Рішення № 77015969, 05.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2018 року справа № 810/4050/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

6 серпня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку позивачу пенсії з 1 лютого 2018 р.;

- зобов’язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. № 2262-XII (далі – Закон № 2262-XII) із заробітної плати, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) та виплати різниці в розмірі пенсії, починаючи з 1 лютого 2018 р., з урахуванням проведених виплат.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2018 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності як інвалід ІІ групи відповідно до Закону № 2262-XII. З 1 жовтня 2017 р. позивачу було перераховано пенсію та встановлено її у розмірі 6922 грн 17 коп., проте, з 1 лютого 2018 р. розмір пенсії було зменшено до 3707 грн 50 коп. та нараховано переплату. Зазначив, що відповідач листом від 9 лютого 2018 р. № 32/П-01 відмовив позивачу в проведенні перерахунку пенсії до її попереднього розміру, оскільки на час звільнення з військової служби позивач мав військове звання прапорщика. Стверджував, що з 1 лютого 2018 р. відповідачем було протиправно здійснено перерахунок пенсії позивача, оскільки останнім жодної заяви до відповідача з приводу перерахунку не подавалося.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив, в якому у задоволенні позову просив відмовити, оскільки з 1 січня 2007 р. така категорія громадян як особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом та особи, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-XII перебувають на обліку в Головному у правління Пенсійного фонду України. Зазначив, що позивач з приводу призначення пенсії згідно Закону № 2262-XII повинен звернутись до названого Головного управління через уповноважений структурний підрозділ Міністерства оборони України. Стверджував, що позивачу правомірно обчислено розмір пенсії відповідно до вимог Закону № 1058-IV з урахуванням страхового стажу 24 роки 9 місяців 15 днів та додаткового стажу 13 років 8 місяців 4 дні, коефіцієнт страхового стажу 0, 38417.

Позивач подав заперечення на відзив, в якому зазначив, що станом на дату його звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії на підставі Закону № 2262-XII, ст.. 48 вказаного Закону діяла в редакції, яка передбачала альтернативу звернення за призначенням пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України або уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. Стверджував, що така заява ним була подана саме до територіального органу відповідно до названих вище вимог.

Представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин на підставі вимог ч. 3 ст. 194 КАС суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з 25 липня 2012 р. перебував на обліку у відповідача та отримував пенсію по інвалідністю як інвалід ІІ групи відповідно до вимог Закону № 2262-XII.

З 1 жовтня 2017 р. позивачу було перераховано пенсію і встановлено її у розмірі 6922 грн 17 коп. щомісячно.

З 1 лютого 2018 р. відповідачем було здійснено переведення вказаної позивача на пенсію на підставі Закону № 1058-IV у розмірі 3707 грн 50 коп. та нараховано переплату.

6 лютого 2018 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення попереднього розміру пенсію, отриманої до лютого 2018 р.

9 лютого 2018 р. відповідач листом № 32/П-01 позивачу було відмовлено у такому перерахунку, зазначивши, що 1 січня 2007 р. чинним законодавством передбачено призначення та виплата пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-XII Головними управліннями Пенсійного фонду України. Позивач має право звернутись до Головного управління Пенсійного фонду Київської області через уповноважений структурний підрозділ Міністерства оборони України. Крім того, зазначено, що розмір пенсії позивача обчислено відповідно до Закону № 1058-IV (а.с. 15-16).

У подальшому 26 лютого 2018 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою, у якій просив посприяти у перерахунку пенсії по інвалідності як інваліду 2 групи відповідно до вимог Закону № 2262-XII (а.с. 12-13).

19 березня 2018 р. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом № 1262/П-01 повідомив позивача про те, що відповідач листом № 32/П-01 надав позивачу відповідь щодо норм чинного пенсійного законодавства, показників, з яких проводиться обчислення розміру пенсії та складових пенсійної виплати. Крім того, зазначив, що оскільки позивач має військове звання прапорщик (тобто, не був військовослужбовцем строкової служби), підстави для призначення пенсії за нормами Закону № 2262-XII у відповідача відсутні (а.с. 17).

