Рішення № 77017134, 10.10.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/526/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій щодо невиплати пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1В.) до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати з 01.02.2017 пенсії позивачу;

- зобов’язати відповідача відновити виплату пенсії позивачу з 01.02.2017 шляхом перерахунку на поточний рахунок відкритий в АТ “Ощадбанк” (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. Згідно довідки від 04.08.2015 № 917008323 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рубіжанської міської ради. По січень 2017 року включно позивач отримував пенсію за віком шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». З 01.02.2017 року відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останньому стало відомо у січні 2018 року після телефонування на «гарячу лінію» ПАТ «Державний ощадний банк України». При цьому відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії. Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, шо порушують його конституційні прав, а тому звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 23.03.2018 за вхідним реєстраційним номером 6880/2018 надав відзив на позовну заяву від 19.03.2018 №5268/08 (а.с.33-36), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивач відповідно до довідки від 04.08.2015 за №917008323, виданої управлінням праці та соціального захисту Рубіжанської міської ради, має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. На підставі особистої заяви від 13.12.2014 пенсійну справу позивача взято на облік з 01.08.2014 за даними електронної пенсійної справи, як особи, що переміщується з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції управлінням Пенсійного фонду України, що фактично проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2. Розпорядженням відповідача від 13.12.2014 № 376 позивачу призначено пенсію за віком з 01.08.2014. У січні 2017 року позивачу нараховано та виплачено пенсію у розмірі 3025,30 грн. (а.с.72) Позивач надав заяву про перерахування суми пенсії на поточний рахунок відкритий в філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк». Листом управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 26.01.2017 № 3/476 на виконання листа - завдання Міністерства соціальної політики України від 21.11.2014 №13747/0/14-14/8 для забезпечення обміну інформацією між територіальними управліннями Пенсійного фонду України та управліннями праці та соціального захисту населення перед нарахуванням пенсії на лютий 2017 року виплати пенсії позивачу призупинено з 01.02.2017 «до з’ясування». На підставі зазначеного листа від УПСЗН відповідачем з 01.02.2017 виплату пенсії позивачу було призупинено. Просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

26.09.2018 відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян за вхідним реєстраційним номером 23731/2018 надав доповнення до відзиву на позовну заяву від 20.09.2018 №15360/08 (а.с.80), в якому зазначив, що не погоджується з тим, що справа № 812/526/18 є типовою до зразкової справи № 805/402/18. Крім того, вказав, що станом на 20.09.2018 окремий порядок виплат пенсій, які не виплачені за минулий період, КМУ не визначено.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 13.03.20188 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.24).

Ухвалою суду від 10.10.2018 поновлено провадження у справі (а.с.85).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, паспорт серії ЕМ 396732, виданий 10.11.1999 Алчевським МВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8,9).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням від 04.07.2013 серії ААЗ №095086 (зворотній бік а.с.9).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 04.08.2015 №917008323 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: Луганська область, м.Рубіжне, вул.Руденко, 19/10 (а.с.10).

На виконання ухвали суду від 02.03.2018 Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що рішенням УПСЗН про скасування дії довідки від 24.01.2017 №9/430 на підставі інформації щодо надання ОСОБА_1 завідомо недостовірних відомостей про місце фактичного проживання, керуючись п.5 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.08.2015 №917008323 (а.с.28)

13.12.2014 позивач звернувся до УПФУ в м.Рубіжне з заявою про призначення/перерахунок пенсії (а.с.42).

Розпорядженням відповідача від 13.12.2014 №736 позивачу призначено пенсію за віком з 01.08.2014 у розмірі 2761,42 грн. (а.с.38).

З 01 лютого 2017 року відповідачем припинено виплату позивачу пенсії без прийняття відповідного рішення.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як зазначив відповідач, пенсію з 01.02.2017 призупинено на підставі листа управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 26.01.2017 № 3/476 на виконання листа - завдання Міністерства соціальної політики України від 21.11.2014 №13747/0/14-14/8 для забезпечення обміну інформацією між територіальними управліннями Пенсійного фонду України та управліннями праці та соціального захисту населення перед нарахуванням пенсії на лютий 2017 року виплати пенсії позивачу призупинено з 01.02.2017 «до з’ясування».

Між тим, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Посилання відповідача на постанови КМУ №637 від 05.11.2014, №509 від 01.10.2014, №365 від 08.06.2016, як на правомірність своїх дій щодо призупинення виплати пенсії та неможливість сплатити заборгованість за минулий період, суд вважає незмістовним з огляду на наступне.

Вказані постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії у старості; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв’язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV, оскільки з 01 лютого 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а автоматичне припинення виплати пенсії на підставі листа управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.01.2017 №3/476 не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Доводи відповідача про те, що дана справа не є типовою по відношенню до зразкової справи №805/402/18 є безпідставними.

Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава також не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Верховний Суд з цього приводу висловив свою позицію у постановах від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з лютого 2017 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з лютого 2017, а також зобов’язанні відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з лютого 2017. Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з лютого 2017.

Приписами ч.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у січні 2017 року у розмірі 3025,39 грн. (а.с.73). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 3025,39 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 02.03.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Викладені з цього приводу заперечення відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки відшкодування понесених судових витрат не ставиться в залежність наявності або відсутності на це коштів у сторони, з якої присуджується таке відшкодування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій щодо невиплати пенсії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2017 року.

Зобов’язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94201, Луганська обл., м.Алчевськ, вул.Гагаріна, 36/42) призначеної йому пенсії за віком з 01 лютого 2017 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3025 (три тисячі двадцять п’ять) гривень 39 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94201, Луганська обл., м.Алчевськ, вул.Гагаріна, 36/42) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94201, Луганська обл., м.Алчевськ, вул.Гагаріна, 36/42) у рахунок відшкодування судових витрат 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2