору, позика повертається позичальником в готівковій формі, або іншим шляхом, який не порушує вимоги чинного законодавства України на момент повернення позики.

Пунктом 5.2. договору сторони обумовили, що за домовленістю сторін, повернення позики може здійснюватись, як повністю так і частинами протягом строку визначеним в п.4.1. цього договору.

За умовами пункту 5.4 договору, позика вважається повернутою позикодавцеві в момент коли сума перерахована з позичальника (та/або внесених останнім) грошових коштів буде становити 4 000 000, 00 ( чотири мільйони гривень 00 коп.) грн. У випадку погашення позики позичальником шляхом внесення грошових коштів в касу позикодавця, документом, що підтверджує погашення позики є підписаний позикодавцем прибутковий касовий ордер, або інший документ, що може підтвердити повернення позики, згідно норм чинного законодавства України, що діє на момент повернення позики.

Згідно п.6.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1 цього договору та закінчується в момент повернення позичальником позики (п.6.2 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позики №10/06-16/Ц (Зворотної фінансової допомоги) від 10.06.2016р позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 2260911,42грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №714 від 10.06.2016р на суму 971725,00грн, №733 від 13.06.2016р на суму 29433,00грн, №762 від 17.06.2016р на суму 127555,84грн, №764 від 17.06.2016р на суму 41130,06грн, №776 від 22.06.2016р на суму 17051,00грн, №808 від 30.06.2016р на суму 20000,00грн, №810 від 01.07.2016р на суму 88500,00грн, №843 від 07.07.2016р на суму 5000,00грн, №883 від 14.07.2016р на суму 3000,00грн, №932 від 20.07.2016р на суму 52702,76грн, №1034 від 29.07.2016р на суму 49211,95грн, №1132 від 04.08.2016р на суму 5000,00грн, №1135 від 04.08.2016р на суму 13940,32грн, №1161 від 10.08.2016р на суму 15500,00грн, №1166 від 11.08.2016р на суму 50000,00грн, №1183 від 15.08.2016р на суму 40000,00грн, №1192 від 17.08.2016р на суму 50000,00грн, №1221 від 19.08.2016р на суму 10000,00грн, №1275 від 23.08.2016р на суму 30200,00грн, №1307 від 26.08.2016р на суму 115000,00грн, №1396 від 02.09.2016р на суму 66328,31грн, №1429 від 08.09.2016р на суму 5000,00грн, №1496 від 16.09.2016р на суму 8946,20грн, №1499 від 16.09.2016р на суму 4000,00грн, №1517 від 19.09.2016р на суму 103817,15грн, №1543 від 20.09.2016р на суму 16211,15грн, №1579 від 21.09.2016р на суму 24000,00грн, №1582 від 21.09.2016р на суму 94709,83грн, №2348 від 13.12.2016р на суму 1000,00грн, №2404 від 20.12.2016р на суму 14952,37грн, №130 від 30.01.2017р на суму 117176,53грн, №913 від 15.06.2017р на суму 69819,95грн (т.1, а.с.137-164, 166-168, 170).

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідачем здійснено часткове повернення позивачу грошових коштів за договором позики №10/06-16/Ц від 10.06.2016р на загальну суму 2082667,07грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2732 від 16.11.2016р на суму 1159083,93грн та №66 від 30.01.2017р на суму 923583,14грн (т.1,а.с.165, 169).

Отже, враховуючи надану позивачем позику на суму 2260911,42грн та повернуті відповідачем кошти на загальну суму 2082667,07грн, неповернутою станом на час розгляду справи залишилась позика в розмірі 178244,35грн, отримана відповідачем за договором позики №10/06-16/Ц від 10.06.2016р.

У зв'язку з неповерненням відповідачем позики в сумі 178244,35грн за вказаним договором, позивач звернувся з позовом у даній справі в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 178244,35грн основного боргу, 59177,12грн пені, 20779,36грн інфляційних втрат та 4863,86грн 3% річних.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 Господарського кодексу України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

При розгляді даного спору суд виходить з того, що правовідносини, які виникли між сторонами ґрунтуються на укладеному між позивачем та відповідачем договорі позики №10/06-16/Ц (Зворотної фінансової допомоги) від 10.06.2016р.

Згідно положень ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами договору позики №10/06-16/Ц від 10.06.2016р, отриману від позивача позику повернув частково, в сумі 2082667,07грн.

