Ухвала суду № 77036090, 08.10.2018, Сокирянський районний суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 722/1388/18

Номер провадження 1-кп/722/100/18

УХВАЛА

про відмову у затвердженні угоди

08 жовтня 2018 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:

судді: Ратушенка О.М.

секретаря: Кушнір І.В.

з участю прокурора: Остапчука І.І.,

обвинуваченого: ОСОБА_1

та його захисника: ОСОБА_2,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018260140000211 від 12.07.2018 року, з угодою про визнання винуватості, відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого на утриманні чотирьох малолітніх дітей, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

02.10.2018 року від першого заступника керівника Кельменецької місцевої прокуратури до Сокирянського районного суду Чернівецької області направлено обвинувальний акт в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018260140000211 від 12.07.2018 року, відносно ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.309 КК України.

Разом із вказаним обвинувальним актом керівником Кельменецької місцевої прокуратури до Сокирянського районного суду направлено також угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Кельменецької місцевої прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_1 за участю захисника ОСОБА_2, яку учасники судового процесу в підготовчому судовому засіданні просили затвердити.

Згідно вказаної угоди, обвинувачений ОСОБА_1 зобов’язався беззастережно визнати свою винуватість під час судового провадження в повному об’ємі.

Окрім цього, в угоді вказано, що прокурор, обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 узгодили призначення обвинуваченому за вчинений злочин, із застосуванням ст.69 КК України, більш м’яке покарання ніж передбачено ч.2 ст.309 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Заслухавши думку учасників процесу з приводу затвердження угоди, дослідивши письмові документи надані прокурором, перевіривши угоду на відповідність вимогам ст.ст.472-473 КПК України та нормам КК України суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до вимог п.2 ст.468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

При цьому, як передбачено ч.4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Згідно ст.470 КПК України прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов’язаний враховувати такі обставини:

1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри);

3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Згідно ч.7 ст.474 КПК України, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону.

Суд відмовляє в затвердженні угоди, зокрема, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону; умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів і одурманюючих засобів» №3826-VІ від 06.10.2011 року посилено санкції за вчинення окремих адміністративних правопорушень і злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та встановлення кримінальної відповідальності за використання коштів, отриманих від незаконного обігу отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів.

В пояснювальній записці до вказаного Закону України було обґрунтовано необхідність прийняття даного акта тим, що глобальною загрозою здоров’ю населення і національній безпеці в державі і в усьому світі стали такі негативні явища, як наркозлочинність і наркоманія.

Метою законопроекту було зменшення кількості осіб, що вживають наркотичні засоби та психотропні речовини, та значне зниження рівня злочинності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів шляхом посилення кримінальної відповідальності.

Прийняття зазначеного проекту Закону було покликано забезпечити зниження негативних медичних, соціальних, економічних наслідків вживання наркотичних засобів для окремих осіб, сімей, громад, суспільства в цілому.

З досліджених в ході розгляду угоди про визнання винуватості письмових документів, наданих прокурором встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, тобто у незаконному придбанні, зберіганні та перевезенні психотропних речовин без мети збуту у великих розмірах, санкція якого не є альтернативною та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

У відповідності до ч.3 ст.12 КК України, інкримінований ОСОБА_1 злочин класифікується як злочин середньої тяжкості та відноситься до категорії злочинів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.

Визначивши безальтернативну санкцію лише у виді позбавлення волі за вчинення вказаного злочину, законодавець тим самим акцентував увагу на суспільній небезпеці даного діяння та меті покарання, яке має виконувати превентивну функцію.

Враховуючи наведене суд вважає, що укладена між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 угода про визнання винуватості із визначенням останньому виду та міри покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн., який за своїм розміром аналогічний виду та розміру адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44 КУпАП вочевидь не відповідає інтересам суспільства та держави.

Згідно ч.2 ст.65 КК України особі, яка здійснила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до роз’яснень Верховного Суду України, викладених в абз.2 п.1 Постанови Пленуму №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

В укладеній угоді про визнання винуватості прокурором враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_1 злочину, визнання ним своєї вини, добровільну видачу наркотичних засобів під час проведення слідчих дій, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, позитивну характеристику, відсутність судимості, не перебування на обліку в лікаря психіатра, вчинення злочину вперше, наявність на утриманні 4 неповнолітніх дітей.

