Рішення № 77016521, 04.10.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2731/18

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чиркіна С.М.,

за участю

секретаря судового засідання Якимчук В.В.,

та

представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - Відповідач), з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо невиплати Позивачу пенсії за період з березня 2016 року по 30 червня 2018 року.

- зобов’язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу суми пенсії за період з березня 2016 року по 30 червня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач є пенсіонером та знаходиться на обліку у Відповідача з листопада 2014 року. З березня 2016 року Позивачу призупинено виплату пенсії на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію згідно з інтегрованою міжвідомчою інформаційно-телекомунікаційною системою щодо контролю, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль. 24.04.2018 Позивач звернувся до Відповідача із заявою на поновлення виплат пенсії. На даний час виплату пенсії поновлено з липня 2018 року, але Відповідач посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 не виплатив наявну заборгованість з березня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Вважає зазначену бездіяльність Відповідача протиправною.

Ухвалою суду від 29 серпня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення (а.с. 1-2).

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 28-29).

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 08.10.2014 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про взяття на облік. З 01.08.2014 Позивача взято на облік. З метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії з 01 березня 2016 року була припинена, у тому числі і Позивачу. З 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року пенсія Позивачу не виплачувалася. 26.04.2018 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.

Тому Відповідачем було направлено подання до управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, і протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.05.2018 № 92 було вирішено соціальні виплати Позивачу призначити.

На підставі цього управлінням було нараховано на додаткову відомість пенсійні виплати за квітень - червень 2018 року (з моменту подання позивачем заяви про взяття на облік) у розмірі 18455,25 грн., які будуть виплачені при наявному фінансуванні Пенсійним фондом.

Суми, які не виплачені за минулий період, а саме: заборгованість з березня 2016 року по березень 2018 року у розмірі 95211,43 грн обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України згідно з постановою № 335.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 37).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 16), причини неприбуття суду не повідомив.

З урахуванням вимог статей 194, 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не прибули, на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 9-11), довідці про присвоєння ідентифікаційного коду (а.с. 12), довідці від 26.04.2018 № 10514 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 13).

08.10.2014 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про взяття на облік його пенсійної справи (а.с. 30).

Згідно з інформацією, зазначеною в розпорядженні від 12.11.2014 № 8611, Позивача взято на облік та призначено виплату пенсії за віком, з 01.08.2014 розмір пенсії становить 2889,11 грн (а.с. 30 зв.).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 26.02.2016, керуючись листом ГУ ПФУ в Луганській області від 25.02.2016 № 1566/02-02, на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію СБУ щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 березня 2016 року (а.с. 31).

26.04.2018 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01 березня 2016 року (а.с. 32).

Згідно з інформацією, зазначеною в протоколі засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.05.2018 № 92 вирішено призначити соціальні виплати 551 переміщеним особам, зокрема ОСОБА_1 (а.с. 33).

Згідно з інформацією, зазначеною у довідці від 19.09.2018 № 2529, Позивачу за період з лютого 2016 року по березень 2018 року нараховано, але не виплачено пенсію (а.с. 34).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій Відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з лютого 2016 року по березень 2018 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Щодо заборгованості по пенсії за період березня 2016 року по червень 2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимога Позивача про зобов'язання Відповідача виплатити заборгованість за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Відповідача щодо невиплати Позивачу пенсії за період з березня 2016 року по 30 червня 2018 року, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що виплата пенсії Позивачу припинена на підставі розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 26.02.2016, керуючись листом ГУ ПФУ в Луганській області від 25.02.2016 № 1566/02-02, та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію СБУ щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (а.с. 31).

У статті 49 Закону № 1058-IV зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, статтею 49 Закону № 1058-IV чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів територіального органу ПФУ або суду та лише з підстав, визначених у цій статті.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об’єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Суд зауважує, що Позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо невиплати пенсії позивачу, але з урахуванням наданих висновків суду та на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає, що Відповідачем допущено не бездіяльність, а навпаки, вчинено дії, якими невиплачена нарахована пенсія.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права Позивача шляхом визнання протиправними дій Відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат Позивачеві з березня 2016 року по 30 червня 2018 року, визнання протиправним та скасування розпорядження УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 26.02.2016 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 березня 2016 року.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.

Щодо питання дотримання Позивачем строку звернення до суду з позовом, суд вважає, що такий строк не пропущений, з огляду на таке.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до матеріалів справи представник позивача звернувся до Відповідача із адвокатським запитом від 23.08.2018 з метою з’ясування чи приймалось рішення про зупинення/припинення/відмову у поновленні належних пенсійних виплат та повідомити підстави невиплати Позивачу пенсії з 2014 року (а.с. 15), відповідь на вказаний запит Відповідач надав листом від 31.08.2018 № 464/К-5 (а.с. 16).

Суд зазначає, що в даному випадку про порушення своїх прав Позивач мав дізнатися з моменту отримання листа від 31.08.2018 № 464/К-5.

За таких обставин, суд вважає, що Позивачем строк звернення до адміністративного суду в даному випадку не пропущено.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити цю постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 12.09.2018 Позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з корегуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: 93700, Луганська область, смт. Слов’яносербськ, вул. Гагаріна, буд. 21, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (місце знаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21792459) про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язати вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з березня 2016 року по червень 2018 року ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 26.02.2016 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 1 березня 2016 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місце знаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: 93700, Луганська область, смт. Слов’яносербськ, вул. Гагаріна, буд. 21, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість з виплати пенсії з березня 2016 року по червень 2018 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, місце знаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 09 жовтня 2018 року.

Суддя ОСОБА_2