На час розгляду справи, відповідач зобов'язання щодо повернення коштів в сумі 178244,35грн у встановлений строк не виконав, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 178244,35грн.

За вказаних обставин, враховуючи невиконання ТОВ "Цефей Груп" договірних зобов'язань, позовні вимоги в частині стягнення 178244,35грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

З приводу доводів відповідача про здійснення відступлення права вимоги між сторонами та зарахування зустрічних однорідних вимог господарський суд зазначає таке.

Згідно з ч.1, 3 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

За ч.1 ст.601 ЦК України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей).

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги.

Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, з аналізу положень ст.203 ГК та ст.601 ЦК можна зробити висновок, що метою даних норм є:

1. уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов'язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності.

2. уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов'язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов'язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов'язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому, основне зобов'язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами. Крім того, строк виконання основного зобов'язання детально регламентований нормою ст.530 ЦК України (постанова Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі №914/3013/16).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку (постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/3039/16 та від 05.04.2018 у справі №910/13205/17).

В свою чергу, у ч.2 статті 598 ЦК України передбачено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань. Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними, однорідними та такими, за якими настав строк виконання. Тобто умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо (постанова Верховного Суду від 14.02. 2018 року у справі №910/6374/17).

Судом встановлено, що 27.02.2017р між ТОВ "Торагро Сольюшн" (постачальник/позивач) та ОСОБА_1 виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" (покупець/третя особа) був укладений договір поставки №27/02-С, відповідно до п.1.1, п.1.5 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця пшеницю 3-го класу урожаю 2017 року в кількості 4250,00тонн +/- 5% (в подальшому товар) загальною вартістю 2018750,00 у строк до 01.10.2017р, у визначене пп.1.4 цього договору місце поставки.

Пунктом 2.1 договору поставки передбачено, що третя особа зобов’язалась здійснити на користь позивача попередню оплату в сумі 20000000,00грн. у строк до 01.03.2017р.

27.02.2017р третя особа двома платежами по 10000000,00грн кожен, перерахувала позивачу попередню оплату, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.02.2017р №481 та №482.

Судом встановлено, що 23.05.2018р між третьою особою та відповідачем було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №4-ЦГ до позивача на суму 20000000,00грн (т.1, а.с.191-192).

Відповідно до п.1.1 даного договору, третя особа відступила належне їй право вимоги згідно із договором поставки на суму 20000000,00грн, укладеним між позивачем та третьою особою, відповідачу, який прийняв право вимоги за цим договором.

У пункті 1.2 договору цесії обумовлено, що від третьої особи до відповідача перейшли усі права за зобов’язаннями, що виникли з договору поставки, в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення договору цесії.

До договору цесії третя особа та відповідач склали акт приймання-передачі документів, відповідно до якого третя особа передала, а відповідач прийняв: договір поставки, платіжне доручення №481 від 27.02.2017р, платіжне доручення №482 від 27.02.2017р, лист директора позивача про зобов’язання повернути попередню оплату в сумі 20000000,00грн у зв’язку з неможливістю виконання зобов’язання щодо поставки товару за договором поставки; картку-рахунок №631 за період з 01.02.2017р по 23.05.2018р.

Листом від 23.05.2018р третя особа повідомила позивача як боржника про відступлення права вимоги за укладеним з ТОВ "Торагро Сольюшин" договором поставки №27/02-С від 27.02.2017р на суму 20000000,00грн (т.1, а.с.194).

Фактично лист від 23.05.2018р з копією договору цесії, третьою особою надіслано позивачу лише 25.06.2018р листом з описом вкладення через поштове відділення у м.Новоград-Волинський Житомирської області (т.1, а.с.194).

На підставі ст.601 ЦК України відповідач надіслав позивачу заяву від 24.05.2018р про припинення зобов’язання зарахуванням на суму 17728513,61грн. У тексті цієї заяви запропонував позивачу підписати угоду про припинення зобов’язань зарахуванням, яку в двох примірниках надіслав додатком до заяви про припинення зобов’язань зарахуванням (т.1, а.с. 196).

Фактично заяву від 24.05.2018р про припинення зобов’язань зарахуванням з двома примірниками угоди про припинення зобов’язань зарахуванням, надіслано позивачу лише 07.07.2018р листом з описом вкладення через відділення поштового зв’язку у м.Шепетівка Хмельницької області (т.1,а.с.196).