Разом з тим, в укладеній угоді прокурором не вказано, які саме з перелічених обставин, у відповідності до ст.66 КК України сторони визнають такими, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1

З огляду на це, слід зробити висновок, що прокурором в якості пом’якшуючих покарання ОСОБА_1 визнано всі перелічені ним обставин.

Суд не погоджується з таким висновком прокурора з огляду на таке.

Згідно ст.66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Судам треба мати на увазі, що наведений у ч.1 ст.66 КК України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Так з наведеного переліку обставин, які прокурор вважає за необхідне визнати такими, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, є лише щире каяття, що проявляється у визнанні обвинуваченим своєї винуватості у вчиненому злочині та наявність на утриманні чотирьох малолітніх дітей.

Позитивна характеристика обвинуваченого за місцем проживання, відсутність судимості, не перебування на «Д» обліку у лікарів нарколога та психіатра, вчинення злочину вперше не можуть бути визнані обставинами, які пом’якшують покарання, а є лише обставинами, які позитивно характеризують його як особу, що також враховується при призначенні обвинуваченому виду та міри покарання.

Посилання прокурора в укладеній угоді на активне сприяння обвинуваченим розкриттю злочину, як на обставину, яка пом’якшує його покарання суд вважає безпідставним, оскільки як із змісту обвинувального акту, укладеної угоди так і під час проведення підготовчого судового засідання не встановлено в чому саме проявилось таке сприяння, оскільки виявлення та подальше розслідування інкримінованого обвинуваченому злочину відбулося виключно шляхом вчинення відповідних процесуальних дій працівниками органу досудового розслідування.

Безпідставним також є посилання прокурора на добровільну видачу наркотичних засобів обвинуваченим, як на обставину, яка пом’якшує його покарання, оскільки згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 26.04.2002 року « Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», здача наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів визнається добровільною, якщо відбулася за обставин, коли особа мала й усвідомлювала можливість продовжувати протиправну діяльність, але не побажала цим скористатися.

З огляду на вказане, видача обвинуваченим наявних у нього психотропних речовин в ході проведення обшуку за місцем його проживання не може визнаватися добровільною видачею, в розумінні кримінального закону, оскільки такі дії обвинуваченого були вчинені виключно на виконання ухвали слідчого-судді та вимоги працівників поліції добровільно вказати на їх місцезнаходження.

Згідно ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Згідно роз’яснень, викладених в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У відповідності до висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного в постанові № 442/1887/16-к від 15.03.2018 року, при аналізі норм ст. 69 КК України можна зробити висновок, що призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

Так, узгоджуючи обвинуваченому вид та міру покарання із застосуванням ст.69 КК України, перейшовши до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не передбаченого в санкції ч.2 ст.309 КК України, у виді найлегшого виду покарання штрафу, ще й в майже мінімальному розмірі, передбаченого ст.53 загальної частини КК України, прокурором не зазначено про наявність таких пом’якшуючих покарання обставин та відомостей про особу обвинуваченого, які б настільки істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, який завдав шкоди інтересам суспільства та держави, що призначення ОСОБА_1 мінімального покарання в межах санкції статті чи іншого будь-якого тяжчого покарання ніж штраф, було б явно несправедливим.

Враховуючи те, що укладена між прокурором Остапчуком І.І. та обвинуваченим ОСОБА_1 угода про визнання винуватості явно суперечить інтересам суспільства, кардинально різниться з визначеною політикою держави щодо боротьби, протидії та превенції злочинів пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, зменшенню вживання наркотичних засобів громадянами України, що ставить під загрозу здоров’я нації в цілому, визначення виду та міри покарання за вчинений злочин обвинуваченому такого, що вочевидь є неспівмірним із тяжкістю вчиненого ним діяння суд вважає, що в затвердженні укладеної угоди про визнання винуватості необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.369, 371, 372, 376, 468, 469 ч.4, 470, 472, 474 ч.7 КПК України, суд,–

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості від 26.09.2018 року, укладеної між прокурором Кельменецької місцевої прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_1 за участю захисника ОСОБА_2

Судове провадження продовжити у загальному порядку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: