Рішення № 77023406, 04.10.2018, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/1224/18

2/357/1246/18

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2018 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Бондаренко О. В. при секретарі – Бондаренко Н. В.,

за участю позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, представників відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні залі суду № 4 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-Перукарня «Золушка», про стягнення компенсації за невикористану відпустку та за затримку у виплаті заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з даним позовом 05.02.2018 року мотивуючи тим, що 01.07.1992 року її прийняли на роботу на посаду перукаря у ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка». 31.03.2017 року Наказом № 12 від 31.03.2017 року її було звільнено за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України. В день звільнення з роботи їй не було виплачено нараховану заробітну плату за березень 2017 року в сумі 1 651,86 грн. та не видано копію наказу про звільнення. З січня по березень 2017 року їй було нараховано заробітну плату у розмірі 5 252 грн., а виплачено 3200 грн., тоді як необхідно було б нарахувати та виплати 9600 грн. Таким чином, сума недоплати заробітної плати склала 6400 грн. Також, їй було не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь період роботи з 01.07.1992 року по 31.03.2017 року, тобто за 729 календарні дні відпустки. Згідно даних довідки ОК-7, виданої Управління ПФУ у Білоцерківському районі середня заробітна плата для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 50,08 грн. Однак, відповідно до п.10 Порядку про обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року зі змінами та доповненнями передбачено: « У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.» Оскільки, мінімальна заробітна плата з 01.01.2017 року становила 3200 грн., то відповідно середньоденна заробітна плата з врахування коефіцієнту підвищення становить 108,47 грн. і відповідно сума компенсації за 729 днів відпустки складає 79074,63 грн. Позивач вважає дії відповідача незаконними, оскільки відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 24.11.2017 року нею на адресу ОСОБА_6 була повторно направлена заява про виплату належних їй сум (лист № 0911300660587), а копія заяви направлена на адресу реєстрації директора ОСОБА_6 (0911300590929). 13 грудня 2017 року на її адресу надійшло повідомлення про надходження грошового переказу № 315 на суму 1651,86 грн. Однак, а ні середній заробіток, а ні компенсацію за невикористану відпустку керівництво ОСОБА_6 їй не виплатило. На день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку складає 108,47 грн. Розрахунковий період затримки з 01.04.2017 року по 31.01.2018 року (305 днів), сума - 34 168,05 грн., тому просила стягнути з ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на її користь невиплачену заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 4748,14 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 79 074,63 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 року по 31.01.2018 року в розмірі 34 168,05 грн.

21.05.2018 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просила стягнути з ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» на її користь невиплачену їй заробітну плату за січень-березень 2017 р. в сумі 4 748,14 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 79 074,63 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати 12 405,77 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 року по 21.05.2018 року в розмірі 45 123 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просила стягнути з відповідача на її користь не виплачену заробітну плату за січень-березень 2017 року в сумі 4348,00 грн., компенсацію за невикористану відпусту у розмірі 79074,63 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 р. у розмірі 59875,44 грн.