Судом встановлено, що позивач надіслав відповідачу заяву про відмову у задоволенні заяви щодо припинення зобов’язання зарахуванням від 16.07.2018р за №67-ТАС з підстав у ній викладених (т.1, а.с.173-176).

Відповідач подав до суду заяву свідка - ОСОБА_4. У заяві свідка гр.ОСОБА_4 підтверджує, що станом на 07.08.2017р, йому як директору ТОВ "Торагро Сольюшин", стало відомо про неможливість вчасного виконання ТОВ "Торагро Сольюшин" зобов'язання з поставки товару за договором поставки №27/02-С від 27.02.2017р, тому на підставі ч.2 ст.205 ГК України, ним повідомлено третю особу про повернення їй попередньої плати у строк до 02.10.2017р (т.2,а.с.16).

Як зазначається у заяві свідка ОСОБА_4, повідомлення було складене (надруковане) ним особисто у формі листа у довільній формі та особисто передано представнику СОК "ПНВК". У зв'язку з тим, що на момент складання та передання листа-повідомлення офіси ТОВ "Торагро Сольюшин" та СОК "ПНВК" знаходились в одній будівлі за адресою: м.Шепетівка, пров. Подільський, 20, необхідності у надсиланні листа засобами поштового зв'язку не було.

Суд погоджується з доводами відповідача, що за укладеним договором цесії набув всі права третьої особи за зобов’язаннями, що виникли з договору поставки.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВГСУ від 12.12.2017р у справі №911/3906/16.

Грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмета виконання зобов'язань. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом може бути однорідною із іншою вимогою лише про сплату грошей. Адже гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції.

Вимога про сплату грошей за загальним правилом може бути однорідною лише із іншою вимогою про сплату грошей. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/13547/17 від 16.05.2018р.

Так, за укладеним між сторонами договором позики №10/06-16/Ц (Зворотної фінансової допомоги) від 10.06.2016р позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти та розраховує виключно на повернення таких коштів у повній сумі (т.1, а.с.197-198).

Натомість, за договором поставки №27/02-С від 27.02.2017р, покупець (третя особа) розраховує виключно на отримання товару, а повернення попередньої оплати можливе лише як наслідок невиконання зобов'язань постачальником. При цьому, обставини щодо настання обов'язку з повернення такої попередньої оплати також підлягають встановленню.

Так, на момент укладення договору цесії - 23.05.2018р, позивач не виконав зобов’язання з поставки третій особі товару. Оскільки строк зобов’язання з поставки товару настав 01.10.2017р, відповідно з 02.10.2017р позивач вважається таким, що прострочує його виконання належним чином перед третьою особою.

Оскільки станом на 27.02.2017р третя особа здійснила на користь позивача попередню оплату товару в сумі 20000000,00грн, і ця обставин визнається учасниками справи, починаючи з 02.10.2017р у третьої особи на підставі ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що третя особа у період з 02.10.2017р до 23.05.2018р не скористалась правом передбаченим ч.2 ст.693 ЦК України, вимагати повернення суми попередньої оплати.

Частина 3 статті 612 ЦК України передбачає право кредитора відмовитися від прийняття виконання зобов’язання, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило для нього інтерес.

Судом встановлено, що третя особа не відмовилась від прийняття виконання зобов’язання позивача з поставки товару. Тому, станом на 23.05.2018р у позивача існувало зобов’язання з поставки товару.

Суд також звертає увагу на те, що за своєю суттю обов’язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов’язання в розумінні ст.625 ЦК України, як помилково вважає відповідач (постанова Верховного Суду від 14.03.2018р у справі №910/24853/13).

Отже, права покупця за договором вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати не є грошовими правами.

За приписами ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з цим, стаття 517 ЦК України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа передала відповідачу ряд документів: договір поставки №27/02-С від 27.02.2017р, платіжні доручення на суму 20000000,00грн та лист від 07.08.2017р від імені позивача за підписом його колишнього керівника ОСОБА_4

Однак, у числі переданих документів відсутні ті, які засвідчують відмову третьої особи від прийняття виконання зобов'язання з поставки товару позивачем та вимогу третьої особи до позивача про повернення попередньої оплати.

