Рішення № 77023161, 07.09.2018, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/3350/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

07 вересня 2018 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., при секретарі Домненко Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, зазначаючи, що відповідач, який є власником нежитлового приміщення площею 221,5 кв. м. у буд. № 146/1 по вулиці Герасима Кондратьєва у м. Суми, користується послугами ТОВ «Сумитеплоенерго» з централізованого опалення, вчасно та у повному обсязі за них не сплачує, у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем за період з 01.10.2013 року по 30.04.2016 року складає 68211 грн. 09 коп. Нарахування оплати за спожиті відповідачем послуги з централізованого опалення здійснювалось ТОВ «Сумитеплоенерго» на підставі тарифів, погоджених рішеннями Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 р. № 322 «Про тарифи на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що надаються на базі міського цілісного майнового комплексу по виробництву та транспортуванню тепла та електричної енергії ТОВ «Сумитеплоенерго». Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, а саме в листі №2450/15/61-15 від 18.03.2015р., визначені умови формування тарифів для різних категорій споживачів, в тому числі і чітко роз’яснюється, що тариф для населення є дійсним тільки в тому випадку, якщо приміщення призначене та придатне для постійного проживання в ньому. В даному випадку ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, тому оплата за теплову енергію здійснюється на підставі тарифів, встановлених для категорії «Інші» споживачі. Згідно п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа, що настає за розрахунковим. Посилаючись на ці обставини, позивач просив стягнути вказану заборгованість та сплачений ним судовий збір.

Представник позивача в судове засідання не з»явився, в письмовій заяві просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з»явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином. В своєму запереченні направленому на адресу суду зазначав, що позов є необґрунтованим; вимоги про стягнення заборгованості охоплюють період з жовтня 2013 року по квітень 2016 року. Позивачем, на думку відповідача, було пропущено строки звернення до суду про стягнення заборгованості. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заснований тариф для юридичних осіб. Відповідач є фізичною особою. Не додано тарифів на теплову енергію, згідно яких було проведено розрахунок. Крім того, договір про надання послуг з централізованого опалення, направлений ОСОБА_1 для підписання, не відповідає вимогам типового договору встановленого зразка, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005 року №630.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідач є власником нежитлового приміщення площею 221,5 кв. м. у буд. № 146/1 по вулиці Герасима Кондратьєва у м. Суми, користується послугами з централізованого опалення ТОВ «Сумитеплоенерго» (а.с. 8-10), та користуються наданими позивачем послугами з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради №322 від 20.05.2011 року «Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми» ТОВ «Сумитеплоенерго» було визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води (а.с.23).

В звязку з тим, що відповідач ОСОБА_1 своєчасно не проводять оплату наданих йому послуг з централізованого опалення, він має заборгованість в сумі 68211 гривень 09 коп., що підтверджується наданим позивачем розрахунком (а.с. 11).

Згідно зі ст. ст. 12,13 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона зобов'язується за завданням другої сторони ( замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено у п.7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ).

Згідно з вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та відповідну якість наданих комунальних послуг, а відповідач, як споживач таких послуг, зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа, що настає за розрахунковим.

Таким чином, суд вважає встановленим, що відповідач всупереч вимогам закону до умовам укладеного між сторонами договору, не виконував умови договору, що потягло за собою порушення прав позивача, які підлягають судовому захисту.

Щодо заяви відповідача про пропуск строку звернення до суду за захистом своїх прав суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права особи, права якої порушено ( позовна давність ) становить 3 роки.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення позову до боржника та після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Позивач з зазначеним позовом звернувся до суду 30 листопада 2017 року.

Також встановлено, що підставою для звернення до суду саме з позовом стало те, що за заявою ОСОБА_1 30 серпня 2017 року було скасовано судовий наказ від 11 квітня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сумитеплоенерго» заборгованості в розмірі 68211 грн. 09 коп.

Крім того, 20 жовтня 2016 року позивач звертався до Зарічного районного суду м. Суми з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію з ОСОБА_1, але ухвалою суду від 15 листопада 2016 року йому було відмовлено у прийнятті заяви, так як відповідач не мав зареєстрованого місця проживання на території Зарічного району м.Суми.

Зважаючи на дату звернення з заявою про видачу судового наказу, видання судового наказу, дату його скасування, суд вважає, що на час пред'явлення позову позивачем не пропущений строк позовної давності, а отже заява відповідача по застосування строків позовної давності є безпідставною.

Посилання відповідача на відсутність договору, незаконне застосування позивачем тарифів у спірний період не заслуговують на увагу.

Частиною 1, п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до рішення Сумської міської ради від 03.08.2005 року № 1338-МР «Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу по виробництву, транспортуванню теплової та електричної енергії» цілісний майновий комплекс по виробництву, транспортуванню теплової та електричної енергії, який належить територіальній громаді м.Суми, було передано в оренду ТОВ «Сумитеплоенерго» строком на 10 років. Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 720 від 27.12.2005 року «Про визначення виробників послуг і виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми» ТОВ «Сумитеплоенерго» визнано виробником і виконавцем послуги з транспортування і передачі теплової енергії населенню по м.Суми. Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011 року «Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті суми» ТОВ «Сумитеплоенерго» було визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Нарахування за надані послуги здійснюється ТОВ «Сумитеплоенерго» відповідно до тарифів затверджених у встановленому законом порядку, які наведені у розрахунку позивача. При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження незаконності застосування позивачем тарифів наведених позивачем.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редації закону на час виникнення та розвитку спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Наведений вище висновок суду узгоджується з правовою позицією ВСУ у справі 6-2951цс15.

Суд зазначає, що відсутність укладеного договору між споживачем та надавачем послуг не звільняє споживача від оплати наданих йому фактично послуг. Більш того, Верховним судом України зроблений обов'язковий до застосування правовий висновок від 10.10.2012 року у спорі про зобов'язання споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, який полягає в наступному: Відповідно до змісту статті 627 ЦК України свобода договорів не є безмежною і у випадках, передбачених актами цивільного законодавства, особа зобов'язана укласти відповідний договір. Такий випадок, зокрема, передбачено пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до якого споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Встановивши, що виконавцем такі послуги надаються, а споживач їх отримує, однак ухиляється від укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, який підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, суд за позовом виконавця ухвалює рішення про визнання зазначеного договору укладеним.

Судом встановлено, що позивачем фактично надавалися відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідачем дані послуги були отримані, але оплати їх не була проведена відповідачем.

Таким чином, порушене право позивача підлягає захисту і з відповідача необхідно стягнути заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в розмірі 68211 гривень 09 коп.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 1600 грн.00 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Стягути з ОСОБА_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (м.Суми, вул. 2-га Залізнична,10, ідентифікаційний код 33698892) 68211 гривень 09 заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та 1600 гривень сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Сумської області через Сумський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя