Постанова № 77024786, 09.10.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2018 року м. Суми

Справа №580/789/17

Номер провадження 22-ц/788/1520/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

у присутності :

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 05 червня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Стеценка В.А. у м. Лебедин

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будьмо разом», ОСОБА_2, голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_3 про захист честі, гідності і ділової репутації,

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ТОВ «Будьмо разом», ОСОБА_2, голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_3, мотивуючи вимоги тим, що 19 травня 2016 року ТОВ «Будьмо разом» опублікувало в газеті «Будьмо разом» №20 (944) статтю «Голова Будилки». Про дану статтю він довідався 25 травня 2016 року від мешканців села Будилка, які впізнали його в статті у виразах «один дуже серйозний місцевий житель».

13 лютого 2017 року він звернувся із заявою №95 до редакції газети, в якій просив опублікувати спростування відомостей, опублікованих в статті «Голова Будилки», оскільки у відповідачів не має доказів того, що зазначені відомості відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію та не перевірялись автором статті і редактором. Проте, відповідач листом від 22 лютого 2017 року відмовив у задоволенні його вимог.

Вважав, що відомості викладені у статті не відповідають дійсності, порушують його особисті немайнові права, завдають шкоди особистим немайновим благам, ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію.

Просив визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію відомості викладені і розповсюджені відповідачем в газеті «Будьмо разом» №20 (944) від 19 травня 2016 року у статті «Голова Будилки», а саме: «…закидає різні владні інстанції розмаїтими скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови, сільрадських спеціалістів та роботи сільської ради в цілому, вишукуючи в різних законах слабенькі пунктики»; зобов’язати ТОВ «Будьмо разом» спростувати недостовірні відомості поширені в газеті «Будьмо разом» №20 від 19 травня 2016 року у статті «Голова Будилки»; зобов’язати ТОВ «Будьмо разом» надати йому відповідь на статтю «Голова Будилки».

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 05 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, що відповідачі не надали доказів на підтвердження достовірності викладеної в газеті «Будьмо разом» інформації, а також не спростували надані ним докази стосовно недостовірності тієї інформації. Зазначає, що в опублікованій статті, інформація викладена відповідачами не є оціночними судженнями, а є фактичним твердженням, тому відповідачам необхідно було надати факти, які підтвердили б їх твердження, а саме достовірності інформації викладеної у статті «Голова Будилки».

У відзиві ТОВ «Будьмо разом» заперечує проти доводів апеляційної скарги і вважає, що позивачем не доведені належними доказами обставини, що стали підставою для звернення до суду, а саме те, що спірною публікацією були порушені його права, свободи чи законні інтереси, що підлягають захисту судом у розумінні ст.4 ЦПК України. Також звертає увагу на ту обставину, що голова Будильської сільради ОСОБА_3 помилково відповів ОСОБА_1 в листі від 01.07.2016 року про те, що не надавав інтерв’ю газеті «Будьмо разом», оскільки не знав про те, що будь-яка розмова з політичним діячем або посадовою особою, яка призначена для опублікування в пресі, про що він попереджається, і є інтерв’ю. Тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У відзиві голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_3 також заперечує проти доводів апеляційної скарги і вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як установлено судом і убачається з матеріалів справи 19 травня 2016 року ТОВ «Будьмо разом» опублікувало в газеті «Будьмо разом» №20 (944) статтю позаштатного кореспондента газети ОСОБА_2 під псевдонімом ОСОБА_4 «Голова Будилки» про сільського голову Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області ОСОБА_3 На думку позивача, вказана стаття містить завідомо недостовірну інформацію особисто про нього, а саме: - «…один дуже серйозний місцевий житель, який, мабуть, щиро вболіваючи за громаду свого рідного села, прямо таки закидає різні владні інстанції розмаїтими скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови, сільрадівських спеціалістів та роботи сільської ради в цілому, вишукуючи в різних законах слабенькі пунктики» (а.с.3).

Позивач вважає, що вказане висловлювання принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до редактора газети «Будьмо разом» із заявою, в якій, посилаючись на те, що стаття у газеті містить недостовірну та не підтверджену інформацію про нього, про сільського голову та Будильську сільську раду і в редакції газети не має доказів того, що вказані в статті відомості відповідають дійсності, просив опублікувати їх спростування та забезпечити йому право на відповідь (а.с. 4).