У зв’язку з тим, що позивач вважає такі дії відповідача протиправними, ним було подано даний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом № 2262-XII, Законом № 1058-IV.

Згідно з вимогами ст. 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон № 2262-XII визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон № 2262-XII має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв’язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з вимогами ст. 1 названого Закону особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років (в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Вимогами ч. 3 ст. 45 названого Закону врегульовано порядок переведення з одного виду пенсії на інший.

Наявні матеріали справи свідчать про таке.

25 травня 2012 р. на засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України було встановлено, що отримані позивачем поранення, контузія пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується протоколом № 1034 (а.с. 28).

З 25 липня 2012 р. позивач перебував на обліку у відповідача та отримував пенсію по інвалідності як інвалід 2 групи відповідно до Закону № 2262-XII.

30 жовтня 2017 р. відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача з 1 жовтня 2017 р. на виконання вимог Закону № 1058-IV.

Зокрема, як убачається з розпорядження від 30 жовтня 2017 р.: позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, звання прапорщик, причина інвалідності – інвалід війни, дата встановлення групи інвалідності – 25 липня 2012 р., дата первинного звернення – 30 серпня 2012 р., дата первинного призначення – 25 липня 2012 р., розмір пенсії до перерахунку – 3869 грн 37 коп., з 1 жовтня 2017 р. і довічно – 6922 грн 17 коп. (а.с. 26).

Згідно з розпорядженням відповідача від 10 січня 2018 р. № 111 «виплату пенсії по шифру 622 припинити» та призначено виплату пенсії на підставі Закону № 1058-IV з 25 липня 2012 р. (а.с. 19-25).

При вирішенні правомірності таких дій відповідача, судом враховано таке.

Як вже зазначалося, позивач отримував пенсію на підставі Закону № 2262-XII, проте, відповідачем самостійно без заяви позивача було здійснено переведення на пенсію на підставі вимог Закону № 1058-IV, тобто, самовільно змінено вид пенсії.

Згідно з вимогами ст. 18 Закону № 2262-XII пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Відповідно до вимог ст. 19 вказаної норми групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Залежно від ступеня втрати працездатності особи з інвалідністю поділяються на три групи.

Як убачається з ст. 23 Закону № 2262-XII, в разі наявності у особи з інвалідністю з числа осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугу років (пункт "а" статті 12), пенсія по інвалідності може призначатися їм у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги (пункт "а" статті 13).

Вимогами ст. 10 Закону № 1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Згідно з вимогами абз. 5 ч. 4 ст. 42 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 45 вказаного Закону переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Аналіз наведеної норми свідчить, що чинним законодавством встановлено чіткий порядок переведення особи з одного виду пенсії на інший, а саме, за заявою такої особи, призначеної в межах цього Закону.

Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено права органу пенсійного фонду здійснювати самостійне призначення іншого виду пенсії на підставі іншого Закону без заяви пенсіонера.

Крім того, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2018 р. у справі № 583/1463/17, згідно з якою відповідно до ст. 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону №2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Тобто, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону №2262-XII та Закону №1058-IV призначається одна пенсія за її вибором.

Враховуючи, що з 25 липня 2012 р. позивачу було призначено пенсію відповідно до вимог Закону № 2262-XII, самостійне без заяви позивача призначення відповідачем позивачу пенсії на підставі Закону № 1058-IV є протиправним. Та таким, що порушує права позивача.

Крім того, вимогами ст. 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Тобто, вказаною нормою визначено вичерпний перелік підстав, за яких можливе припинення та поновлення виплати пенсії.

Проте, у даному конкретному випадку відповідачем не надано суду жодного документа на підтвердження наявності підстав для припинення виплати позивачу пенсії на підставі Закону № 2262-XII, яка була призначена позивачу з 25 липня 2012 р.