Представник позивача, за довіреністю у справі, ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, 18.06.2018 подала відповідь на відзив в якому зазначила, що 18.05.2018 року позивачем було отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує на те, що заборгованості перед позивачем немає, а заробітна плата за березень 2017 року виплачена 23.11.2017 року, оскільки картка позивача по зарплатному проекту з ПАТ КБ «Приватбанк» заблокована. Однак, відповідач вводить суд в оману, оскільки згідно наданого електронного повідомлення та фіскального чеку ЦППЗ «Укрпошта» отримала до виконання документ 12.12.2017 року фактично через 19 календарних днів після дати, коли відповідач стверджує, що проведена виплата. Картковий зарплатний рахунок позивача досі діючий, що підтверджується довідками ПАТ КБ «Приватбанк» від 22.05.2018 року та 11.06.2018 року. До відзиву наданий Акт знищення документів №1 від 30.12.2010 року, в якому зазначено, що відповідачем знищено розрахунково-платіжні відомості про заробітну плату. Відповідно до п.317 наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 року «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання» розрахунково-платіжні відомості повинні зберігатися підприємством 5 років, а у разі відсутності особових рахунків працівників – 75 років. В письмових поясненнях представник відповідача посилається на норми колективного договору, Закон України «Про оплату праці» та КЗпП України щодо відрядної системи оплати праці. Позивач не зазначає в своїх позовних вимогах, що існувала інша система оплати праці, ніж відрядна. Однак, ст.95 КЗпП України чітко встановлює, що якщо працівником відпрацьовано повна норма годин за місяць, то оплата праці йому гарантується в розмірі мінімальної заробітної плати незалежно від системи оплати праці, яка встановлена товариством. Також, існують суперечності в наданих документах, оскільки згідно реєстру наказів за 2017 року наказом №1 від 02.01.2017 року затверджується штатний розпис у кількості 21 штатна одиниця, а додається «Приказ №1», без дати, яким встановлюється знижений план до 31.03.2017 року для майстрів жіночого залу. Згідно відомостей нарахування заробітної плати, наданих представником відповідача, та довідкою 5-ОК також є розбіжності, а саме період червень 2000 року дані відомостей нарахування заробітної плати - 151 грн. 29 коп., а дані довідки 5-ОК - 100 грн. 95 коп.; липень 2013 року дані відомостей нарахування заробітної плати - 1 287 грн. 60 коп., а дані довідки 5-ОК - 37 грн. 02 коп. Надана копія заяви про призначення виплати по догляду за дитиною до 3-х років з 22.02.2001 року по 22.12.2003 рік ОСОБА_1 (заява не містить підпису заявника) та наказ №2 від 22.02.2001 року про призначення такої виплати. Однак нарахування такої виплати відповідачем в жодній доданій відомості про нарахування зарплати не відображено (червень 2001р., серпень 2002 р., липень 2003р.). Додані до матеріалів справи платіжні відомості також не підтверджується своєчасної суми розрахунків по заробітній платі: період жовтень 2006 року – відомість містить лише перелік осіб, суми та підписи, але не зазначено, що саме виплачується та ким виплачується, дата виплати також не відома. Невідомо також хто провів виплату та на яку загальну суму; липень 2010 року – відомість містить лише підпис позивача та суму, що підтверджує виплату заробітної плати. Невідомо хто провів виплату, виправлення – закреслення заробітної плати та підпис відпускні – невідомо коли та ким вчиненні. Відносно кількості днів відпустки – 729 календарних днів за час роботи позивача в ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» підтверджується записами в трудовій книжці. Не використання днів відпусток зумовлене тим, що з керівництвом ОСОБА_6 не можна було узгодити графік відпусток. Позивач стверджує, що за весь період роботи в ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» з графіками відпусток не ознайомлювалась, заяви на відпустки та накази на відпустку не підписувались. Дані про нарахування відпусток, які представлені у відомостях про нарахування заробітної плати наданих в письмових поясненнях, повинні базуватись на підставі розпорядчих документів (графік відпусток, наказів, заяв), а фактично лише тільки прописані у відомості. В липні 2013 року згідно відомості нараховано ОСОБА_1 оплату за 30 днів відпустки 1110 грн. 56 коп., різні нарахування також склали 1110 грн. 56 коп., всього нараховано 1287 грн. 60 коп., тоді як всього нараховано повинно становити 2221 грн. 12 коп. (відпускні плюс різні нарахування), а у довідках 5-ОК та 7-ОК нарахування відображено в розмірі 37,02 грн. Крім, цього згідно с.8 журналу наказів протягом 2013 року по товариству видано сім наказів з яких немає жодного наказу про надання відпустки працівникам. Тому, заяву про збільшення позовних вимог підтримала та просила її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Золушка», згідно довіреності ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та надав до суду відзив з якого вбачається, що «Салон-перукарня «Золушка» не виплатило компенсацію за невикористану відпустку за 729 днів, що складає суму 79 074 грн. 63 коп. заробітну плату за січень-березень 2017 року в сумі 4 748 грн. 14 коп. та за затримку у виплаті заробітної плати за період з 01.04.2017 року по 31.01.2018 року у розмірі 34 168 грн. 05 коп. Дані позовні вимоги відповідачем не визнаються і є безпідставними. Дійсно починаючи з 01 липня 1992 року позивач була прийнята на роботу на посаду перукаря у ТОВ «Салон-перукарня «Золушка». У відповідності до вимог ст. 24 Закону України «про оплату праці» та ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Виходячи із вище викладених норм матеріального права ТОВ «Салон-перукарня «Золушка», здійснювало виплату і заробітної плати і відпускних позивачу. Ніякої заборгованості по відпускних та заробітній платі у відповідача перед позивачем не має. Заробітна плата за березень 2017 року в сумі 1 651 грн. 86 коп. відповідач направив ОСОБА_1 поштовим переказом після отримання заяви позивача від 23.11.2017 року, оскільки картка «ПриватБанку» на яку раніше перераховувалась заробітна плата була заблокована. Первинних бухгалтерських документів по виплаті та нараховані заробітної плати та відпускних в період до 2007 року немає в зв’язку зі знищенням, що підтверджується актом знищення документів від 30.12.2010 року. Після 2007 року виплата здійснювалась через картку. Що ж стосовно доказу у вигляді виписки з пенсійного фонду України Форма ОК-7, то даний документ підтверджує перерахування ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» за позивача внесків та розмір заробітної плати з якої сплачувались внески. Виходячи з вище викладеного вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є безпідставними не доведеними і не підтвердженими належними і допустимими доказами.