22 лютого 2017 року ТОВ «Будьмо разом» надало ОСОБА_1 відповідь, з якої вбачається, що заявнику було роз’яснено його право звернутись до сільського голови для з’ясування питань, що стосуються його роботи, висвітленої у спірній статті. Також, відповідач зазначив, що стаття в газеті не містить персональних даних, за якими можна ідентифікувати заявника, та про відсутність підстав вважати, що публікацією були порушені його соціальні, економічні, політичні та особисті права (а.с. 5).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт порушення його особистих немайнових прав в опублікованій в газеті «Будьмо разом» № 20 (944) від 19 травня 2016 року статті під назвою «Голова Будилки».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.ст. 28, 68 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

За приписами статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У пунктах 5, 15, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз’яснено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.24 Закону України «Про інформацію» забороняється втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (владником) і трудовим колективом,редакційним статутом. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику тягне за собою відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» журналістом редакції друкованого засобу масової інформації

відповідно до цього Закону є творчий працівник, який професійно

збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для

друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових

чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою

діяльністю за її уповноваженням, що підтверджується редакційним

посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього

друкованого засобу масової інформації.

Статтею 37 вищезазначеного закону надано право громадянам, юридичним особам і державним органам, а також їх законним представникам право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч зазначених вимог закону, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що поширена інформація стосується його особистих немайнових прав та порушує їх. Крім того, опублікована в газеті «Будьмо разом» стаття «Голова Будилки» не містить даних, які дають змогу ідентифікувати конкретну особу.

Доводи апеляційної скарги про те, що у вищевказаній статті відповідачем поширено відомості які не відповідають дійсності не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на власному розумінні і трактуванні тез позивачем зазначених у статті.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем у газеті «Будьмо разом» у статті «Голова Будилки» викладено власне авторське ставлення та інформацію про не ідентифіковану особу, яку називає « дуже серйозний місцевий житель, який, мабуть, щиро вболіваючи за громаду свого рідного села, прямо таки закидає різні владні інстанції розмаїтими скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови, сільрадівських спеціалістів та роботи сільської ради в цілому, вишукуючи в різних законах слабенькі пунктики». Таким чином, автор статті, як журналіст, сформулював оціночне судження, достовірність якого не може бути перевірено і спростовано.

Натомість, на думку колегії суддів, вищенаведені відомості не містять посилань на певні факти та конкретні обставини про події чи життєві обставини, які мали місце у певний час чи місці, а тому їх відповідність дійсності не може бути перевірена та установлена в судовому порядку.

Крім того, позивач, звертаючись з позовом до суду просив визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію відомості викладені у статті «Голова Будилки», а саме: «закидає різні владні інстанції розмаїтими скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови, сільрадівських спеціалістів та роботи сільської ради в цілому». В той же час, з його особистих пояснень вбачається, що він вважає себе тією особою на яку йде посилання у статті, оскільки він займає активну громадську позицію, виявляє недоліки в роботі як сільського голови так і працівників сільради і за його зверненнями Державною екологічною інспекцією у Сумській області проводилась перевірка порушення природоохоронного законодавства у сфері поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Будільською сільською радою Лебединського району, слідчим відділом Лебединського ВП ГУНП в Сумській області розпочато 6 кримінальних проваджень, в яких фігурує Будильська сільська рада чи працівники вказаної сільради (а.с.42-43). Також на підтвердження неодноразових його звернень до сільської ради із заявами та до суду із позовами де відповідачем виступає Будильська сільська рада ним надано відповідні письмові докази ( а.с.89, 104-105, 117-118, 152-153, 171) .

В той же час, Пленум Верховного Суду України звертає увагу на ту обставину, що суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_5 Європи, а також на рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції надане поняття «публічної фігури», якими є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному життя (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорті чи у будь-якій іншій галузі).

Також у статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не заперечує той факт, що протягом тривалого часу відіграє певну роль в суспільному житті с.Будилки, займає активну громадську позицію і виявляє недоліки в роботі сільського голови та працівників сільради, тому він виступає як громадський активіст, публічна особа, а отже і межа критики щодо нього є значно ширшою.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що у висловах кореспондента відсутні образи та фактичні дані про особу позивача, проте мають місце суб’єктивна думка і погляди автора статті та критична оцінка дій особи, яка «закидає різні владні інстанції розмаїтими скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови, сільрадівських спеціалістів та роботи сільської ради в цілому».

Звідси, ця інформація, будучи оціночними судженнями, у силу вищевказаних положень чинного законодавства та роз’яснень, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не підлягає спростуванню та доведенню як неправдива.

Вказаний висновок місцевого суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з правовими позиціями, які містяться у рішеннях Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» та від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група» проти України».

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року № 12/1984/84/131 у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню (п.46 абз. 2 рішення). Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

До цього, ЄСПЛ зазначав, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе (п.41 абз.1 вищевказаного рішення Суду).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких умов, суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи, права і обов’язки сторін, перевіривши їхні доводи і заперечення, ухвалив рішення суду з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не містять обставин, які були б підставою для зміні чи скасування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 05 червня 2018 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набрає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 09 жовтня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Т. А. Левченко

ОСОБА_6