Ухвала суду № 77019973, 27.09.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

27 вересня 2018 року м. РівнеСправа №1740/1934/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доуповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними щодо визнання правочинів (трансакцій), здійснених ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр»:

19.05.2016 в сумі 380000,00грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-053-000229474 від 27.04.2016» на рахунок №26205528594201, що належить ОСОБА_1;

19.05.2016 в сумі 4724,21грн. з призначенням платежу «оплата процентів по Договору №980-053-000229474 від 27.04.2016» на рахунок №26205528594201, що належить ОСОБА_1,

нікчемними та невключення рахунку №26205528594201, відкритого в ПАТ «Банк Михайлівський», до переліку рахунків за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб;

зобов'язання вчинення дій щодо внесення рахунку №26205528594201, відкритого в ПАТ «Банк Михайлівський», до переліку рахунків за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб та визначити суму, що підлягає відшкодуванню в розмірі 199999,21грн.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 28.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 07.09.2018 судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В ході судового розгляду справи, судом встановлено, що пред'явлені позивачем вимоги в частині визнання правочинів щодо переказу коштів (транзакція) нікчемними не належать до юрисдикції адміністративного суду, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, частиною 3 статті 19 КАС України визначено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС України).

Справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини стосуються, зокрема, рішення про визнання нікчемними правочинів - переказів коштів (транзакції), здійснених ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр»:

19.05.2016 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-053-000229474 від 27.04.2016» на рахунок №26205528594201, в сумі 380000,00грн.;

19.05.2016 з призначенням платежу «оплата процентів по Договору №980-053-000229474 від 27.04.2016» на рахунок №26205528594201, в сумі 4724,21грн.

Згідно з листом від 19.06.2018 №3Г1(К)/2775, відповідачем, на підставі статтей 215, 216 Цивільного кодексу України та статті 37, пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону України від 23.02.2012 №4452-VІ “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (далі – Закон №4452-VІ), визнано нікчемними правочини - перекази коштів (транзакції), здійснені 19.05.2016 ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», з призначенням платежу:

- «повернення коштів згідно з договором №980-053-000229474 від 27.04.2016» на рахунок №26205528594201, в сумі 380000,00грн.;

- «оплата процентів по Договору №980-053-000229474 від 27.04.2016» на рахунок №26205528594201, в сумі 4724,21грн.

Статті 215, 216 Цивільного кодексу України регулюють підстави недійсності правочину та правові наслідки їх недійсності.

Частиною 3 статті 38 Закону №4452-VІ передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, зокрема, банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7); банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов’язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (п.8); здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов’язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (9).

22.12.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №917/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку".

Відповідно до частин 1, 2 та 10 статті 38 Закону №4452-VІ, ОСОБА_2 (уповноважена особа ОСОБА_2) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів ОСОБА_2, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (наказу) уповноваженої особи ОСОБА_2. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи ОСОБА_2 не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція суду узгоджується з позицією ОСОБА_3 Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.04.2018 у справі №910/12294/16, від 16.05.2018 у справі №910/24198/16 та від 04.07.2018 у справі №819/353/16.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, то він не створює жодних обов’язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа рішення уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб про нікчемність правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним в адміністративному процесі.

Такий висновок суду узгоджується з позицією ОСОБА_3 Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.08.2018 у справі №813/1061/16 (№11-654апп18).

Відповідно до п.2 ч.2, ч.3 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний спір в частині позовних вимог про визнання протиправними дії щодо визнання нікчемними переказів коштів (транзакції) не є публічно-правовим, оскільки заявлені у позові вимоги спрямовані на захист цивільних прав, свобод та інтересів позивача, розгляд яких належить до юрисдикції місцевих загальних судів.

Відповідно до положень статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1), про що постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч.2).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі у зазначеній частині слід закрити.

При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом застосовуються положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практика Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п.36 рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п.30 рішення у справі "ОСОБА_4 проти України" від 30.08.2013, заява №49069/11).

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Частиною 2 статті 238 КАС України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ч.2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, сплачену суму судового збору слід повернути позивачу.

Керуючись статтями 238, 239, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.7 Закону України "Про судовий збір", суд

У Х В А Л И В :

Провадження у справі №1740/1934/18 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дії уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" щодо визнання нікчемними правочини (трансакції), здійснені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 з призначенням платежу: «повернення коштів згідно з договором №980-053-000229474 від 27.04.2016» в сумі 380000,00грн.; «оплата процентів по Договору №980-053-000229474 від 27.04.2016» в сумі 4724,21грн., на рахунок №26205528594201 - закрити.

Повернути ОСОБА_1 (вул.Олени Теліги, буд.51, м.Рівне, 33010; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704,80грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок), сплачений згідно з квитанцією від 13 липня 2018 року №112. Оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи.

Роз’яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Рівненського міського суду Рівненської області.

Роз'яснити учасникам справи, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. При цьому, наявність ухвали про закриття провадження не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення (підписання суддею).

Ухвала може бути оскаржена протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд (пп.15.5 п.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України).

Повне судове рішення складено 09 жовтня 2018 року.

Суддя Щербаков В.В.