Представник відповідача ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Золушка», згідно довіреності у справі, ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала та надала до суду письмові пояснення в яких зазначила, що колективним договором ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка», зареєстрованим виконкомом Білоцерківської міської ради, реєстраційний номер 745 від 26.12.2001 року, була встановлена оплата праці, яка здійснювалась за відрядною системою оплати праці в розмірі 25% суми виручки реалізації послуг. В подальшому, відрядну систему оплати праці встановлено наказами товариства від 02.01.2015 року №1, від 02.01.2016 року №1, від 02.01.2017 року №2. Крім того, наказом від 02.01.2015 року №3 розмір оплати праці збільшено з 25% на 40% від суми виручки реалізації послуг. Відтак, застосування до спірних правовідносин мінімальної заробітної плати в розмірі 3200 грн. при розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації невикористаної відпустки, а також розрахунку заробітної плати для оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним, суперечить положенням статті 5 Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а тому не заслуговує на увагу. Також, не відповідає дійсності твердження позивача про наявність у товариства обов’язку щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, оскільки відповідні виплати були нараховані роботодавцем та отримані позивачем, що підтверджується відомостями нарахування заробітної плати. В зв’язку з цим, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представники відповідача, за довіреністю у справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали та підтримали викладені у відзиві обставини.

Суд, заслухавши учасників справи, покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що на підставі наказу №1к від 02.07.1992 року ОСОБА_1 була прийнята по переводу на посаду перукаря на підприємство «Золушка». 31.03.2017 року на підставі наказу №12 позивач ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5-6).

23.11.2017 року ОСОБА_1 звернулася до директора ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» із заявою про те, що при звільненні було порушено вимоги ст.116 КЗпП, зокрема не виплачена заробітна плата за березень 2017 року та не виплачена компенсація за невикористані відпустки за період з 1992 року по 01.04.2017 рік. Враховуючи викладене вимагала, не пізніше наступного робочого дня, з дати отримання цієї заяви, виплатити належну їй заробітну плату та компенсацію за не використані відпустки, та виплатити середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку (а.с.11).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст.94 КЗпП України, заробітна плата, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата, це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оплату праці», організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі колективних договорів. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» та ст. 97 КЗпП України оплата працi працiвникiв здiйснюється за погодинною, вiдрядною або iншими системами оплати працi. Оплата може провадитися за результатами iндивiдуальних i колективних робiт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Як вбачається з Напису про повідомну реєстрацію колективного договору ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю салон-перукарня «Золушка» (а.с.61), 26.12.2001 року виконкомом Білоцерківської міської ради було зареєстровано колективний договір між ТОВ салон-перукарня «Золушка» в особі директора ОСОБА_11 з однієї сторони та трудовим колективом в особі ОСОБА_12 з другої сторони, реєстраційний №745.