До того ж відповідачем було нараховано позивачу переплату.

Так, вимогами ч. 1 ст. 50 названого Закону передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Проте, відповідачем не надано суду жодного документа на підтвердження наявності обґрунтованих підстав, визначених наведеною вище нормою.

Стосовно твердження відповідача про те, що позивач матиме право на пенсію відповідно до вимог Закону № 2262-XII лише після звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області через уповноваженого структурного підрозділу Міністерства оборони України, судом встановлено таке.

Вимогами ст. 48 Закону № 2262-XII в редакції, чинній до 1 січня 2007 р. було передбачено, що заяви про призначення пенсій військовослужбовцям строкової служби, які звільнені з військової служби, та членам їх сімей подаються до районного (міського) органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, а звільненим із служби особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей - до органів пенсійного забезпечення Міністерства оборони України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного пенсійного органу письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсії деяким категоріям громадян» Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Службі безпеки, Державній податковій адміністрації, Державному департаменту з питань виконання покарань та іншим органам, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ), забезпечити проведення інвентаризації пенсійних справ, виплатних та інших документів, необхідних для виконання функцій з призначення і виплати пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (далі - призначення і виплата пенсій), передачу їх до 1 січня 2007 р. органам Пенсійного фонду України згідно з актами, складеними за формою, що затверджується органами, зазначеними у цьому пункті, за погодженням з Пенсійним фондом України, та виплату пенсій до визначеного строку.

Станом на 25 липня 2012 р. (дату призначення пенсії позивачу) ст. 48 Закону № 2262-XII діяла в такій редакції: заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Водночас, відповідачем не надано суду жодного документа на підтвердження недотримання позивачем вказаного порядку при подачі до відповідача заяви про призначення пенсії на підставі вказаного Закону.

Відповідно до вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97, пункт 48).

У рішенні від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06) ЄСПЛ з посиланням на свою попередню практику зазначив, що стаття 14 Конвенції доповнює інші основні положення Конвенції та протоколів до неї. Вона не існує незалежно, оскільки застосовується лише щодо «користування правами та свободами», що гарантуються цими основними положеннями. Застосування ст. 14 Конвенції необов'язково означає порушення одного з матеріальних прав, гарантованих Конвенцією. Необхідно, але й також достатньо, щоб обставини справи входили «до сфери застосування» однієї або більше статей Конвенції (пункт 39 вказаного рішення).

Таким чином, заборона дискримінації за ст. 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати пункт 40 зазначеного рішення).

Якщо в державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41 вказаного рішення).

У справах щодо скарг за ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування тієї обставини, чи мав би право заявник на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого він скаржиться. Хоч Перший протокол і не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат із соціального страхування, але якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає ст. 14 (пункт 42 зазначеного рішення).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно було здійснено призначення позивачу іншого виду пенсії на підставі іншого Закону без відповідної заяви позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку позивачу пенсії з 1 лютого 2018 р. є протиправними, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За таких обставин та з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії позивача у раніше встановленому розмірі, оформленої листом від 9 лютого 2018 р. № 32/П-01.

Водночас, стосовно позовних вимог в частині зобов’язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи відповідно до вимог Закону № 2262-XII із заробітної плати, обчисленої відповідно до Закону № 1058-IV та виплати різниці в розмірі пенсії, починаючи з 1 лютого 2018 р., з урахуванням проведених виплат, судом встановлено таке.

Позовні вимоги в цій частині є передчасними, оскільки внаслідок визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку позивачу пенсії з 1 лютого 2018 р., підлягає виплаті пенсія, яка була нарахована та виплачувалася до 1 лютого 2018 р. у сумі 6922 грн 17 коп. щомісячно.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем.

Водночас відповідачем на порушення вимог ч. 2 названої норми не було доведено правомірність своїх дій.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 1 лютого 2018 р.

Визнати протиправним рішення Переяслав-Хмельницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, оформлене листом від 9 лютого 2018 р. № 32/П-01.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.