Таким чином, внаслідок укладення 23.05.2018р договору цесії до відповідача перейшли права третьої особи за договором поставки №27/02-С від 27.02.2017р, тобто, права покупця, в тому числі ті, що передбачені у ч.2 ст.693 ЦК України. Здійснити ці права вправі відповідач на власний розсуд. Однак, за поданими до справи доказами, ці права не є грошовими, відповідно, не є грошовими вимоги.

Враховуючи викладене, зобов'язання, які виникни між сторонами на підставі договору поставки №27/02-С від 27.02.2017р не є однорідними по відношенню до договору позики №10/06-16/Ц (Зворотної фінансової допомоги) від 10.06.2016р, а тому в силу ст.601 ЦК України не можуть бути припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

За вказаних обставин, клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмета спору, не підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 59177,12грн пені, 20779,36грн інфляційних втрат, 4863,86грн 3% річних.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми пені, господарський суд враховує таке.

Згідно з ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору позики сторони погодили, що за порушення строків повернення позики позикодавець має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості, за кожен день прострочення.

З розрахунку позивача вбачається, що останній просить стягнути пеню у розмірі 59177,12грн, яка нарахована за період з 13.06.2017р по 10.05.2018р (т.1, а.с.9).

Судом також враховується, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені, судом встановлено, що правомірним, з урахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України, є нарахування пені в сумі 22536,92грн за період з 13.06.2017р (саме цю дату позивачем визначено початком нарахування пені в розрахунку) по 10.12.2017р на суму неповернутої позики в розмірі 178244,35грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 22536,92грн пені. В частині стягнення з відповідача пені в сумі 36640,20грн (59177,12грн - 22536,92грн = 36640,20грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі ст.625 ЦК України, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 20779,36грн інфляційних втрат та 4863,86грн 3% річних.

Перевіривши заявлені у відповідності до наведених приписів закону до стягнення з відповідача суми інфляційних та 3% річних за період з 13.06.2017р по 10.05.2018р (а.с.10), суд встановив їх правомірність, та, відповідно, обґрунтованість заявленого позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20779,36грн інфляційних втрат та 4863,86грн 3% річних.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 178244,35грн основного боргу, 22536,92грн пені, 20779,36грн інфляційних втрат та 4863,86грн 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 36640,20грн пені суд відмовляє.

Що стосується витрат на надання правової допомоги у розмірі 10000,00грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн до матеріалів справи долучено копії наступних документів: копію ордеру серія ЧЦ№000,002722 від 10.05.2018р адвоката ОСОБА_5, попередній (орієнтований) розрахунок втрат від 15.05.2018р на суму 10000,00грн, копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, копію ордеру серії РН-435 №0004 від 16.07.2018р адвоката ОСОБА_6, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії РН №1150, копію договору про надання правової допомоги від 03.01.2018р, укладеного між Адвокатським бюро "Романа Вознюка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", копію посвідчення №1385 від 25.04.2018р адвоката ОСОБА_2, копію ордеру серії РН710 №024 від 12.06.2018р адвоката ОСОБА_2В.(т.1, а.с.59-62, 80-86, 133-134).

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. За таких обставин судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивачем на підтвердження доказів понесених ним витрат не надано суду акти приймання-передачі наданих послуг, видаткових касових ордерів або платіжних доручень чи інших платіжних документів про оплату позивачем коштів адвокатам, ордери та свідоцтва яких містяться в матеріалах справи.

Згідно ч.2 та ч.3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи те, що витрати позивача мають бути підтверджені платіжними документами про оплату таких послуг, які суду не подані, як не надано акти приймання-передачі виконаних робіт, у суду відсутні підстави включати до судових витрат по справі витрати позивача на послуги адвокатів як такі, що не підтверджені належними фінансовими документами.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (11772, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Броники, вул. Весела, буд.7, ід. код 37529380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро сольюшн" (30400, Хмельницька область, м.Шепетівка, пров. Подільський, буд. 20, ід. код 39022147):

- 178 244,35грн основного боргу;

- 22 536,92грн пені;

- 4 863,86грн 3% річних;

- 20 779,36грн інфляційних;

- 3 396,37грн судового збору.

3. У іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 10.10.2018р.

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу

2 - позивачу (рек.з пов.),

3 - відповідачу (рек.з пов.),

4 - Третій особі - ОСОБА_1 виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" (30403, Хмельницька область, м.Шепетівка, Староконстянтинівське шосе, 31 (рек.з пов.).