Ухвала суду № 77025011, 09.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

09 жовтня 2018 р.Справа № 820/3571/18 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Сіренко О.І.

Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Моісеєва К.Ю.,

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Сіренко О.І., Жигілій С.П., Спаскін О.А. у справі 820/3571/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Харківського апеляційного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 р. по справі № 820/3571/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заявлено відвід суддям Сіренко О.І., Жигілію С.П., Спаскіну О.А.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідно до ч.3 ст.57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними та оскільки в Україні на цей час відсутній Закон України, яким був би встановлений порядок доведення до відома населення виданих Президентом України нормативно-правових актів, що визначають права і обов'язки громадян, тому Указ Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», яким був утворений Харківський апеляційний адміністративний суд, чинності ніколи не набирав і не міг взагалі ніколи набрати чинності після його опублікування навіть у разі прийняття Закону України, яким був би встановлений порядок доведення до відома населення виданих Президентом України нормативно-правових актів, що визначають права і обов'язки громадян, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Конституції України «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Вказує, що Президент України з 30 вересня 2016 року так і не набув законних повноважень утворювати, реорганізовувати та ліквідувати суди в Україні внаслідок відсутності в Україні Закону України, яким би на виконання вимог підпункту 6 пункту 16 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України після 30 вересня 2016 року - дати набуття чинності підпункту 6 пункту 16 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України - були б визначені підстави та порядок утворення, реорганізації та ліквідації судів Президентом України. Та враховуючи вищевикладене, вказує, що Харківський апеляційний адміністративний суд не є судом, встановленим законом, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що проголошує "право на суд, встановлений законом", та відповідно, Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду Сіренко О.І., Жигілію С.П., Спаскіну О.А. що розглядають апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року в адміністративній справі № 820/3571/18 не є судом, встановленим законом, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що проголошує "право на суд, встановлений законом ".

Перевіривши доводи заявленого відводу, колегія суддів вважає, що відвід є необґрунтованим, виходячи з наступного.

Статтями 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суддя не може брати участь у розгляді адміністративної справи і відводиться.

Заявляючи відвід колегії суддів, заявником не наведено та суду не надано жодних належних доказів на підтвердження обставин, які б викликали сумнів у неупередженості колегії суддів.

Відповідно до п.п.103, 104, 105 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волкова О. проти України» від 09.01.2013 року (остаточне 27.05.2013 року), «Для того, щоб встановити, чи може суд вважатися «незалежним» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного. Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (1) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (2) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. Проте між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій)… Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності…».

Аналогічний правовий висновок зроблено Європейським судом з прав людини у п.п.49, 50 рішення у справі «Білуха проти України».

Суд вважає, що заявник, подаючи клопотання про відвід колегії суддів, не навів належних та допустимих доказів щодо обґрунтованості сумнівів у неупередженості та об'єктивності суддів.

Суд приходить до висновку, що ті обставини, які викладені у заяві про відвід, не свідчать про упередженість або певну зацікавленість суддів у наслідках розгляду цієї справи і тому не є підставою для задоволення заяви про відвід. Будь-яких інших підстав, які викликали б сумнів в об'єктивності та неупередженості суддів, не виявлено.

Судом не встановлено підстав, передбачених ст.ст. 36, 37 КАС України, які б перешкоджали суддям Сіренко О.І., Жигілію С.П., Спаскіну О.А. брати участь у розгляді даної справи чи свідчили про неупередженість.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заява про відвід задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 36, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Визнати відвід суддів Сіренко О.І., Жигілію С.П., Спаскіну О.А.- необґрунтованим.

Провадження у справі зупинити для вирішення питання про відвід в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та підлягає оскарженнюв частині зупинення проадження у справі.

Головуючий суддя Сіренко О.І.Судді Жигилій С.П. Спаскін О.А.