Рішення № 77017834, 09.10.2018, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/1931/18

Провадження № 2/323/623/18

РІШЕННЯ

іменем УКРАЇНИ

09.10.2018 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Мінаєва М.М,

секретаря - Тахтаул А.Л.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, треті особи, які не заявляють с самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом, в якому просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом, складеним на її користь її бабусею, ОСОБА_4, яка померла 20.10.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з поважних причин пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини, у зв’язку з чим в нотаріальному порядку вона не змогла оформити свої спадкові права, та змушена звернутись до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. В обгрунтування своїх вимог позивач послалась на те, що 20 жовтня 2017 року після смерті її бабусі – ОСОБА_4, відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, розташована на території Новоіванівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, загальною площею 9,0502 гектарів, право на яку підтверджене Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №991638 від 17 грудня 2008 року. Позивач є онукою померлої ОСОБА_4, однак за життя бабуся склала на користь позивача заповіт від 12 жовтня 2017 року. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її чоловік (дід позивачки) – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та їх донька (мати позивачки) – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, які протягом строку, встановленого законодавством, заяву про прийняття спадщини не подавали, тобто не прийняли її. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 не має. Після смерті бабусі позивач звернулася до нотаріальної контори, але у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом їй було відмовлено, оскільки останньою був пропущений визначений законодавством шестимісячний строк про що було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зв’язку з цим позивач змушена звернутись до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Причиною несвоєчасного звернення із заявою про прийняття спадщини позивач назвала здійснення нею догляду за своєю малолітньою дитиною, яка потребує постійного догляду через наявні у неї хвороби, та віддаленість місця проживання позивача від місця відкриття спадщини.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з’явилися, до суду надіслали заяву, в якій просили розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, надіслав заяву про розгляд справи без їх участі, вимоги визнає, проти позову не заперечує.

Треті особи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дідусь та мати позивача відповідно) в судове засідання не з’явились, надіслали заяви про розгляд справи без їх участі, та про визнання позовних вимог.

У зв’язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу технічними засобами аудіо запису не здійснювалось.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач (дівоче прізвище – «Ікіна») є онукою ОСОБА_4, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії І-ФС №484663, виданого Воскресенською сільською радою Сахалінської області 01.06.1985 року, та іншими учасниками справи не заперечується.

В подальшому позивач, після укладення 05.04.2014 року шлюбу з громадянином ОСОБА_5, прийняла його прізвище, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії І-ЖС №137156, виданим Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 (дівоче прізвище – «Бетіна») ОСОБА_6, яка народилася 10.01.1965 року, є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії VI-УР №356620, виданим Новоіванівської сільською радою 20.01.1965 року.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ФС № 362210 виданого 28 вересня 1989 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано.

В подальшому, своє призвище ОСОБА_8 змінила на шлюбне і після укладення 04.11.1989 року шлюбу з громадянином ОСОБА_9, вона прийняла його прізвище, що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим Палацем укладення шлюбів м. Южносахалінськ.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯД № 991638 від 17.12.2008 року, за життя бабусі позивачки, ОСОБА_4, належало право власності на земельну ділянку розташовану на території Новоіванівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, загальною площею 9,0502 гектарів, кадастровий номер: 2323985000:01:003:0054.

12.10.2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Любимівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, зареєстрований за № 22, яким вказану земельну ділянку заповіла позивачу. Щодо іншого свого майна ОСОБА_4 жодних спадкових розпоряджень не зробила.

20.10.2017 року ОСОБА_4, бабуся позивачки, померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-ЖС № 396415, виданим Виконавчим комітетом Любимівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області 21.10.2017 року, актовий запис №19.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.06.2018 року за вих.№408/02-31 державним нотаріусом Третьої Запорізької державної нотаріальної контори в порядку заміщення державного нотаріуса Михайлівської державної нотаріальної контори позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через звернення з відповідною заявою після спливу встановленого законом шестимісячного строку.

Відповідно до положень ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Відповідно до ст. 1271 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 та ч. 3 ст. 1296 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відтак, реалізація судом своїх дискреційних повноважень щодо визнання поважними причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини за своєю правовою природою є втручанням у право на спадщину, тобто й у право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті першої Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті першої Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті першої Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Судом встановлено, що позивач проживає у м. Запоріжжя, постійно здійснювала і здійснює догляд за своєю малолітньою донькою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка з початку 2017 року часто хворіє, перебуває на «Д» обліку у лікаря уролога, що підтверджується довідкою КЗ «Запорізький центр первинної медико санітарної допомоги № 5» від 26.06.2018 року та копією амбулаторної картки.

Оцінюючи доводи позивача та надані нею докази в обґрунтування позовних вимог, суд вважає, що у своїй сукупності вони свідчать про те, що позивач мала об’єктивні труднощі у своєчасному поданні заяви про прийняття спадщини, а тому причини пропуску встановленого законом шестимісячного строку є поважними.

Крім того, суд враховує, що спору з приводу спадкового майна немає, відповідач та треті особи проти позову не заперечували, самі треті особи заяв про прийняття спадщини взагал не подали, а тому що визнання поважними причин пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини та визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини не буде порушувати права та законні інтереси інших осіб, суперечити принципам законності, добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України).

Водночас відмова у задоволенні позову, за наявності встановлених судом обставин, була б непропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном.

Враховуючи вищенаведене, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.3, 1268-1272 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.12-13, 81, 141, 259, 264-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, треті особи, які не заявляють с самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, – задовольнити повністю.

Надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, додатковий строк тривалістю три місяці, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, складеним 12.10.2017 року на її користь ОСОБА_4, яка померла 20.10.2017 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду безпосередньо або через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з вручення копії рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_11