З п.3 Колективного договору (а.с.62) вбачається, що формування, регулювання та нормування заробітної плати адміністрація зобов’язується по відсотковій оплаті праці від суми виручки реалізації послуг в розмірі 25% оплачується праця: чоловічих перукарів, жіночих перукарів, манікюрниць, косметологів. Відсоток оплати погоджується з трудовим колективом і затверджується наказом по підприємству.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта (а.с.21), державна реєстрація ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» - 20.02.2007 року, код ЄДРПОУ 20605260, форма власності колективна, підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу, 2583, 08.05.1998 року, посвідчений Білоцерківським приватним нотаріусом Мельничук.

30.12.2010 року комісією в складі: директора ОСОБА_11, бухгалтера ОСОБА_13 та касира ОСОБА_14 було складено Акт про знищення документації №1 (а.с.43), з якого вбачається, що у зв’язку з зазначенням термінів зберігання документів та відсутності місця зберігання, згідно затвердженого наказу Головного архівного управління КМУ від 20.07.1998 року №41 відібрані до знищення як такі, що втратили фактичне значення для роботи підприємства документи ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» за період з 2003 року по 2007 роки: табеля робочого часу, банківські документи, поквартальні звіти, розрахунково-платіжні відомості по заробітній платі.

Так, Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Головного архівного управління КМУ від 20.07.1998 року №41 ( в редакції чинній станом на 30.12.2010 року) було передбачено термін зберігання документів в п. 317 – розрахункові ( розрахунково – платіжні) відомості (табуляграми) на видавання заробітної плати, гонорарів, матеріальної допомоги та інших виплат – 3 роки 1 місяць, а за відсутності особових рахунків – 75 років.

Відповідно до п.317 наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12.04.2012 року «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання» розрахунково-платіжні відомості повинні зберігатися підприємством 5 років, а у разі відсутності особових рахунків працівників – 75 років.

Представниками відповідача не доведено в судовому засіданні твердження щодо відсутності у товариства розрахунково-платіжних відомостей, оскільки строк зберігання таких документів визначений, враховуючи відсутність особових рахунків працівників в період з 01.07.1992 року по дату відкриття таких рахунків, терміном у 75 років.

З матеріалів справи ( а.с. 64-65) вбачається, що згідно наказів на ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» було затверджено і введено в дію штатний розпис у кількості 21 штатна одиниця та на товаристві встановлена відрядна оплата праці на підставі колективного договору.

Отже, відповідно до колективного договору укладеного між ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» і працівниками товариства, в тому числі і позивача, та відповідно до наказів по товариству оплата праці здійснювалась за відрядною системою в розмірі 25 % від суми коштів отриманих від реалізації послуг, а з 02.01.2015 року розмір оплати праці було збільшено до 40 %.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють уповноважені органи, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Згідно п. 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, входить до їх системи і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням, зокрема, законодавства про працю. До основних завдань Держпраці України належить реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю (п. 3 Положення),

Згідно п.п.1 п.4 Положення Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій.

Відповідно до п.п.7,8 п.6 Положення Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має, зокрема, право видавати в установленому порядку роботодавцям обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, складати у випадках, передбачених законом протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення.

Згідно п.7 Положення Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи. Аналогічні повноваження передбачені і Положенням про Державну службу України з питань праці (Держпраці), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, яка є правонаступником прав і обов'язків Держпраці України.

Позивачем не надано до суду жодних доказів щодо встановлення уповноваженими органами порушення відповідачем законодавства про працю, а вказаний колективний договір на даний час чинний і накази про розмір заробітної плати не визнані незаконними.

З відомостей Форма ОК - 5 ( а.с. 8) вбачається, що позивачу було нараховано заробітну плату за січень 2017 року – 1600,00 грн., за лютий 2017 року – 1600,00 грн., та за березень 2053, 00 грн., а з відомостей розподілу виплат ( а.с. 94, 95) та з повідомлення про переказ коштів ( а.с. 108) вбачається, що позивачу було виплачено: 25.01.2017 року – 1300, 62 грн., 20.03.2017 року – 1416,00 грн. та 12.12.2017 року – 1651,86 грн.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата була встановлена у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 грн., у погодинному розмірі: з 1 січня - 19,34 грн.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст. 95 КЗпП України, у разi коли працiвниковi, який виконав мiсячну (годинну) норму працi, нарахована заробiтна плата нижче законодавчо встановленого розмiру мiнiмальної заробiтної плати, пiдприємство провадить доплату до її рiвня. Розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України «Про оплату праці».

Згідно ст. 9 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб був встановлений: з 1 січня 2017 року - 1600 грн., з 1 травня - 1684 грн., з 1 грудня - 1762 грн.

Пунктом 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Пунктом 5 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VII1 встановлено, що до внесення змін до колективних договорів, угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання ним чинності не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах і угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність з цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Позивач в обгрунтування вимог зазначає про те, що відповідачем не було враховано встановлений мінімальний розмір заробітної плати, а отже і не виплачено в повному обсязі заробітну плату з січня по березень 2017 року, однак, як зазначено вище в рішенні на ТОВ «Салон-перукарня «Золушка» була встановлена відрядна оплата праці (яка прямо залежить від кількості виробленої продукції), а не у вигляді тарифних ставок (окладів) та з січня 2017 року заробітна плата позивача становила 1600,00 грн., що відповідає ст. 9 Закону України «Про оплату праці».

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на її користь недоплаченої заробітної плати з січня 2017 року по березень 2017 року в сумі 4348,00 грн. не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Встановлено, що позивач була звільнена з ТОВ «Салон-перукарня «Золушка», за власним бажанням на підставі поданої нею заяви за два тижні до звільнення, що визнається сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Встановлено, що при звільненні позивача 31.03.2017 року відповідачем не було проведено виплату всіх сум, що належать їй від товариства, та не повідомлено її письмово перед виплатою вказаних сум про їх нарахування. Позивач звернулась до відповідача та керівника товариства із заявою 24.11.2017 року ( а.с. 11-16), а відповідач 12.12.2017 року перерахував позивачу кошти в розмірі 1651,86 грн. та 13.12.2017 року повідомив її про виплату заробітної плати та розрахунком коштів за 2017 рік ( а.с. 87-87-а).

Ст.233 КзпП України передбачено, що працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права….

В Рішенні Конституційного суду України від 22.02.2012 року N 4-рп/2012 також зазначено, що …. для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Судом встановлено, що позивач дізналась про фактичний розрахунок при звільненні - 12.12.2017 року, а даний позов подала – 05.02.2018 року, отже звернулась до суду в межах встановленого законодавством тримісячного строку.

Позивач в обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача на її користь компенсації за невикористані відпустки в розмірі 79074,63 грн. вказує на те, що в період з 01.07.1992 року по 31.03.2017 року вона не перебувала у відпусках, тому відповідач при її звільненні зобов’язаний був виплатити компенсацію за невикористані щорічні відпустки у вказаний період.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки", регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство)(ч.1 ст.2 ЗУ «Про відпустки).

Відповідно до ст.83 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідач в підтвердження заперечень щодо вказаних позовних вимог надав копії відомостей про виплату позивачу компенсації за невикористані відпустки ( а.с. 69-86), з яких вбачається, що позивачу були нараховані та виплачені вказані кошти у: серпні 2002 року, липні 2003 року, лютий 2010 року, липень 2010 року, що відповідає відомостям внесеним до Форми ОК – 5, однак до суду не надано доказів про те, що вказані виплати є коштами в рахунок наданих відпусток, як то накази про надання відпустки чи журнали обліку наказів, які б узгоджувались з вказаними відомостями, а допитані в судовому засіданні свідки, працівники товариства, вказали на те, що графіків відпусток та наказів за весь період роботи їм не надавали, за необхідності відпустки керівництво пропонувало іти у відпустку за власний рахунок.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 22.02.2001 року по 22.12.2003 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про народження дитини, заявою позивача та наказом №2 від 22.02.2001 року про призначення виплати допомоги по догляду за дитиною ОСОБА_1 (а.с.96 -98) та не заперечується позивачем.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені, зазначеними актами, норми.

Тобто, компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Статтею 79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК – 5 ( а.с. 8), вбачається кількість робочих днів у місяці та сума заробітної плати позивача, за період з квітня 2016 року по березень 2017 року ( останні 12 місяців роботи позивача): квітень 2016 року - 30 днів - 1378,00 грн., травень 2016 року - 31 день - 1450,00 грн., червень 2016 року - 30 днів - 1450,00 грн., липень 2016 року - 31 день - 1450,00 грн., серпень 2016 року - 31 день - 1450,00 грн., вересень 2016 року - 30 днів - 1480,00 грн., жовтень 2016 року - 31 день - 1450,00 грн., листопад 2016 року - 30 днів –1450,00 грн., грудень 2016 року - 31 день - 1600,00 грн., січень 2017 року - 31 день - 1600,00 грн., лютий 2017 року 28 днів - сплата 1600,00 грн., березень 2017 року – 31 день - сплата 2052,00 грн. Всього 20462 грн. за вказаний період.

З період з 01.07.1992 року по 31.03.2017 року, за вирахуванням відпустки по догляду за дитиною в період з 22.02.2001 року по 22.12.2003 року, позивачем не було використано 528 днів щорічної відпустки, тому компенсація за невикористані відпустки становить - 29599,68 грн. (20462 грн./365 днів у році = 56,06 грн. за один день* 528 днів).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 року суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як роз'яснено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладених в постановах за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої ст.355 ЦПК України, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення (коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок), суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно п.п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 (зі змінами та доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 року ( день винесення рішення).

Так, з електронного повідомлення (а.с.108) вбачається, що ТОВ «Салон- перукарня «Золушка» здійснило ОСОБА_1 поштовий переказ коштів, що становлять зарплату та розрахункові 2017 року - 12.12.2017 року, а з форми ОК -5 вбачається, що позивачу були нараховані кошти в розмірі 2052,00 грн.

Встановлено, що заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становила: лютий 2017 року – 1600 грн. та березень 2017 року – 1600 грн., всього 3200 грн., отже середньоденна заробітна сплата складає 54,23 грн. (3200 грн. / 59 дні ( лютий 2017 року – 28 днів, березень 2017 року – 31 день).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року до 04.10.2018 року (квітень -30 днів, травень -31 день, червень - 30 днів, липень - 31 день, серпень – 31 день, вересень – 30 днів, жовтень – 31 день, листопад - 30 днів, грудень – 31 день, січень 31 день, лютий 28 днів, березень 31 день, квітень 30 днів, травень 31 день, червень 30 днів, липень 31 день, серпень 31 день, вересень 30 днів, жовтень 4 дня, всього 552 дні) складає 29 934,96 грн. (54,23 грн. х 552 дні).

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, тому стягує з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 29 599, 68 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 року в розмірі 29 934,96 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання до суду даного позову, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,38, 74, 79, 83, 94,95,116,117, 233, 259 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», ст.ст. 4, 12, 76 - 81, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. О. Гончара, 11, код ЄДРПОУ 20605260) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 29 599, 68 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. О. Гончара, 11, код ЄДРПОУ 20605260) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по 04.10.2018 року в розмірі 29 934,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 з обмеженою відповідальністю «Салон-перукарня «Золушка» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. О. Гончара, 11, код ЄДРПОУ 20605260) в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

СуддяОСОБА_16